"20" жовтня 2022 р.м. Одеса Справа № 904/1009/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.
за участю секретаря судового засіданні Росєєвої А.М.,
розглянувши справу № 904/1009/22 в порядку загального позовного провадження
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" /ЄДРПОУ 42082379, адреса - 49044, м. Дніпро, вул. Моссаковського Володимира, 7, e-mail: dp.@yasno.com.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1/
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс купе інтернейшнл" /ЄДРПОУ 20005502, адреса - 65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 67/69, e-mail: pzt@olimpex.od.ua, gp.odessa.ua@gmail.com/
про стягнення 28 708 167,44 грн
за участі представників сторін:
від позивача: Яланський О.А., довіреність № ДнЕП211207002 від 07.12.2021 року;
від відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином, надано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача /вх. №23284/22 від 20.10.2022 року/.
29.04.2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою /вх. № 938/22/ до товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс купе інтернейшнл» з вимогою про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 0000046 від 01.07.2021 року у розмірі 28 708 167,44 грн, з яких:
- 22 529 203,35 грн - заборгованість за спожитий природний газ за період листопада 2021 року;
- 850 942,41 грн - пеня;
- 135 034,12 грн - 3 % річних;
- 687 146,89 грн - інфляційне збільшення;
- 4 505 840,67 грн - штраф.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу № 0000046 від 01.07.2021 року.
Позов пред'явлено на підставі ст. 193 ГК України, ст.ст. 509, 526, 532, 610, 611, 625 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2022 року передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» до товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс купе інтернейшнл» про стягнення заборгованості у розмірі 28 708 167,44 грн до Господарського суду Одеської області.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.05.2022 року для розгляду справи визначено суддю Петренко Н.Д.
Ухвалою суду від 27.05.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/1009/22; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено дату судового засідання в порядку підготовчого провадження у справі № 904/1009/22 на 22.06.2022 р. о 10:00 год.
15.06.2022 року на адресу суду надійшла заява позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /вх. № 10490/22/ у справі № 904/1009/22.
Ухвалою суду від 15.06.2022 року постановлено здійснити проведення підготовчого засідання 22.06.2022 р. о 10:00 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon" (за вебпосиланням: vkz.court.gov.ua).
У підготовчому засіданні 22.06.2022 року за участі представників сторін судом оголошено перерву на 08.07.2022 року на 12:00 год. Судом встановлено відповідачу строк до 06.07.2022 року для подачі відзиву.
08.07.2022 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання на іншу дату /вх. № 12561/22/ у зв'язку із захворюванням преставника відповідача на коронавірусну інфекцію.
У підготовчому засіданні 08.07.2022 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.09.2022 року на 12:30 год. Також судом оголошено протокольну ухвалу про проведення наступного підготовчого засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon" (за вебпосиланням: vkz.court.gov.ua) за участі представника позивача.
09.09.2022 року на адресу суду надійшла заява відповідача /вх. № 19061/22/, в якій позивач в порядку п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України визнає позов в частині заборгованість за спожитий природний газ у листопаді 2021 року у розмірі 22 529 203,35 грн. Однак відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційного збільшення.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, а саме військової агресії Російської Федерації проти України. Відповідач також вказує на наявність у нього заборгованості перед державою у вигляді несвоєчасної сплати податків до державного бюджету у зв'язку із призупиненням роботи.
У своїй заяві відповідач просить також надати відстрочку виконання рішення до припинення або скасування воєнного стану на території України. В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилається на наявність великої заборгованості зі сплати обов'язкових платежів, неможливість вести господарську діяльність в умовах воєнного стану на території України.
У підготовчому засіданні 09.09.2022 року судом за участі представників сторін оголошено перерву на 05.10.2022 року на 14:15 год.
28.09.2022 року на адресу суду надійшли пояснення позивача /вх. № 21098/22/, в яких позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення.
Позивач вказує, що заборгованість відповідача виникла у листопаді 2021 року, відповідно до п. 7 Додатка № 3 договору, 100 % вартості спожитого газу за вказаний період відповідач мав сплатити включно до 15.12.2021 року.
Позивач звертає увагу, що оскільки відповідач визначає основну заборгованість, тобто наявність прострочення, то у позивача виникло право на нарахування пені, штрафу, 3 % річних та інфляційного збільшення.
Позивач вказує, що відповідач не може бути звільнений від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором у розумінні п. 10.1 договору, у зв'язку із тим, що строк виконання зобов'язання настав до введення воєнного стану в Україні.
