Справа № 466/9314/14-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/223/22 Доповідач: ОСОБА_2
25 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах потерпілого ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,
за участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_11 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
вищенаведеним вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення злочину.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно з пред'явленим обвинуваченням, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, а саме в тому, що в один із днів третьої декади лютого 2012 року, між ОСОБА_9 та потерпілим ОСОБА_8 виникли усні договірні відносини, відповідно до яких, ОСОБА_9 мав придбати за кордоном та доставити для ОСОБА_8 вживаний автомобіль марки «Мерседес», за кошти в сумі 15 000 євро (в еквіваленті на українську валюту станом на момент вчинення кримінального правопорушення 156 900 грн), які мав надати йому потерпілий. Дійшовши спільної згоди із потерпілим, ОСОБА_9 , з метою особистого збагачення вирішив заволодіти вказаними вище грошовими коштами в сумі 156 900грн.
Відповідно до пред'явленого обвинувачення 28.02.2013 року близько 14.00 год. ОСОБА_9 , перебуваючи на автомобільній парковій частині підприємства «Макдональдз Юкрейн ЛТД», що по пр. В. Чорновола, 12 в м. Львові, здійснюючи свій злочинний задум, шляхом обману, під вигаданим приводом придбання за кордоном для ОСОБА_8 вживаного автомобіля марки «Мерседес» та доставки його на територію України, зловживаючи довірою, отримав від потерпілого грошові кошти в сумі 156 900 грн. та згоду на їх використання для покупки вищевказаного автомобіля.
Цього дня ОСОБА_9 , реалізовуючи свій протиправний задум, спрямований на вчинення корисливого злочину, заволодівши грошовими котами ОСОБА_8 , отриманими шляхом обману та зловживання його довірою, залишив місце вчинення злочину, розпорядившись майном, здобутим шахрайським способом, на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_8 матеріальної шкоди на 156 900 грн., яка в двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що оскаржуваний вирок є незаконним та необґрунтованим, оскільки місцевим судом при ухваленні виправдувального вироку взято до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_9 , а також показання свідків сторони захисту ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Поряд з тим, судом не взято до уваги та не наведено мотивів такого рішення щодо показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_14 .
Зазначає, що судом першої інстанції взято до уваги висновок судово-психологічної експертизи з використанням поліграфа від 22 серпня 2019 року №733/18-26, однак такий висновок не є доказом у розумінні глави 4 КПК України, а тому має бути визнаний недопустимим доказом.
На переконання прокурора, заперечення ОСОБА_9 факту отримання коштів від потерпілого підтверджує умисел останнього на заволодіння коштами ОСОБА_8 .
Крім того, з апеляційною скаргою на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року звернувся представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 , у якій просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України; цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити у повному обсязі.
Подану апеляційну мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги показання свідків сторони захисту ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , оскільки такі не були очевидцями події, а ті обставини, про які вони повідомляли суду, відомі їм зі слів ОСОБА_9 . При цьому суд не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_14 .
На думку апелянта, висновок судово-психологічної експертизи з використанням поліграфа від 22 серпня 2019 року за №733/18-26 не може бути взятий до уваги, оскільки чинним кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість використання «детектора брехні». Крім того, з плином часу будь-яка людина піддається навіюванню. При цьому поліграфолог не знає на що саме відбулась реакція у людини, а людина реагує на те, що вона пам'ятає або хоче пам'ятати, а не на те, що було в реальності.
Вважає заявлений цивільний позов обґрунтованим, підтвердженим належними доказами, а тому підлягає до задоволення.
12 квітня 2022 року адвокат ОСОБА_11 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , подала заперечення на апеляційні скарги на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року, відповідно до якого просить вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах потерпілого ОСОБА_8 - без задоволення.
У судовому засіданні прокурори ОСОБА_6 та ОСОБА_10 підтримали апеляційні скарги прокурора та потерпілого, просили такі задовольнити з наведених у них мотивів.
Потерпілий ОСОБА_8 та його представник ОСОБА_7 підтримали свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу сторони обвинувачення, просили апеляційні вимоги задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_11 заперечили проти апеляційних вимог, покликавшись на їх безпідставність та необґрунтованість.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
В силу вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_9 суд дотримався зазначених вимог закону.
Так, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких ОСОБА_9 було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку, а тому апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого є безпідставними.
