Справа № 522/10863/22
Провадження 3/522/9319/22
02 листопада 2022 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Косіцина В.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління національної поліції в Одеській області 22.08.2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , непрацюючу, зареєстровану: АДРЕСА_1 , проживаючу: АДРЕСА_2 , за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
17.08.2022 року приблизно о 13 год. 20 хв. ОСОБА_1 знаходячись за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , виражалась нецензурною лайкою та погрожувала фізичною розправою, чим вчинила домашнє насильство в сім'ї та скоїла правопорушення, передбачене частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась, про дату та час судового засідання повідомлялась належним чином.
На підтвердження вини, орган, що склав адміністративний протокол посилається на протокол про адміністративні правопорушення від 17.08.2022 року серія ВАВ № 107366; протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 17.08.2022 року; пояснення ОСОБА_1 ; пояснення ОСОБА_2 ; довідку № 7782524 від 14.06.2022 року та інші матеріали.
Так, в результаті аналізу досліджених доказів, суд приходить до висновку про те, що зібраних органами поліції доказів недостатньо для визнання ОСОБА_1 винною у скоєнні інкримінованого правопорушення. Відсутність достатніх доказів тягне за собою в даному випадку недоведеність події правопорушення і як наслідок відсутність об'єктивної сторони складу інкримінованого діяння.
Так, відповідно до ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У відповідності до вимог ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Відповідно до приписів ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
В матеріалах справи наявні лише протокол, заява ОСОБА_2 , обопільні пояснення учасників конфлікту.
Також, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні взагалі будь-які пояснення сторонніх осіб, у яких мали б бути відібрані пояснення, які можливо б було дослідити в судовому засіданні для встановлення істини та які могли б підтвердити чи спростувати обставини начебто вчинення ОСОБА_1 вказаного у протоколі правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КпАП України.
Разом з тим, жодних інших доказів, як то аудіо, фото чи відеозапис вказаних в протоколі подій, з чого можливо було б зробити висновок про винуватість чи невинуватість особи, яка притягається до відповідальності та встановити істину по справі, до матеріалів справи не додано та органом, що склав протокол не вилучалось.
За змістом ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, що тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.
Так, об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання фізичної або психологічної шкоди.
Тобто, стаття 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальностісаме завчинення домашньогонасильства. Будь-яка суперечка чи конфлікт, які виникають між родичами, не можуть однозначно трактуватись, як домашнє насильство.
Із наданих матеріалів випливає, що між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сталось непорозуміння з побутових питань, отже наявний обопільний конфлікт у вигляді суперечок.
Проте, дані обставини не були перевірені, органом, яким складено протокол.
Таким чином, обставини викладені у протоколі не підтверджуються доказами наявними в справі.
Отже, як випливає з матеріалів справи, факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, як це зазначено в протоколі, органом, що склав протокол не було встановлено.
Відповідно до ст. 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Згідно ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження факту скоєння особою, яка притягається до адміністративної відповідальності адміністративного правопорушення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)». Таким чином, суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчинення адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено перед судом. Суд також не має права самостійно вишукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином перебиратиме на себе функції обвинувача, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, на підставі аналізу всього вищевказаного, суд не вбачає в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП України, а тому провадження по адміністративній справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 24, 33, 173-2, 221, 247, 268, 283, 284 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», суддя
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , непрацюючу, зареєстровану: АДРЕСА_1 , проживаючу: АДРЕСА_2 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Суддя Косіцина В.В.