Справа № 420/6760/18
31 жовтня 2022 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа - Фермерське господарство «Обрій», про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов (з урахуванням ухвал суду від: 05.02.2019 року, 06.02.2019 року, 11.02.2019 року, 09.10.2019 року) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа - Фермерське господарство «Обрій», в якому позивачі просять:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 19.05.2017 року № 175 в частині розгляду листа від Любашівського відділу ГУ Держгеокадастру від 17.05.2017 року № 22-15-0.340-27/111-17;
- зобов'язати відповідача розглянути повторно заяви громадян від 14.06.2017 року: ОСОБА_2 № 12058/0-6731/6-17; ОСОБА_1 № 12022/0-6752/6-17; ОСОБА_3 № 12041/0-6747/6-17; ОСОБА_4 № 12055/0-6730/6-17, та надати їм дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Ухвалами суду від 05.03.2019 року: відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження; від 23.09.2019 року: продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; від 09.10.2019 року: залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фермерське господарство «Обрій»; від 13.11.2019 року: відмовлено в задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду; від 02.12.2019 року: зупинено провадження у справі; від 31.10.2022 року: поновлено провадження у справі.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 31.10.2022 року, виходячи з фактичного фінансування діяльності суду, зокрема, з урахуванням відсутності коштів на оплату послуг поштового зв'язку (згідно з довідкою начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 № 03.4.28-36/22). Так, за відсутності в розпорядженні суду відомостей про номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти позивачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , та третьої особи останніх про дату, час і місце судового засідання повідомлено шляхом розміщення відповідного повідомлення на загальнодоступному офіційному Інтернет-сайті Судової влади України через офіційний сайт Одеського окружного адміністративного суду. Відповідача повідомлено за офіційною адресою електронної пошти.
Виходячи з наведеного, 31.10.2022 року, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд з'ясував, що 24.10.2022 року від представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання про закриття провадження та передання справи до іншого суду, вхід. ЕП/30900/22, в якому останній просить, зокрема: з врахуванням позиції Верховного Суду провадження у порядку адміністративного судочинства закрити та матеріали справи направити для розгляду у порядку цивільного судочинства до Любашівського районного суду Одеської області по місцю знаходження земельної ділянки, що є предметом спірних правовідносин; розгляд вказаного клопотання проводити у їхню відсутність.
Дослідивши матеріали справи в межах розгляду поданого клопотання, суд дійшов висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Відповідно до п.п. 1, 2, 7, 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
- відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового.
Водночас, помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц.
Як вбачається зі змісту основної позовної вимоги позивачів, предметом спору в цій справі є правомірність наказу від 19.05.2017 року № 175 в частині розгляду листа від Любашівського відділу ГУ Держгеокадастру від 17.05.2017 року № 22-15-0.340-27/111-17.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 815/1105/18, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконними та скасування змін № 175 від 19.05.2017 року до наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області № 77 від 18.09.2014 року про виставлення на торги земельної ділянки з кадастровим номером 5123383200:01:003:0239, зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути повторно заяву громадянина від 14.06.2017 року та видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі 2 га. у власність ОСОБА_5 , яка входить в межі земельної ділянки з кадастровим номером 5123383200:01:003:0239, - відмовлено.
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі № 815/1105/18 скасовано, провадження у справі закрито, з таких підстав:
« 30. Позивач оскаржує зміни № 175 від 19.05.2017 до наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області №77 від 18.09.2014 про виставлення на торги земельної ділянки з кадастровим номером 5123383200:01:003:0239.
31. У постанові від 04.03.2020 у справі № 280/174/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила:
« 34. Тобто рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
35. Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
36. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
37. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки в користування. Його право не було реалізоване внаслідок відмови ГУ Держгеокадастру у Житомирській області в задоволенні відповідного клопотання, оскільки позивачем не було надано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
38. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відмова особі в наданні земельної ділянки в користування через неподання нею необхідних документів, зокрема проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
39. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки в оренду, а не за захистом наявного в нього майнового права на цю земельну ділянку.
40. Про наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на земельну ділянку в позовній заяві не зазначено, судами існування такого права не встановлене. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовані норми права та правильно визначено, що цей судовий спір не має ознак приватноправового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».
32. Отже, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду наявність речового права у іншого суб'єкта є ключовим для вирішення питання юрисдикції справи.
33. Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, Суд вважає цей висновок застосовним до справи, що розглядається.
34. Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що згідно з відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.06.2018 між Фермерським господарством «Обрій» та ГУ Держгекадастру в Одеській області 14.06.2018 укладений договір оренди землі земельної ділянки за кадастровим номером 5123383200:01:003:0239 площею 40 га (том 2, а.с. 18-20).
