справа№380/12172/22
31 жовтня 2022 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не виплати ОСОБА_1 суми доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 року по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 року по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач як поліцейський Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 має право на додаткову доплату до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу, проте відповідачем була здійснена така доплата лише частково, на думку позивача така виплата має бути зарахована у розмірі 50% від грошового забезпечення. Просить позов задовольнити повністю.
23.09.2022 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що фінансування для здійснення доплати відповідно до Постанови КМУ №375поліцейським ДПП в період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 до ДПП не надходило. Також вказує, що ДПП не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень для виділення відповідних коштів. Вважає, що ДПП вчинив всі залежні від нього дії щодо здійснення додаткової доплати у зв'язку із забезпеченням життєдіяльності населення в межах виділених коштів. Крім того, вказав, що прийняття рішення про встановлення додаткової доплати поліцейським, які у зв'язку із виконанням службових обов'язків у період дії карантину мали безпосередній контакт з населенням, у граничному розмірі до 50% грошового забезпечення, є дискреційним повноваженням керівника органу поліції.
Ухвалою судді від 09.09.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 проходить службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області ДПП, що сторонами не оспорюється.
Як слідує з відомості про грошове забезпечення за період жовтня 2020 по січень 2022, позивачу виплачено додаткову доплату на період карантину у грудні 2020 року у розмірі 21001,55 грн та у липні 2021 року у розмірі 9556,35 грн.
На адвокатський запит представника позивача адвоката Дмитра Швеця Департамент патрульної поліції повідомив про те, що згідно з пунктом 5 Постанови № 375 виплата доплати здійснюється за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. Згідно з наказами начальника Департаменту патрульної поліції в межах виділених асигнувань встановлено додаткову доплату за період з 01.10.2020 року по 31.01.2022 року в наступних розмірах ОСОБА_1 : 30557,90 грн. Заборгованість щодо виплати додаткової доплати до грошового забезпечення відсутня.
Із рапорту від 19.09.2022 командира роти № 2 батальйону № 2 УПП у Львівській області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Олександра Куксіна слідує, що у спірний період позивач під час виконання своїх обов'язків мав безпосередній контакт з населенням. Так, позивач відпрацював наступну кількість змін: грудень 2020- 10; березень 2021 - 1; квітень 2021 - 16; травень 2021 - 14; червень 2021- 11; липень 2021 - 14; серпень 2021- 7; вересень 2021 - 15; жовтень 2021- 16; листопад 2021 - 13; грудень 2021- 10; січень - 2022- 16.
Позивач зазначає, що Департаментом патрульної поліції у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 по31.01.2022 не нараховано та не виплачено додаткову доплату до заробітної плати (грошового забезпечення) за роботу в особливих умовах.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 (Далі - Постанова № 375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Згідно з відомостями про грошове забезпечення за період з жовтня 2020 по січень 2022 додаткова доплата до грошового забезпечення на період дії карантину була виплачена позивачу у грудні 2020 року у розмірі 21001,55 грн та у липні 2021 року у розмірі 9556,35 грн, докази нарахування такої доплати за інші періоди відсутні.
Згідно з відомостями про нарахування додаткової доплати до грошового забезпечення на період дії карантину така доплата була виплачена позивачу у грудні 2020 року у розмірі 21001,55 грн за серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 року) та у липні 2021 року (за січень, лютий 2021 року) у розмірі 9556,35 грн, докази нарахування такої доплати за інші періоди відсутні.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" № 988 від 11.11.2015 (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до статті 28 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 (далі - Постанова №375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови № 375 передбачено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 вказаної постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Пунктом 5 Постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 вказаної постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Суд встановив, що така доплата виплачувалась позивачу у грудні 2020 року у розмірі 21001,55 грн та у липні 2021 року у розмірі 9556,35 грн, в інші місяці її виплата була припинена, хоча позивач перебував на тій же самій посаді і продовжував виконувати ті ж самі службові обов'язки.
З відзиву відповідача слідує, що причиною припинення виплати позивачу вказаної доплати стало ненадходження фінансування для здійснення доплати поліцейським Департаменту у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022. Також відповідач вказує на те, що відповідно до пункту 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, розпорядники беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету, планом надання кредитів із загального фонду бюджету та планом спеціального фонду відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України.
Оцінюючи вказані доводи відповідача суд зазначає, що відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
З урахуванням викладеного, суд висновує про протиправну бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2,. а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 (далі - Постанова № 375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Пунктом 5 Постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
При цьому, законодавчо визначений граничний розмір такої надбавки до 50%, тобто встановлено її максимальний відсоток, в межах якого керівник має дискрецію на встановлення відсоткового розміру доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, що безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певного свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд зазначає, що керівники органів поліції мають право встановлювати відсотковий розмір доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення та які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Таким чином, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову доплату до грошового забезпечення у розмірі саме 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки законодавчо визначений граничний розмір такої надбавки до 50%, тобто встановлено її максимальний відсоток, в межах якого керівник органу має дискрецію на встановлення відсоткового розміру доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.
За таких обставин, вимога позивача у цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд вирішуючи вказане питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що позивач (клієнт) уклав з адвокатом Швецем Дмитром Юрієвичем договір про надання правничої допомоги від 10.01.2022, згідно з умовами якого предметом договору є надання правової допомоги клієнту.
Згідно з актом виконаних робіт клієнту надані такі послуги: підготовка і подання адміністративного позову до суду 1,5 год.
Доказів оплати послуг за договором позивач не надав.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, згідно з яким КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (статті 134, 139) введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Водночас, суд повторно зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідачів, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Поряд з цим, враховуючи, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, а судова практика щодо вирішення спірних правовідносин є сталою, суд вважає завищеним обсяг виконаної роботи та витрачений час на підготовку адміністративного позову, а відтак завищеними і витрати в цій частині.
З огляду на викладене, суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на послуги, надані адвокатом, та відповідно співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, виходячи з її конкретних обставин та змісту наданих послуг, клопотання представника відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача такі витрати у розмірі 1000 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а відтак, розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )до Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, ЄДРПОУ 40108646) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо виплати ОСОБА_1 доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022, пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
У стягненні 500 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Грень Н.М.