25 жовтня 2022 року
справа №380/7509/22
провадження № П/380/7562/22
Львівський окружний адміністративний суд
у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового Суліковської У.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; код ЄДРПОУ 40108833), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ ПН у Львівській області від 15.04.2022 №218 о/с «Про особовий склад» про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУПН з 15.04.2022;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУПН з 16.04.2022;
- стягнути з ГУ ПН у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював в правоохоронних органах з 20.12.2018, в т.ч. на посаді слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП. У зв'язку із особистими обставинами 13.01.2022 подав рапорт про звільнення за власним бажанням з 15.04.2022. Однак, оскільки після написання рапорту, продовжував працювати не один місяць, наказу про звільнення не було. У зв'язку і військовими діями, введенням воєнного стану й необхідністю виконання обов'язку поліцейського 07.04.2022 подав рапорт про продовження служби в межах 3-х місячного строку з моменту написання рапорту на звільнення. Однак, з невідомих причин, Головним управлінням Національної поліції у Львівській області видано наказ №218 о/с від 15.04.2022 «Про особовий склад», яким було вирішено звільнити позивача відповідно до п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням). Позивач вважає такий наказ незаконним, необґрунтованим та таким, що винесений із грубим порушенням його прав, що в свою чергу робить його звільнення незаконним. Оскільки у вказаній ситуації, звільнення є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Крім цього, зазначив, що відповідно до статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування. З огляду на наведене, просить суд позовні вимоги задоволити.
Ухвалою суду від 20.05.2022 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
06.06.2022 за вх. №7605ел від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що наказом ГУ НП у Львівській області №218 о/с від 15.04.2022 «Про особовий склад» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Підставою для звільнення позивача послужив власноручно написаний рапорт від 13.01.2022 про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням з 15.04.2022. У поданому рапорті позивача вказав дату, з якої він просить його звільнити, та зазначив причини, які перешкоджають проходженню ним служби в поліції. Такі причини не суперечать чинному законодавству. Вважає, що роботодавець та працівник дійшли згоди щодо дати звільнення - 15.04.2022. Щодо посилань позивача про подання рапорту про відкликання рапорту про звільнення, то відповідно до листів ГУ НП у Львівській області від 28.04.2022 №К-87/13/01-22 та від 19.05.2022 №К-54/Рп/05/13-2022, відомості про подання позивачем рапортів про відкликання рапорту про звільнення в управлінні кадрового забезпечення ГУ НП у Львівській області відсутні. Це також підтверджується журналом реєстрації рапортів ВКЗ ГУ НП у Львівській області. За таких обставин звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі написаного ним рапорту Наказом від 15.04.2022 №218 о/с є правомірним.
07.06.2022 за вх. №39483 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.
16.06.2022 за вх. №71573 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначив, що відповідно до пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. При цьому, пунктом 68 вказаного Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Крім цього, відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівнику надається безумовне право на відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням. Враховуючи те, що у своєму рапорті на звільнення від 13.01.2022 позивач просив звільнити його 15.04.2022, однак до закінчення вказаного терміну продовжував працювати і більше того, своїм рапортом від 07.04.2022 виявив бажання не залишати своєї посади, тому дата 15.04.2022 з його сторони вважається неузгодженою, тому він не погоджувався на звільнення з 15.04.2022, з огляду на що звільнення за власним бажанням у даній ситуації немає. Також зазначив, що на звернення до відповідача отримав копії сторінок з журналу реєстрації з реєстрації рапортів зареєстрованих у ВП №3 ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області, у якому наявна інформація про рапорт від 07.04.2022 №44 про продовження служби в Національній поліції, з огляду на що, твердження відповідача про відсутність поданого рапорту є необґрунтованим.
Ухвалою суду від 20.06.2022 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
30.08.2022 за вх.№55867 від представника відповідача надійшли письмові пояснення. Зазначила, що факт реєстрації рапорту ОСОБА_1 щодо продовження служби в Національній поліції України від 07.04.2022 в журналі рапортів, зареєстрованих у ВП №3 ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області, ніяким чином не підтверджує наявність вказаного вище рапорту в ГУ НП у Львівській області, керівник якого має виключні повноваження щодо звільнення поліцейських з органів поліції. Також зазначила, що відомості щодо наявності рапорту про продовження несення служби в управлінні кадрового забезпечення ГУ НП у Львівській області відсутні. З огляду на наведене, просить суд у задоволенні позову відмовити.