35. Тобто у Фермерського господарства «Обрій» виникло речове право на земельну ділянку, на яку претендував позивач, а тому відтак оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії та наразі є реалізованим, оскільки речове право на земельну ділянку третьою особою оформлене належним чином, в цьому випадку задоволення позовних вимог чи відмова в їх задоволенні призведе до порушення майнових прав третьої особи.
36. Аналогічного висновку за схожих обставин справи дійшов Верховний Суд у постановах від 23.11.2021 у справі №815/4290/13-а та від 02.04.2020 у справі №805/3885-16-а, предметом яких також було рішення про затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу на земельних торгах.
37. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
38. Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
39. Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
40. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
41. Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
42. Такий зміст позовних вимог та характер правовідносини, щодо яких виник спір, вказує на те, що звернення до суду з цим позовом спрямоване, насамперед, на захист права позивача щодо отримання у власність земельної ділянки за рахунок фактичного втручання у права та інтереси інших осіб.
43. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не пов'язаний із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, водночас стосується цивільних прав та інтересів позивача.
44. Та обставина, що відповідачем у справі визначено орган державної влади, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
45. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється та на необхідність вирішення спору в порядку цивільного судочинства.
46. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.»
На підставі наведеного, з урахуванням встановлених постановою Верховного Суду від 01.09.2022 року по справі № 815/1105/18 обставин та викладеної у ній правової позиції щодо юрисдикції адміністративних судів у спірних правовідносинах, позовні вимоги у справі № 420/6760/18 підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, що виключає можливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Отже, порушений позивачами спір, з огляду на суб'єктний склад сторін спору, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Позиція інших учасників справи щодо поданого клопотання, в тому числі заперечення проти закриття провадження у справі, до суду не надійшли.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи та на підставі наведеного, з метою запобігання порушення прав позивачів на справедливий, неупереджений розгляд адміністративної справи повноважним судом, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання в частині закриття провадження у справі та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа - Фермерське господарство «Обрій», про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
На виконання ч. 1 ст. 239 КАС України суд роз'яснює позивачам, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.
Щодо клопотання представника позивачів Скубиш Є.Б. та Юрченко І.В. про закриття провадження та передання справи до іншого суду, вхід. ЕП/30900/22 від 24.10.2022 року, в частині направлення матеріалів справи для розгляду у порядку цивільного судочинства до Любашівського районного суду Одеської області по місцю знаходження земельної ділянки, що є предметом спірних правовідносин, - слід зазначити таке.
Судом з'ясовано, що, дійсно, ухвалою Верховного Суду від 04.10.2022 року у справі № 815/1105/18, керуючись ст.ст. 354, 355, 359 КАС України, постановлено, зокрема: задовольнити заяву ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю; передати справу №815/1105/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконними та скасування змін до наказу - до Любашівського районного суду Одеської області.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо:
1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване у встановленому законом порядку, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);
2) при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;
3) після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;
4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;
5) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу адміністративного суду, який розглядав справу;
6) однією із сторін у справі є суд, в якому розглядається справа, або суддя цього суду;
7) справа підлягає розгляду як зразкова у порядку, визначеному статтею 290 цього Кодексу.
Також, відповідно до положень статті 239 «Наслідки закриття провадження у справі» КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи господарського судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
З вищенаведених положень КАС України, які регулюють порушене у клопотанні питання у зазначеній частині, з урахуванням того, що суд першої інстанції постановляє ухвалу, а не постанову про закриття провадження у справі, вбачається, що повноваженнями щодо направлення справи за встановленою юрисдикцією / передачі справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, - суд першої інстанції не наділений та підстав для передачі адміністративної справи (у якій здійснено висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі) на розгляд іншого адміністративного суду, відповідно до ч. 1 ст. 29 КАС України, немає.
Інших обґрунтувань з питання наявності/відсутності підстав для направлення матеріалів справи для розгляду у порядку цивільного судочинства до Любашівського районного суду Одеської області суду не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.
Отже, наведена вимога клопотання представника позивачів Скубиш Є.Б. та Юрченко І.В. - є необґрунтованою та безпідставною, відповідно такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 29, 194, 205, 238, 239, 243, 248, 256, 258, 294, 295, 354, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -
ухвалив:
Клопотання представника позивачів Скубиш Є.Б. та Юрченко І.В. про закриття провадження та передання справи до іншого суду, вхід. ЕП/30900/22 від 24.10.2022 року, - задовольнити частково.
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа - Фермерське господарство «Обрій», про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
В задоволенні решти вимог клопотання - відмовити.
Суд роз'яснює позивачам, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суддя М.Г. Цховребова
.