Позивач наголошує на відсутності будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між тим як вплинуло введення воєнного стану на причину того, що відповідач не виконав зобов'язання, строк якого настав 15.12.2021 року.
Також позивач вказує, що відповідач не звертався до позивача із повідомленням про форс-мажорні обставини на підставі п. 10.4 договору та не надав відповідних документів. Отже відповідач втратив право посилатись на форс-мажорні обставини в силу п. 10.3 договору.
При цьому позивач звертає увагу, що нарахування штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних нарахувань обмежилось строком до 23.02.2022 року.
Позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення, оскільки обставини, наведені відповідачем, не можуть вважатися такими, що ускладнюють виконання рішення.
У підготовчому засіданні 05.10.2022 року судом за участі сторін оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 904/1009/22 до судового розгляду по суті на 20.10.2022 року на 12:30 год. Також судом встановлено відповідачу строк для подання заперечень до 13.10.2022 року.
17.10.2022 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача до заяви про відстрочку виконання рішення /вх. № 22794/22/. Відповідач вказує, що обставини, які склалися на території України, свідчать про те, що затримка у виконанні рішення не може вважатися тривалою та не порушить прав позивача. Відстрочка виконання рішення для відповідача в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та погашення заборгованості. Відповідач зазначає, що ухвалення рішення без надання права на відстрочку у його виконанні лише збільшить борг відповідача, ще більше погіршить його фінансовий стан, однак не призведе до реального його виконання.
20.10.2022 року на адресу суду надійшла заява відповідача про зменшення штрафних санкцій /вх. № 23296/22/. Відповідач вказує, що нараховані у позовні заяві санкції не відповідають принципу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання. В умовах воєнного стану розмір санкцій, нарахований позивачем, є надмірним тягарем для відповідача і їх стягнення буде перешкоджати можливості відновлення господарської діяльності та нормального фінансового стану підприємства.
Також відповідач надав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача /вх. №23284/22 від 20.10.2022 року/.
20.10.2022 року на адресу суду надійшла заява позивача /вх. № 23252/22/, в якій позивач наголошує на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, заперечує проти задоволення заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та заперечував проти задоволення заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення.
Відповідач до судового засідання не з'явився, повідомлений належним чином, до суду надано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача /вх. №23284/22 від 20.10.2022 року/.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 01.07.2021 року між ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" /постачальник/ та ТОВ "Олімпекс купе інтернейшнл" /споживач/ укладено договір № 0000046 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язується протягом строку дії даного договору передавати споживачеві природний газ, включно з урахуванням замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах даного договору /п. 1.1 договору/.
Передачу фактично поставленого споживачу газу кожного газового місяця сторони оформлюють актом приймання-передачі газу за формою, зразок якої наведено у Додатку № 4 до цього договору /п. 4.1 договору/.
Умови та порядок розрахунків визначаються в Додатку № 3 до договору /п. 7.1 договору/.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законознавства України /п. 9.1 договору/.
В разі порушення строків оплати (несплати або несвоєчасної оплати), визначених п. 7.2 договору, споживач, за письмовою вимогою постачальника, що складена та направлена відповідно до п. 9.8 цього договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті /п. 9.2 договору/.
В разі порушення строків оплати споживачем за цим договором більше, ніж на 15 календарних днів, споживач додатково до пені, нарахованої у п. 9.2 цього договору сплачує за письмовою вимогою постачальника, складеною та направленою відповідно до п. 9.8 цього договору, штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості, а постачальник має право в односторонньому порядку розірвати цей договір. При цьому споживач здійснює повний розрахунок за договором, відшкодовує всі понесені постачальником збитки та сплачує штрафні санкції відповідно до умов цього договору /п. 9.3 договору/.
Застосування штрафних санкцій, вимога компенсації та/або відшкодування збитків є правом, а не обов'язком сторони, яка не порушила /п. 9.6 договору/.
Нарахування та сплата штрафних санкцій, визначених у п. 9.2, 9.3 та 9.4 цього договору, відшкодування збитків за цим договором здійснюється на підставі письмової вимоги сторони, яка має право на застосування/нарахування таких санкцій, і у строки, визначені в такій письмовій вимозі. Вимога має бути направлена іншій стороні (стороні, яка порушила)( виключно наступним способом /п. 9.8 договору/:
9.8.1. відправлення скан-копії вимоги на офіційну електронну адресу сторони, що вказана в розділі 15 цього договору, або
9.8.2. цінним листом на адресу сторони, визначену в даному договорі, з описом та повідомленням про вручення, або
9.8.3. вручення уповноваженій особі сторони, що порушила, особисто, а такому випадку уповноважена особа, що отримала вимогу, зобов'язана поставити дату отримання, власний підпис та прізвище.
Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по даному договору, якщо це невиконання є наслідком форс-мажорних обставин /п. 10.1 договору/.
Під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли після підписання договору в результаті непередбачених сторонами подій надзвичайного характеру, включаючи пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, вибухи, війну або військові дії, а також рішення Уряду чи органів влади, які роблять неможливим виконання умов даного договору. Строк виконання зобов'язань відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини /п. 10.2 договору/.
Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» /п. 10.3 договору/.
У разі настання форс-мажорних обставин сторона, яка знаходиться під дією таких обставин негайно, але не пізніше ніж протягом 3 робочих днів, повідомляє іншу сторону про виникнення таких обставин. При цьому сторони докладають усіх зусиль щодо усунення обставин непереборної сили та їх наслідків /п. 10.4 договору/.
Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин, тягне за собою втрату стороною права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності /п. 10.5 договору/.
21.10.2021 року між сторонами укладено Додаткову угоду до договору постачання природного газу № 0000046 від 01.07.2021 року, в якій сторони узгодили ціну на листопад місяць 2021 року за 1 000 куб.м.: 36 169,00 грн з ПДВ.
Додатком № 1 до договору постачання природного газу № 0000046 від 01.07.2021 року є графік постачання газу та замовлення (бронювання) потужності узгоджений сторонами 21.10.2021 року на період з 01.11.2021 року по 30.11.2021 року.
Додатком № 2 до договору постачання природного газу № 0000046 від 01.07.2021 року є Перелік ЕІС-кодів точок комерційного обліку.
Додатком № 3 до договору постачання природного газу № 0000046 від 01.07.2021 року є Умови здійснення розрахунків. В п. 7 Додатку визначено, що оплата за поставлений газ, включаючи вартість замовлення (бронювання) потужності, сумарно за всіма точками комерційного обліку, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника шляхом здійснення оплати в такі строки: 100 % вартості (з ПДВ) фактичного обсягу споживання газу з використанням фактичної ціни газу здійснюється у термін не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим газовим місяцем.
Судом досліджено акт приймання-передачі природного газу за договором № 0000046 від 01.07.2021 року, з якого вбачається, що постачальник передав, а споживач прийняв газ у листопаді 2021 року у кількості 691,26 тис. м3 на суму 25 129 203,35 грн. Акт підписаний сторонами без зауважень та застережень.
09.12.2021 року позивач виставив рахунок за спожитий природний газ № 33100000046/11/1 від 01.12.2021 року на оплату відповідачем заборгованості за спожитий природний газ у листопаді 2021 року на суму 25 129 203,35 грн. Термін сплати рахунку до 14.12.2021 року, дата отримання 09.12.2021 року.
Судом досліджено розрахунок заборгованості за період листопад 2021 року станом на 26.04.2021 року та виписку по особовому рахунку, з яких вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату заборгованості 18.01.2022 року у загальному розмірі 2 600 000,00 грн.
16.03.2022 року позивач направив відповідачу письмову вимогу вих. № 13460/DNEP про оплату заборгованості за спожитий газ у розмірі 22 529 203,35 грн, пені, 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу протягом 7 календарних днів від дати відправлення скан-копії даної вимоги на офіційну електронну адресу споживача. Крім того, вказана вимога направлена 17.03.2022 року засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, яка отримана споживачем 28.03.2022 року відповідно до трекінгу АТ «Укрпошта».
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем заборгованості за спожитий газ у листопаді 2021 року у розмірі 22 529 203,35 грн.
Оскільки, відповідач не здійснив оплату товару у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Статтею 42 ГПК України визначено перелік прав та обов'язків учасників справи.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
З урахуванням вказаного, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог у частині заборгованості за спожитий газ у листопаді 2021 року у розмірі 22 529 203,35 грн, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.
Стосовно вимог позивача про стягнення пені, 3 % річних, інфляційного збільшення та штрафу, господарський суд зазначає наступне.
За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Положення ч. 1. 2. 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків: штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня. коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Як встановлено судом вище, пунктом п. 9.2 договору визначено, що в разі порушення строків оплати (несплати або несвоєчасної оплати), визначених п. 7.2 договору, споживач, за письмовою вимогою постачальника, що складена та направлена відповідно до п. 9.8 цього договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, та встановлено його вірність, так пеня за прострочення грошових зобов'язань становить 850 942,41 грн.