Допитаний судом першої та апеляційної інстанцій обвинувачений ОСОБА_9 вину у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 3 ст. 190 КК України заперечив, зазначив, що жодних домовленостей з ОСОБА_8 щодо придбання за кордоном вживаного автомобіля марки Мерседес на суму 15 000 Євро і доставки такого автомобіля ОСОБА_8 в Україну не було ні в лютому 2012 року, ні в будь-який інший час. Про даний факт він вперше почув під час його допиту в поліції. Обвинувачений також заперечив свою зустріч з ОСОБА_8 28 лютого 2013 року близько 14:00 год. на автомобільній парковій частині підприємства «Макдональдз Юкрейн ЛТД» на пр. В. Чорновола, 12 у м. Львові чи в будь-який інший час та отримання ним від ОСОБА_8 грошових коштів в сумі 15000 євро для придбання за кордоном для останнього та доставки в Україну вживаного автомобіля марки «Мерседес». Крім цього, ОСОБА_9 також повідомив, що в 2011-2013 роках він займався реалізацією вживаних автомобілів виключно на території України, за кордоном автомобілі не купував. З ОСОБА_8 він знайомий приблизно з 2011 року. Надавав йому в 2012 році послуги щодо купівлі-продажу автомобілів на території України. Пояснив, що, зокрема, займався продажем автомобіля «БМВ» моделі «735», який належав тестю потерпілого. Між ним та ОСОБА_8 були певні домовленості, яких останній не дотримався, не повернув автомобіль покупцеві, у зв'язку з чим ОСОБА_8 був винен йому грошові кошти в сумі 8000 доларів США. Зрозумівши, що ОСОБА_8 ввів його в оману та не має наміру повертати вказані кошти, ОСОБА_9 запропонував продати належний ОСОБА_8 автомобіль Мерседес моделі S500, 2005 року випуску, в нерозмитненому стані. Зі згоди ОСОБА_8 він продав цей автомобіль. Покупець частинами віддавав кошти, а ОСОБА_9 передавав їх ОСОБА_8 . Останню частину коштів за автомобіль, отриманих від покупця, він ОСОБА_8 не передав, врахував їх в погашення боргу ОСОБА_8 перед ним. Вважає, що жодних інкримінованих йому шахрайських дій по відношенню до потерпілого ОСОБА_8 він не вчиняв.
З матеріалів кримінального провадження та виправдувального вироку слідує, що ключовими доказами сторони обвинувачення, на яких ґрунтувалося обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, є показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_14 .
Так, потерпілий ОСОБА_8 як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду показав, що знайомий з ОСОБА_9 приблизно з 2011 року, оскільки той є чоловіком близької подруги його дружини. Вони спілкувалися час від часу. Йому було відомо, що ОСОБА_9 на замовлення приганяє транспортні засоби на територію України. ОСОБА_9 займався продажем автомобіля його тестя, кошти від реалізації повернув одразу, тому він довіряв ОСОБА_9 , звернувся до нього з проханням пригнати з Європи автомобіль марки Мерседес S - класу, на що той погодився. З цією метою він в лютому 2013 року, у світлий час доби, в м. Львові на парковці біля «Макдональдза» на пр. В. Чорновола в машині ОСОБА_9 передав останньому грошові кошти в сумі 15 000 Євро. При передачі коштів в автомобілі був присутній його рідний брат ОСОБА_14 , котрий знав з якою метою передаються кошти. Ця передача коштів не оформлялася жодними письмовими документами, оскільки він довіряв ОСОБА_9 . Автомобіль ОСОБА_9 обіцяв пригнати для нього за 1-2 місяці, однак у зазначений час домовленості не виконав, тому він заявив вимогу повернути кошти. Про повернення коштів спілкувався з ОСОБА_9 по телефону та інколи зустрічався. ОСОБА_9 обіцяв віддати кошти. Якось ОСОБА_9 зателефонував йому та запропонував приїхати на якусь мийку для з'ясування обставин. Він на це не погодився, після цього припинив спілкування з ОСОБА_9 та звернувся в поліцію. У ході допиту потерпілий не назвав, яку саме модель автомобіля Мерседес він замовляв, не конкретизував тип кузова, колір автомобіля, рік випуску, об'єм двигуна, колір салону, тощо.
Згідно з вимогами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
При цьому, відповідно до ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, а слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Будь-які показання потерпілого, перш ніж вони будуть використані при прийнятті рішення, повинні бути перевірені. Перевірка здійснюється шляхом співставлення з доказами, які є у справі, оскільки це дозволяє впевнитись у частковому чи повному збігові показань з іншими доказами.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що показання потерпілого є самостійним джерелом доказів і підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі.
