Провадження № 2/522/1380/22
Справа № 522/25303/21
28 жовтня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Зеленюк П.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про визнання договору недійсним, -
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про визнання договору недійсним, уточнивши позовні вимоги заявою від 06.07.2022 просить:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення серія та номер договору 3211, виданий 12.10.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною, горища, загальною площею 164,6 м?, що розташоване по АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 44447935), реєстраційним номер об'єкта нерухомості 626565251101;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 609171173 від 12.10.2021 року із внесенням до Державного реєстру прав власності запису про скасування державної реєстрації на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення серія та номер договору 3211, виданий 12.10.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною, горища, загальною площею 164,6 м?, що розташоване по АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 44447935), реєстраційним номер об'єкта нерухомості 626565251101.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси по цивільній справі №522/15260/15-ц від 01.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи - Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Одеська міська рада про визнання недійсним та скасування розпорядження Приморської районної адміністрації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення горища №502 від 19 січня 2012 року. Визнано недійсним договір купівлі-продажу горища, загальною площею 164,6 м?, що розташоване по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 06.05.2015 року та скасовано державну реєстрацію. Витребувано з чужого незаконного володіння нежитлове приміщення горища. Постановою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020 року по справі №522/15260/15-ц рішення Приморського районного суду м.Одеси від 01.08.2019 року в частині витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, в іншій частині рішення залишено без змін. Позивачка, відповідно до договору від 10.12.2012 року є власником 185/10000 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Також ОСОБА_1 належить 191/1000 частка цієї ж квартири на підставі договору дарування від 31.01.2015 року. 12.10.2021 року відповідач по справі набув право власності на спірне майно відповідно до договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною (номер запису про право власності 44447935), реєстраційним номер об'єкта нерухомості 626565251101. ОСОБА_1 вважає, що оформлення вказаного договору є незаконним, оскільки попередні правовстановлюючі документи скасовано та визнано недійсними. Також звертає увагу суду, що договір купівлі-продажу укладався не зважаючи на арешт, накладений ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 27.07.2015 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-денний термін для усунення недоліків позову.
Після усунення недоліків позову, ухвалою суду від 24.12.2021 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 08.02.2022.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2021 задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову. Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення горища, загальною площею 164,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 626565251101), право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 .
У підготовчому засіданні 08.02.2022, проведеному за участі представника позивача ОСОБА_6 , задоволено клопотання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про відкладення, наступне засідання призначено на 31.03.2022.
У зв'язку з неявкою учасників справи у підготовче засідання 31.03.2022 розгляд справи відкладено на 19.05.2022.
Розгляд справи у підготовчому засіданні 19.05.2022 відкладено на 06.07.2022 у зв'язку з неявкою учасників справи.
До суду 31.05.2022 надійшов відзив представника відповідача - ОСОБА_7 , згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування відзиву зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваного договору недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Визнання договору щодо відчуження спірного майна недійсним не матиме наслідком звільнення горища чи усунення перешкод у користуванні ним, а, тому, не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна. Відомості про арешт майна не внесені в реєстр, тому приватний нотаріус посвідчуючи договір діяла відповідно до норм чинного законодавства. Більше того, правочин укладений 12.10.2021 коли вже не діяли заходи забезпечення позову.
До суду 04.07.2022 надійшли письмові пояснення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в яких просять відмовити у задоволені позову, зважаючи на недоведеність позивачем наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним оспорюваного правочину.
У підготовчому засіданні 06.07.2022 представник відповідача ОСОБА_7 та представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Коюда М.А. просили відкласти розгляд справи з метою ознайомлення з заявою про зміну предмету позову, прийняти яку просив представник позивача ОСОБА_6 . Клопотання відповідача та третьої особи було задоволено, розгляд справи відкладено на 04.08.2022.
До суду 06.07.2022 надійшла відповідь на відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 у якій вказує, що у відзиві викладена неправдива інформація та жодні доводи не заслуговують на увагу. Обраний позивачем спосіб захисту узгоджується з постановою Верховного суду від 16.06.2022 при розгляді справи №308/8837/17. Вказаним у позові рішення Приморського районного суду м. Одеси та постановою Одеського апеляційного суду встановлена незаконність правовстановлюючих документів на горище, а тому оформлення договору купівлі-продажу на відповідача є незаконним, оскільки весь ланцюг правовстановлюючих документів скасований та визнаний недійсним.
Ухвалою суду від 15.07.2022 відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про скасування заходів забезпечення позову.
У підготовчому засіданні 04.08.2022 було прийнято до провадження заяву про зміну предмета позову (а.с.160-161), прийнято до розгляду відповідь на відзив, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 06.10.2022.
Ухвалою суду від 08.08.2022 залишено без задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_7 про застосування зустрічного забезпечення позову.