13.09.2022 за вх.№59020 від представника відповідача надійшли письмові пояснення начальника ВП №3 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області Завального С. Зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово, починаючи з січня 2022 року, висловлював наміри звільнитися з органів поліції, про що подавав рапорти про звільнення за власним бажанням. Згідно журналу рапортів ВП №3 ЛРУП №2 ГУПН у Львівській області, 11.01.2022 зареєстровано рапорт позивача щодо звільнення з НПУ, згодом позивач повторно звернувся із рапортом щодо звільнення, який зареєстровано 10.02.2022, а 07.04.2022 звернувся з рапортом щодо продовження служби в НПУ. За вимогою ОСОБА_1 рапорт після реєстрації передано йому наручно, що засвідчено особистим підписом останнього у журналі.
06.10.2022 за вх.№63633 від позивача надійшло клопотання про виклик свідка, в якому просив допитати в якості свідка інспектора кадрового забезпечення ЛРУП №2 ГУ ПН у Львівській області ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 06.10.2022 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду справи по суті.
В засіданні суду, яке відбулось 18.10.2022 судом допитано в якості свідка - інспектора кадрового забезпечення ЛРУП №2 ГУ ПН у Львівській області ОСОБА_2 .
Інших заяв чи клопотань на адресу суду не надходило.
Позивач в засіданні суду позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задоволити. В засіданні суду наголошує, що протягом трьох місяців вправі відкликати рапорт про звільнення. Наголошує і про воєнний стан в Україні, і обов'язки поліцейського про виконання несення служби під час військових дій.
Відповідач явки уповноваженого представника в засідання суду 25.10.2022 не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив. У підготовчих засіданнях представник заперечує заявлені вимоги позивача і вважає такі безпідставними, так як ним особисто подано рапорт про звільнення із зазначенням дати звільнення, що вважається звільненням за власним бажанням. Про інші рапорти ГУ НП у Львівській області не було нічого відомо. Зазначає, що поданий рапорт про продовження служби від 07.04.2022 залишився «на руках» позивача, так як і він мав би передати такий в ГУ НП у Львівській області.
Свідок - ОСОБА_2 в засіданні суду 18.10.2022 наголосив, що спілкувався з позивачем про написання рапортів про звільнення, про такі йому було відомо, але їх не бачив як і не бачив рапорт про продовження служби. Пояснень з приводу реєстрації рапортів позивача у Журналі реєстрації і як насправді відбувалося все не доповів, зазначив, що як такі зареєстровані - значить були.
Зважаючи на те, що в засіданні суду, яке відбулось 18.10.2022 судом завершено дослідження письмових доказів у справі, заслухано позиції сторін, то суд ухвалив здійснювати розгляд справи 25.10.2022 за даної явки.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши зміст позовних вимог, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінивши їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 з 20.12.2018, остання посада - слідчий слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП у Львівській області, проходив службу в Національній поліції України.
13.01.2022 позивач подав рапорт на ім'я начальника ГУ НП у Львівській області, в якому просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням у зв'язку з сімейними обставинами з 15.04.2022.
Згідно копії журналу рапортів Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області, 07.04.2022 зареєстровано рапорт позивача під №44 щодо продовження служби в Національній поліції.
Реєстрація рапорту від 07.04.2022 №44 щодо продовження служби в Національній поліції України підтверджується листом Львівського районного управління поліції №22 відділу поліції №3 ГУ НП у Львівській області НП України від 22.04.2022 за №3050/43/01-2021.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області №218 о/с від 15.04.2022 «Про особовий склад», старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП, з 15.04.2022 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію».
Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
При вирішенні даного спору, суд виходить з наступного.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1, статті 3 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України №580-VІІІ службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.
Згідно з частиною першої статті 60 Закону України №580-VІІІ проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частин 1, 3 та 4 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга та третя статті 77 Закону №580-VIII).
Більш детальної регламентації звільнення поліцейського за власним бажанням Закон № 580-VIII не містить.
Проте, приписами статті 60 Закону №580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114).
За приписами пунктів 10, 21 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.