Положеннями п. 9.3 договору визначено, що в разі порушення строків оплати споживачем за цим договором більше, ніж на 15 календарних днів, споживач додатково до пені, нарахованої у п. 9.2 цього договору сплачує за письмовою вимогою постачальника, складеною та направленою відповідно до п. 9.8 цього договору, штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості, а постачальник має право в односторонньому порядку розірвати цей договір.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок штрафу та встановлено його вірність, так штраф на підставі п. 9.3 договору становить 4 505 840,67 грн.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості спожитого природного газу, позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано три відсотки річних у розмірі 135 034,12 грн, а також збитки від інфляції у розмірі 687 416,89 грн.
Господарський суд зазначає, що заборгованість у відповідача виникла у листопаді 2021 року, відповідно до п. 7 Додатка № 3 договору, 100 % вартості спожитого газу за вказаний період відповідач мав сплатити включно до 15.12.2021 року. Матеріали справи не містять відомостей про повну сплату відповідачем заборгованості у строк, встановлений у договорі. Напроти відповідач у ході розгляду справи визнав факт наявності основного боргу, а відтак господарський суд приходить до висновку про наявне прострочення зобов'язання з оплати, що є підставою для нарахування позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу на підставі п. 9.3 договору), а також 3 % річних та інфляційних нарахувань.
Стосовно клопотання відповідача про звільнення від відповідальності за прострочення з оплати та зменшення штрафних санкцій, господарський суд зазначає наступне.
Як на підставу для звільнення від відповідальності відповідач посилається, зокрема, на форс-мажорні обставини, а саме військову агресію Російської Федерації проти України. Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно із статті 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Господарський суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, який затверджений законом України " Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".
В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні не припинено.
Крім того, ТПП України на підставі ст. ст. 14,14-1 Закону України "Про торгово - промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і населення.
Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є заборгованість відповідача за спожитий природний газ у листопаді 2021 року, строк оплати за який спливає 15.12.2021 року. Таким чином прострочення зобов'язання виникло раніше, аніж обставини непереборної сили, на які посилається відповідач, а саме військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.
Разом із тим, звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов'язків по спірному договору сторонами узгоджено у розділі 10 даного договору. Так, у разі настання форс-мажорних обставин сторона, яка знаходиться під дією таких обставин негайно, але не пізніше ніж протягом 3 робочих днів, повідомляє іншу сторону про виникнення таких обставин. При цьому сторони докладають усіх зусиль щодо усунення обставин непереборної сили та їх наслідків /п. 10.4 договору/.
Крім того, відповідно до п. 10.5 договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин, тягне за собою втрату стороною права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності /п. 10.5 договору/.
Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили на виконання положень п. 10.4 договору. А відтак відсутність такого повідомлення в силу положень п. 10.5 договору тягне за собою втрату відповідачем права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.
За таких обставин, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності.
Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:
- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).
Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.
Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційні повноваження, в тому числі суду, завжди мають межі, встановлені законом.
Суд наголошує на приписах ст.233 ГК України, та ст.551 ЦК України, якими визначено право суду, а не обов'язок зменшувати штрафні санкції, а саме розмір пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Судом досліджено надані відповідачем докази:
- лист ТОВ «Олімпекс купе інтернейшнл» вих. № 002 від 08.09.2022 року про призупинення роботи товариства до скасування воєнного стану. У листі повідомлено, що станом на 01.09.2022 року підприємство має заборгованість перед державою у вигляді несвоєчасної сплати податків до державного бюджету, а також Одеською обласною державною адміністрацією.
- лист ТОВ «Олімпекс купе інтернейшнл» вих. 1-080722 від 08.07.2022 року, адресований ГУ ДПС в Одеській області про призупинення роботи товариства до скасування воєнного стану;
- наказ ТОВ «Олімпекс купе інтернейшнл» № 39/64к від 28.02.2022 року про оголошення простою.
Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд враховує ступінь виконання зобов'язання відповідачем та поведінку винної сторони: відповідачем частково погашено основний борг; позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства; відсутність понесення позивачем збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не місять; пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі з урахуванням стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Судом також враховано військову агресію Російської Федерації проти України та як наслідок введення воєнного стану на території України.