У судовому засіданні 06.10.2022, у зв'язку з відсутністю доказів про повідомлення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, розгляд справи відкладено на 28.10.2022.
У судовому засіданні 28.10.2022 було прийнято до провадження копію договору купівлі-продажу, оригінал якого оглянуто в судовому засіданні, залишено без розгляду клопотання про витребування доказів.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 просила відмовити у задоволенні позову та скасувати заходи забезпечення позову.
Представник третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Коюда М.А. заперечував проти позову.
Третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради в судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в свою чергу є власником 191/1000 квартири АДРЕСА_3 (т.1 а.с.41-43).
Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 знаходиться за тією ж адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить відмітка в паспорті позивача (т.1 а.с.206-208).
12 жовтня 2021 року ОСОБА_8 , який представляє інтереси ОСОБА_5 продав ОСОБА_9 нежитлове приміщення горища, загальною площею 164,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстрований в реєстрі за №3211 (т.2 а.с.5-6).
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 10.12.2021 підтверджується реєстрація права власності на предмет спору - горище №502 в буд. АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 (т.1 а.с.39-40).
Свідоцтвом на нежитлове приміщення горища №502 від 19.01.2012 посвідчено належність ОСОБА_10 об'єкту, загальною площею 164,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.24).
06.05.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення горища №502, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.26).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2015 у справі №522/15260/15-ц забезпечено позов, шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення - горише №502, загальною площею 164,6 кв.м. розташоване по АДРЕСА_4 (т.1 а.с.27-28, а.с.245-246).
Відомості про вищевказаний арешт на горище внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень 04.08.2015 (т.1 а.с.29, 30).
Вищевказані забезпечення позову, а саме арешт на горише №502, загальною площею 164,6 кв.м. розташоване по АДРЕСА_4 було скасовано ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2016 у справі №522/15260/15-ц (т.1 а.с.31-33, а.с.242-244), втім ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10.11.2016 була скасована ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2016, відмовлено у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову (т.1 а.с.34-37, а.с.239-241).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/15260/15-ц від 01.08.2019 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приморська державна адміністрація Одеської міської ради, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Одеська міська рада, ухвалено: визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення горища №502 від 19 січня 2012 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення горища №502 укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 06.05.2015 року та скасувати державну реєстрацію; витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_5 нежитлове приміщення горища №502 по АДРЕСА_4 (т.1 а.с.11-17, а.с.236-238).
Постановою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020 переглядаючи вищевказане рішення було частково задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.08.2019 в частині витребування майна, а саме від ОСОБА_5 нежитлове приміщення горища №502 по АДРЕСА_4 , прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині витребування майна. В іншій частині рішення залишено без змін (т.1 а.с.18-23, а.с.228-235).
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.08.2019, з урахуванням змін внесених постановою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020, було визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію свідоцтва про право власності, за яким власником нежитлового приміщення горища АДРЕСА_5 є ОСОБА_4 та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення горища №502 укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 06.05.2015 та скасовано державну реєстрацію.
У вищевказаних судових рішеннях не відзначено про скасування запису про державну реєстрацію права власності чи рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 , як того вимогає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції чинній на час ухвалення рішення.
В матеріалах справи відсутні відомості про виконання вищевказаних судових рішень в частині «скасувати державну реєстрацію». З огляду на те, що перед таким словосполученням зазначено про визнання недійсним договору купівлі-продажу мова може йти про скасування державної реєстрації договору здійсненої приватним нотаріусом.
Наразі предметом спору є договір укладений між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_11 .
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Визнати недійсним договір може і не учасник такого договору, втім реституція, а, тобто, наслідок визнання договору недійсним, застосовується лише до сторін договору.
Таким чином, наслідком визнання договору купівлі-продажу від 12.10.2021 недійсним буде повернення спірного майна, яким є нежитлове приміщення горища №502 у власність ОСОБА_5 .
Визнання недійсними договору купівлі-продажу від 12.10.2021 року не призведе до повернення горища у спільну власність співвласників будинку (як того вимагає позивачка), оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, яка передбачає правові наслідки недійсності правочину, у випадку застосування судом двосторонньої реституції об'єкти договорів купівлі-продажу повертаються їх продавцю.
З огляду на вищевикладене, варто відзначити, що обраний позивачем спосіб захисту як визнання договору недійсним є належним способом захисту, але неефективним, оскільки не призведе до відновлення права ОСОБА_1 , яке вона вважає порушеним.
Щодо вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 суд відзначає наступне.
Згідно п.2 ч.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Така редакція частини 3 статті 26 викладене відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12.05.2022.
Предмет позову було змінено представником позивача заявою від 06.07.2022, тобто даний спосіб захисту, як скасування рішення державного реєстратора є належним.