У відповідності до підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення №114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Згідно пункту 70 Положення №114 звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ; осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
Проте порядок звільнення з цієї підстави визначений підпунктом «ж» пункту 64 та пунктом 68 Положення №114, яке з огляду на приписи пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII у частині, що не суперечить Закону №580-VIII, є чинним спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок проходження служби в поліції.
З аналізу пункту 68 Положення №114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.
Приписи Положення № 114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону № 580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням. Норми статті 38 КЗпП України та статті 86 Закону №889-VIII, не є спеціальними у спірних правовідносинах щодо звільнення працівника поліції зі служби за власним бажанням
Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема у постановах від 05.02.2020 у справі №819/744/16, від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, від 11.08.2021 у справі №826/7075/16.
Тлумачачи застосування пункту68 Положення № 114 Верховний Суд України у постанові від 24 червні 2014 року у справі № 21-241а14 та Верховний Суд у постановах від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 зазначили, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Судом встановлено, що позивача звільнили (відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII) на підставі його рапорту від 13.01.2022. Враховуючи зміст положень підпункту «ж» пункту 64 та пункту 68 Положення №114, суд приходить до висновку, що службовець може бути звільнений:
- за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, про що він зобов'язаний повідомити прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення;
- за взаємною домовленістю службовця із суб'єктом призначення ( тобто за угодою сторін) до закінчення вказаного тримісячного строку, передбаченого пунктом 68 Положення №114.
Наведені положення кореспондуються із приписами частини першої статті 36 КЗпП України згідно з пунктом якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін. Особливість підстави припинення трудового договору за угодою сторін полягає в тому, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в певно обумовлений строк.
За угодою сторін безстроковий трудовий договір може бути припинено в будь-який строк, щодо якого працівник і роботодавець досягли домовленості.
Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність чіткої узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін.
У частині 1 п.8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9 зазначається, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (який кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону № 889) договір припиняється у строк, визначений сторонами.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справ № 826/20454/16, від 09.10.2019 по справі №804/9394/14 визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України (положення якого кореспондуються із приписами частини другої ст.86 Закону № 889).
Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб'єкта призначення задовольнити заяву службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби саме з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України
Для цілей застосування п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19 зауважив, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб'єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб'єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
Суд вважає, що приведені правові позиції пленуму Верховного Суду України та Верховного Суду є застосованими до даних правовідносин, позаяк приведене Верховним Судом України та Верховним Судом тлумачення порядку застосування п.68 Положення № 114 у постановах від 24 червні 2014 року у справі № 21-241а14, від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 є таким, що за своєю суттю кореспондуються із приписами частини першої статті 36 КЗпП України.
З огляду на приведені положення законодавства, правові позиції суду касаційної інстанції та виходячи принципу верховенства права, суд встановив, що вказаний хоч і рапорт від 13.01.2022 і містить дату звільнення, однак і після такого позивач вправі протягом трьох місяців подати рапорт про відкликання свого рапорту про звільнення, що в даному випадку останнім і зроблено. А покликання відповідача на відсутність такого не відповідає дійсним матеріалам справи, так як долучено відповідачем докази про реєстрацію рапорту про продовження служби позивачем.
Окрім того, вказаний рапорт містить прохання позивача звільнити його зі служби за власним бажанням, що в свою чергу відповідає положенню підпункту «ж» пункту 64 Положення №114, який передбачає звільнення позивача зі служби за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, про що він зобов'язаний повідомити прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення. Також судом ураховано, що згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням виключно при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Про такі причини позивачем і в засіданні суду не наведено.
Натомість, як слідує із змісту рапорту позивача від 13.01.2022 року ним не зазначено жодних поважних причин, які перешкоджали йому виконання службових обов'язків, наявність яких могло бути беззаперечною підставою для звільнення позивача відповідачем. Окрім того, в порушення приписів підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 відповідачем не було з'ясовано обставини з приводу того, які саме наявні поважні причини перешкоджали позивачу виконувати службові обов'язки та потребували звільнення позивача за власним бажанням.
В ході розгляду справи суд зауважує, що 07.04.2022 позивачем подано рапорт щодо продовження служби в ГУ НП у Львівській області, в якому просив відповідача не розглядати поданий рапорт про звільнення від 13.01.2022.