За таких обставин господарський суд вбачає підстави для зменшення штрафних санкцій, нарахованих позивачем, до 10 % від нарахованих сум. Так, господарський суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 85 094,24 грн та штраф, нарахований на підставі п. 9.3 договору, у розмірі 450 584,07 грн.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Тобто, за загальним правилом нараховані позивачем інфляційні втрати та 3 % річних не підлягають зменшенню господарським судом, а відтак стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 687 146,89 грн та 3 % річних у розмірі 135 034,12 грн.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проаналізувавши встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" підлягають частковому задоволенню, так як частково обгрунтовані та доведені, а саме до стягнення підлягає сума у розмірі 23 887 062,67 грн, з яких: 22 529 203,35 грн - заборгованість за спожитий природний газ за період листопада 2021 року; 135 034,12 грн - 3 % річних; 687 146,89 грн - інфляційне збільшення; 450 584,07 грн - штраф, 85 094,24 грн - пеня.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 430 622,51 грн, що вбачається із платіжного доручення № 2489990 від 28.04.2022 року та № 2481699 від 19.04.2021 року.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Господарський суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідач визнавав позовні вимоги в частині основного боргу, а саме у розмірі 22 529 203,35 грн. Судовий збір за вказані вимоги становить 337 938,05 грн. Оскільки наявне визнання відповідачем позовних вимог в цій частині до початку розгляду справи по суті, то суд вважає, що на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 50 % від 337 938,05 грн, а саме: 168 969,03 грн.
Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Таким чином, оскільки судом зменшено розмір неустойки, то відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. В даному випадку з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 261 653,48 грн /430 622,51 грн - 168 969,03 грн/, тобто за вирахуванням судового збору, що підлягає поверненню позивачу.
Стосовна заяви відповідача про відстрочення виконання рішення до припинення воєнного стану на території України, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також, серед іншого, враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.
Так, вищезазначеними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
При цьому, підставою для розстрочки/відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим у визначений строк.
При цьому, необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, відстрочення судом виконання судового рішення має бути пов'язано з об'єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.
Згідно з ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Господарським судом враховується, що відповідач обґрунтовує заяву про відстрочку виконання рішення суду не лише відсутністю коштів, а значним фінансовим навантаженням на нього, спричиненим введенням воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації та її нападом на Україну, оскільки відповідач змушений був призупинити роботу та оголосити простій.
Відстрочка виконання рішення для боржників в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування надзвичайних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та погашення заборгованості перед стягувачем.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2018р. у справі №917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суди повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є пропорційність.
Так, згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Так, в силу приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства і беручи до уваги винятковість обставин, що пов'язані із введенням в Україні воєнного стану, оцінюючи матеріальні інтереси сторін з огляду на такий принцип господарського судочинства як пропорційність, що включає в себе забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, суд вважає, що в даному випадку існують обставини, що ускладнюють виконання рішення суду.
Отже, з огляду на вищенаведені обставини, дотримуючись меж виправданої затримки виконання рішення суду, суд вважає за можливе відстрочити виконання даного рішення суду до припинення воєнного стану на території України.
При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Таким чином, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що відстрочення виконання даного рішення суду до припинення воєнного стану на території України можливе з урахуванням положень ч. 5 ст. 331 ГПК України, тобто не більше як на один рік з дня ухвалення даного рішення.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 331 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" - задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс купе інтернейшнл" /ЄДРПОУ 20005502, адреса - 65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 67/69, e-mail: pzt@olimpex.od.ua, gp.odessa.ua@gmail.com/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" /ЄДРПОУ 42082379, адреса - 49044, м. Дніпро, вул. Моссаковського Володимира, 7, e-mail: dp.@yasno.com.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1/ заборгованість за договором постачання природного газу № 0000046 від 01.07.2021 року у розмірі 23 887 062,67 грн /двадцять три мільйони вісімсот вісімдесят сім тисяч шістдесят дві гривні 67 копійок/, з яких: 22 529 203,35 грн - заборгованість за спожитий природний газ за період листопада 2021 року; 135 034,12 грн - 3 % річних; 687 146,89 грн - інфляційне збільшення; 450 584,07 грн - штраф, 85 094,24 грн - пеня.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс купе інтернейшнл" /ЄДРПОУ 20005502, адреса - 65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 67/69, e-mail: pzt@olimpex.od.ua, gp.odessa.ua@gmail.com/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" /ЄДРПОУ 42082379, адреса - 49044, м. Дніпро, вул. Моссаковського Володимира, 7, e-mail: dp.@yasno.com.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1/ судовий збір у розмірі 261 653,48 грн /двісті шістдесят одна тисяча шістсот п'ятдесят три гривні 48 копійок/.
4. В іншій частині вимог - відмовити.
5. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 20.10.2022 року по справі №904/1009/22 до припинення воєнного стану на території України з урахуванням положень ч. 5 ст. 331 ГПК України, тобто не більше як на один рік з дня ухвалення даного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 31 жовтня 2022 р.
Суддя Н.Д. Петренко