02 листопада 2022 р. № 400/3016/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020,
про:визнання протиправним рішення від 27.10.2021 року № 587/0402 та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії від 27.10.2021 р. № 587/0402; зобов'язання відновити виплату пенсії з 01.11.2021 р. з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії із застосуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків та індексації пенсії, та виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок в Ощадбанку.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постійно проживає в Німеччині, отримував пенсію до жовтня 2021 року. Відповідач надіслав листа з вимогою до 20.10.2021 р. особисто звернутися до сервісного центру для подання заяви про продовження виплати пенсії. Внаслідок спалаху корона вірусу та через свою хворобу позивач не мав можливості у вказаний строк приїхати до України та вважав, що пенсія буде переведена до поштового відділення, де представник позивача за довіреністю зможе її отримувати. Пізніше позивач отримав рішення про припинення виплати пенсії, яке вважає протиправним. У грудні 2021 року представник позивача за довіреністю подав заяву про поновлення виплати пенсії, таким чином, виконано вимогу відповідача.
Відповідач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 15.06.2022 р. в електронному кабінеті. Правом на подачу відзиву не скористався. На підставі ч. 4 ст. 159 КАС України суд кваліфікує неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.
Справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач з 04.05.1994 р. отримує пенсію за вислугу років, відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру", а з 27.07.1995 р. постійно проживає в Німеччині.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 р. по справі № 400/4590/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 13.12.2019 р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" на підставі довідки прокуратури Миколаївської області від 27.02.2020 р. № 18-99 вих-20 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
Перерахований розмір пенсії позивач отримував до жовтня 2021 року на рахунок в Ощадбанку.
Листом від 08.09.2021 р. відповідач повідомив позивача про необхідність у строк до 20.10.2021 р. звернутися сервісного центру із заявою про продовження виплати пенсії та надати паспорт з ідентифікаційним номером.
Як зазначив позивач, лист відповідача він отримав із запізненням. Відповідач даного твердження не спростував.
Оскільки у жовтні 2021 року тривав загальнонаціональний карантин у зв'язку з корона вірусною хворобою, а Миколаївська область перебувала в червоній карантинній зоні, зважаючи на поважний вік позивача, він скасував заплановану поїздку до України та не виконав вимоги відповідача у строк до 20.10.2021 р.
Рішенням від 27.10.2021 р. № 587/0402 відповідач припинив виплату пенсії з 01.11.2021 р. Рішення мотивовано тим, що якщо суми пенсії одержуються за довіреністю бiльш як один piк або не одержуються з поточного рахунка бiльш як один piк, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це вiдповiдномy органу Пенсiйного фонду не пiзнiше 28 числа мiсяця, у якому виникли такi обставини, а одержyвач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду. У разі невиконання одержувачем цiєї умови орган Пенсiйного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначену одержувачем ycтановy уповноваженого банку та проводить виплату через нацiонaльного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заявi мiсцем фактичного проживання одержувача в населеному пунктi у межах України в установленому порядку. Заява про виплату пенсії подається одержувачем особисто до органу Пенсiйного фонду України за зaзначеним у заявi мiсцeм фактичного проживання одержувaча у населеному пунктi в межах Укрїни. Оскiльки в матерiалах пенсiйної справи вiдсутнi документи, якi пiдтверджують фактичне проживання позивача на території України, вiдсутня можливiсть проводити виплату пенсiї через нацiонального оператора поштового зв'язку.
На звернення позивача щодо поновлення виплати пенсії відповідач листом від 15.12.2021 р. роз'яснив право позивача особисто надати заяву про виплату пенсії до Пенсійного фонду України.
17.12.2021 р. представником позивача за довіреністю подана відповідачу заява про поновлення виплати пенсії, додаткова надано довідку Ощадбанку з реквізитами рахунку для зарахування пенсії та довідку про податковий номер.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За визначенням ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
А згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058. Зазначено, що положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058 конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У п. 51 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набуло статусу остаточного 07.02.2014 р., та яке за приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, зазначено що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому, заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.
Відповідно до п. 54 вказаного рішення наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, враховуючи наведене, а також обставини справи щодо проживання позивача в Німеччині, останній як громадянин України, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Неподання позивачем заяви про продовження виплати пенсії у вказаний пенсійним органом строк було викликано карантинними обмеженнями, введеними як в Україні, так і в Німеччині. До того ж, зважаючи на вік позивача та його захворювання, суд вважає, що строк, вказаний відповідачем, пропущено з поважних причин. Відповідна заява з необхідними документами, хоча й із запізненням, була подана 17.12.2021 р. Таким чином, відповідач не мав підстав для відмови в поновленні виплати пенсії.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення, що є підставою для задоволення позову в цій частині.
Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050 визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку № 159.
Водночас, зі змісту ст. 1 Закону № 2050 випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище ст. 2, 3 Закону № 2050 встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, використане у ст. 3 Закону № 2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1- 3 Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19.
Оскільки судом встановлено, що відповідач протиправно припинив позивачу виплату пенсії, у зв'язку із чим порушено строки її виплати, пенсійний орган зобов'язаний здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050, а відтак позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вимоги про зобов'язання відновити виплату пенсії із застосуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків та індексації пенсії не обґрунтовані позивачем, є передчасними та не підлягають задоволенню.
Підстави для допущення рішення до негайного виконання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України відсутні, оскільки судом не присуджено виплату пенсії, а лише зобов'язано її відновити.
Крім того, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення.
Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов'язок суду зобов'язати суб'єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення. В силу обов'язковості рішення суду, відсутні підстави вважати, що відповідач його не виконає.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 992,40 грн, відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає 496,20 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії від 27.10.2021 р. № 587/0402; зобов'язання відновити виплату пенсії з 01.11.2021 р. з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії із застосуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків та індексації пенсії, та виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок в Ощадбанку - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.10.2021 р. № 587/0402 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2021 р., з компенсацією втрати частини доходів.
4. У задоволенні позовних вимог про зобов'язання відновити виплату пенсії із застосуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків та індексації пенсії - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) судовий збір у сумі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість грн 20 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 02.11.2022 р.
Суддя Н. В. Лісовська
Рішення складено в повному обсязі