Подання такого рапорту підтверджується копією журналу реєстрації рапортів зареєстрованих у ВП №3 ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області, листом ВП №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП у Львівській області від 22.04.2022 за №3050/43/01-2021.
Суд відхиляє посилання відповідача на той факт, що рапорт позивача від 07.04.2022 про відкликання рапорту від 13.01.2022 про звільнення зі служби в поліції на розгляд керівництва не надходив, оскільки факт подання такого рапорту зафіксовано в журналі реєстрації рапортів зареєстрованих у ВП №3 ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області, а наказ про звільнення позивача зі служби в поліції виданий відповідачем 15.04.2022.
З огляду на наявність законодавчого припису п.68 Положення 114 до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. Подано було рапорт позивачем про продовження служби 07.04.2022, тобто до дати 15.04.2022 (дати звільнення), про яку йдеться у рапорті від 13.01.2022.
У відносинах звільнення за власним бажанням діє правило за яким, звільнення у порядку пункту 68 Положення є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Інших строків щодо звільнення за власним бажанням у Положенні не встановлено.
В даному спорі спірним є право позивача відкликати рапорт про звільнення до завершення тримісячного строку звільнення, то суд дійшов переконання з врахуванням як правових позицій Верховного Суду так і з аналізу Положення 114 таким правом наділений поліцейський.
За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15.04.2022 № 218 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого лейтенанта поліції, слідчого відділення поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП, зі служби в поліції підлягає задоволенню за обґрунтованістю.
Відповідно до положень ч. 1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з абзацом другим п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, останнім днем роботи вважається день звільнення.
Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 24 Положення №114 встановлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Також у постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Як випливає з оскаржуваного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції, останній день служби в поліції позивача є 15.04.2022, а тому поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції у спеціальному званні «старший лейтенант поліції» та на посаді слідчого відділення поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП підлягає задоволенню з 16.04.2022.
Враховуючи, що 15.04.2022 останній день служби позивача в поліції, за який нараховане та виплачене грошове забезпечення, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 16.04.2022 по дату винесення судом рішення - 26.10.2022.
Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
При цьому відповідач, при виконанні судового рішення, зобов'язаний утримати обов'язкові податки та інші платежі відповідно до вимог чинного законодавства України.
У свою чергу розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Зі змісту пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, випливає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Як випливає з довідки ГУ Національної поліції у Львівській області (а.с. 35) про грошове забезпечення ОСОБА_1 підтверджується те, що у лютому 2022 року та у березні 2022 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 14633,94 гривень та 13781,51 гривень відповідно.
Кількість днів у лютому 2022 року - 28, а у березні 2022 року - 31. Звідси середньоденне грошове забезпечення позивача становить 481,61 грн.
Отже грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу з 16.04.2022 (наступний день після звільнення) по дату винесення судом рішення - 25.10.2022 становить 92469 грн 12 коп. (481,61 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення з розрахунку календарних днів) х 192 (кількість днів вимушеного прогулу, а саме: квітень 2022 року-15 днів; травень 2022 року-31 днів; червень 2022 року-30 день; липень 2022 року- 31 день, серпень 2022 року - 31 день; вересень 2022 року - 30 днів, жовтень 2022 року - 24 дні) = 92469 грн 12 коп.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з ГУ Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16.04.2022 по 25.10.2022 у сумі 92469 грн 12 коп.
У свою чергу пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції та посаді і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання.
Інші доводи та аргументи відповідача не спростовують висновків суду.
При цьому судом враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення такого відсутні.
Керуючись ст. ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; код ЄДРПОУ 40108833) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ ПН у Львівській області від 15.04.2022 №218 о/с «Про особовий склад» про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУПН з 15.04.2022.
Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУПН з 16.04.2022.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 92 469 (дев'яносто дві тисячі чотириста шістдесят дев'ять) грн. 12 коп.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУПН та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 14448,30 грн. підлягає до негайного виконання.
Встановити такий порядок виконання рішення суду щодо стягнення коштів: при виплаті ОСОБА_1 зазначеного середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавцеві слід нарахувати, утримати та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Судові витрати у формі судового збору розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.11.2022.
Суддя Сподарик Н.І.