Втім, варто повторити, що у вищевказаних судових рішеннях по справі №522/15260/15-ц не відзначено про скасування запису про державну реєстрацію права власності чи рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 . Про що йдеться при зазначені «скасувати державну реєстрацію» встановити не можливо. Таким чином, реєстрація права власності на спірне приміщення горища за ОСОБА_5 є чинною, а, отже, задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 призведе до відновлення права власності за ОСОБА_5 , тому такий спосіб захисту для ОСОБА_1 є неефективним.
Велика Палата Верховного суду у справі 461/9578/15-ц (постанова від 25.01.2021) зробила також висновок щодо розмежування приміщень в багатократних будинках, відтак:
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.
Усі зазначені об'єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Статтею 10 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) визначено, що громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила).
Пунктом 3.2.1 Правил установлено, що на горищах та технічних поверхах повинен забезпечуватися: температурно-вологісний режим горищних приміщень, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій; доступ до всіх елементів і чистота горищного приміщення. Горищні приміщення не повинні бути захаращені будівельним сміттям, домашніми й іншими речами та обладнанням; використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається (пункти 3.2.5, 3.2.7 Правил).
Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що співвласники горища - власники квартир у багатоквартирному будинку, зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення. Допоміжні приміщення, а саме горище, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, не підлягає приватизації та не може бути поділене і виділене власнику квартири в багатоквартирному житловому будинку без втрати його функціонального призначення.
Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників.
Разом з тим, варто відзначити, що нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Таким чином, у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежитлові приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 598/175/15 від 23 жовтня 2019 року у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).
Представник позивача вказує, що статус горища як допоміжного приміщення встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
ОСОБА_2 не був учасником цивільної справи №522/15260/15-ц, тому висновки Одеського апеляційного суду у постанові від 14.12.2020 не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стороною позивача не доведено, що нежитлове приміщення горища є допоміжним приміщенням, яке належить всім співвласникам багатоквартирного будинку.
Позивач не навів доказів того, що спірне приміщення та його експлуатація впливає на функціонування електрики, водопостачання, водовідведення, каналізації, вентиляції, охорону, санітарний захист будинку.
Вимоги про проведення експертизи з метою встановлення статусу горища як допоміжного приміщення позивачем не заявлялися.
Таким чином, відсутність доказів того, що горище є допоміжним приміщенням, а не нежитловим приміщенням як відзначено в оспорюваному договорі свідчить про те, що продаж такого нежитлового приміщення не порушує прав ОСОБА_1 як співвласника багатоквартирного будинку.
Крім того, згідно Постанови КЦС ВС від 30 липня 2020 року в справі №670/23/18 у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна з них.
Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Згідно висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (касаційне провадження № 14-61цс18) пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Таким чином, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
ОСОБА_2 як сторона оспорюваного договору є належним відповідачем, але також до участі у розгляді даної справи мав бути залучений продавець майна як інша сторона договору - ОСОБА_5 . Позивачем не долучено до складу учасників справи всі сторони оспорюваного договору, під час розгляду справи, стороною позивача не висловлювалося бажання залучити до участі у справі співвідповідача. Тому, визначений склад учасників справи є неповним, а тому самостійною підставою для відмови у позові і є відсутність належного відповідача - ОСОБА_5 .
Згідно ст. 221 ЦПК України головуючий з'ясовує обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов'язками та роз'яснює їх у разі необхідності, крім випадків, коли учасника справи представляє адвокат.
Представник позивача є адвокатом, тому з огляду на положення ст. 221 ЦПК України, суд не роз'яснював право сторони позивача залучити до участі у справі співвідповідача.
Щодо наявного арешту накладеного на спірне приміщення під час укладення оспорюваного договору, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 7-8 ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Отже, заходи забезпечення позову після спливу 90 днів з 14.12.2020, тобто з дня набрання законної сили постановою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020, припинили свою дію в березні 2021 року.
Оскаржуваний договір купівлі-продажу був укладений 12.10.2021, коли заходи забезпечення позову вже не діяли.
Тому, такі доводи представника позивача не заслуговують на увагу.
Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 3 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, ОСОБА_1 не доказано, що порушено її право за звернення якого вона звертається до суду, оскільки, не доказано, що горище є допоміжним приміщенням, співвласником якого виступає позивач, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним та не призведе до бажаного позивачем результату та до участі у справі не залученого всіх сторін оспорюваного договору, тобто неналежний склад відповідачів у справі.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Слід також вказати, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Отже, суд дійшов переконливого висновку, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки, судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позову, вжиті заходи забезпечення позову мають бути скасовані.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 ), треті особи: Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26303264, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 134), Департамент комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1), про визнання договору недійсним - залишити без задоволення.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2021 року, якою було накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення горища, загальною площею 164,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 626565251101), право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 .
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 02 листопада 2022 року.
Суддя: В.Я. Бондар