Провадження № 2/522/1249/22
Справа № 522/7293/21
27 жовтня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Зеленюк П.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту належності майна на праві приватної власності, -
ОСОБА_3 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту належності ОСОБА_3 249/1000 частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності в період з дня державної реєстрації права приватної власності.
В обґрунтування позову зазначено, що 09.07.1977 позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 і проживала з відповідачем однією сім'єю до 1992 року. На початку 1992 року ОСОБА_2 покинув позивачку та припинив з нею будь-яке спілкування. Позивачем 03.12.1993 спільно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі Розпорядження органу приватизації №25547 від 03.12.1993 приватизовано у спільну часткову власність в рівних частках кожному квартиру АДРЕСА_2 . У грудні 2005 позивачем спільно з співвласником квартири здійснено продаж квартири. За виручені кошти від продажу приватизованої квартири ОСОБА_3 29.12.2005 придбала 249/1000 частин квартири під АДРЕСА_3 . Тому, оскільки квартиру придбано за особисті кошти від продажу приватизованої квартири, таке майно має бути визнано особистою приватною власністю.
Ухвалою суду від 23.04.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-денний строк для усунення недоліків позову.
Після усунення недоліків позову, ухвалою суду від 17.05.2021 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 17.06.2021.
В результаті проведеного підготовчого засідання 17.06.2021 було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 22.07.2021.
У зв'язку з неявкою учасників справи у судове засідання 22.07.2021 розгляд справи було відкладено на 02.09.2021.
У судовому засіданні 02.09.2021 було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_6 , поновлено процесуальний строк та долучено докази до матеріалів справи, розгляд справи продовжено проводити в заочному порядку, з метою повторного сповіщення відповідача розгляд справи відкладено на 17.11.2021.
Ухвалою суду від 17.11.2021 було зупинено провадження у справі до залучення у справі правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 24.06.2022 залучено до участі у справі правонаступника померлого позивача - ОСОБА_1 , поновлено провадження у справі, судове засідання призначено на 12.08.2022.
У судовому засіданні 12.08.2022 представник позивача просила відкласти розгляд справи, клопотання було задоволено, розгляд справи відкладено на 27.10.2022.
У судове засідання 27.10.2022 учасники справи не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.
Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у зв'язку з повторною неявкою відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів у заочному порядку.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.07.1977 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.5).
03.12.1993 року Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності на житло на посвідчено, що 45/100 частини квартири спільного заселення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с.12-13).
21 грудня 2005 року ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 уклали угоду про намір укласти договір купівлі-продажу свої частини в комунальній квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Повна вартість продажу частин квартири складає 408 000 грн (а.с.14-15).
29 грудня 2005 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_3 купила 249/1000 частин квартири під АДРЕСА_3 . Договір зареєстрований приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. за №145. ОСОБА_3 придбала частину квартиру за 9238 грн (а.с.16-17).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-13418/05 від 26.07.2005 задоволено позов ОСОБА_8 , визнано договір купівлі-продажу 44/100 частин квартири АДРЕСА_2 , укладений 16.09.2005 між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 дійсним. Визнано за ОСОБА_8 право власності на 44/100 частин квартири АДРЕСА_2 . В рішенні відзначено, що відповідачі (в тому силі і ОСОБА_3 ) визнали позов та власноруч підписали розписку по якій вони отримали від ОСОБА_8 20 000 грн (а.с.61).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що станом на 22.07.2021 56/100 частин квартири АДРЕСА_2 належить ТОВ «Старий город» (а.с.57-58).
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.
Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).
Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Відповідно до статей 1-3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду'приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
За змістом наведених правових норм власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.
Таким чином, ОСОБА_3 була власником з іншими членами сім'ї 56/100 частин квартири АДРЕСА_2 . Така квартира не належала на праві спільної сумісної власності подружжю, оскільки була приватизовано лише ОСОБА_3 .
Конструкція норми статті 22КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Суд враховую доводи позивача, що вона не проживала зі своїм чоловіком з 1992 року.
ОСОБА_3 купила частку квартири незабаром після продажу належної їй частки приватизованої квартири, відповідачем не спростовано доводи представника позивача про придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_3 .
З огляду, на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі вищенаведеного та керуючисьст.ст.2, 4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 315, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту належності майна на праві приватної власності - задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 249/1000 частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності з дня державної реєстрації права приватної власності.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 02 листопада 2022 року.
Суддя В.Я.Бондар