Так, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 надав суду показання про те, що є рідним братом потерпілого. В кінці лютого 2013 року він був присутній при тому, як його брат, ОСОБА_8 , передавав ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 15000 євро для придбання автомобіля. Ця передача коштів відбулася в м. Львові на пр. В. Чорновола на парковці біля «Макдональдза» в автомобілі, на якому приїхав ОСОБА_9 , однак марки автомобіля не пригадує.
Такі показання свідка ОСОБА_14 суд першої інстанції, на думку колегії суддів, обґрунтованого не визнав належними та не поклав в основу обвинувального вироку, оскільки свідок ОСОБА_14 є рідним братом потерпілого ОСОБА_8 , та, відповідно, є зацікавленою особою, а інших об'єктивних доказів, які б в належний процесуальний спосіб підтверджували факт передачі потерпілим ОСОБА_8 коштів обвинуваченому ОСОБА_9 стороною обвинувачення надано не було.
Стосовно письмових доказів, наданих прокурором на підтвердження обвинувачення ОСОБА_15 , а саме: заяви ОСОБА_8 від 12 серпня 2013 року про вчинення злочину та заяви ОСОБА_8 від 23 серпня 2013 року про залучення як потерпілого, то такі, як правильно зазначено судом першої інстанції, не є доказами у розмінні ст. 84 КПК України, а тому не можуть братися до уваги як такі, що доводять вину ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Таким чином, враховуючи, що стороною обвинувачення доказів на підтвердження факту передачі коштів обвинуваченому ОСОБА_15 потерпілим ОСОБА_8 , крім показань його рідного брата, яким надана відповідна оцінка, інших доказів надано не було, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо недоведення належними та допустимими доказами, на які би міг покликатись суд у вироку, факту передачі потерпілим ОСОБА_15 грошових коштів у розмірі 15 000 Євро для купівлі автомобіля.
При цьому доводи апеляційних скарг про визнання недопустимим доказом висновку судово-психологічної експертизи з використанням поліграфа, взятий до уваги судом як такий, що підтверджує невинуватість ОСОБА_15 , не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Як слідує з матеріалів справи, стороною захисту 27 лютого 2018 року було заявлене клопотання про призначення судової психологічної експертизи з застосуванням спеціального технічного пристрою - комп'ютерного поліграфа, з поставленням запитань обвинуваченому ОСОБА_15 , потерпілому ОСОБА_8 та свідку ОСОБА_14 (т. 3, а.с. 44-50). Зазначене клопотання було поставлене на обговорення судом, в ході якого сторона захисту заявлене клопотання підтримала, а сторона потерпілого проти клопотання заперечила, покликавшись на те, що вказана експертиза призведе до затягування судового процесу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 1 березня 2018 року зазначене вище клопотання було задоволено та призначено у цьому кримінальному провадженні судову психологічну експертизу із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп'ютерного поліграфа, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, попередивши експертів про кримінальну відповідальність.
За результатами проведення судової психологічної експертизи, експертом Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_16 22 серпня 2019 року надано висновок №733/19-26 (т. 3, а.с. 77-89), згідно з яким у ході психологічного дослідження з використанням поліграфа були виявлені, психофізіологічні реакції, які мають виражені ознаки достовірності та дозволяють стверджувати що: ОСОБА_9 у лютому 2012 року не домовлявся з ОСОБА_8 придбати за кордоном автомобіль марки «Мерседес» (п. 1 Висновків); ОСОБА_9 не мав домовленості з ОСОБА_8 пригнати автомобіль для останнього з-за кордону (п. 2 Висновків); ОСОБА_9 28 лютого 2013 року не зустрічався з ОСОБА_8 у м. Львові на парковці біля «Макдональдзу» з приводу придбання за кордоном автомобіля марки «Мерседес» (п. 3 Висновків); ОСОБА_9 взимку 2013 року не зустрічався з ОСОБА_8 у м. Львові на парковці біля «Макдональдзу» з приводу придбання за кордоном автомобіля марки «Мерседес» (п. 5 Висновків); ОСОБА_9 не зустрічався з ОСОБА_8 та його братом, ОСОБА_14 , у м. Львові на парковці біля «Макдональдзу» (п. 6 Висновків); ОСОБА_9 не отримав від ОСОБА_8 на парковці біля «Макдональдзу» грошові кошти у сумі 15 000 тисяч євро (п. 7 Висновків).
Таким чином, в ході судової психологічної експертизи підтверджено, що ОСОБА_9 жодних домовленостей з ОСОБА_8 , пов'язаних з купівлею та доставкою останньому автомобіля марки Мерседес із закордону не мав, жодних коштів в сумі 15 000 Євро ОСОБА_9 від ОСОБА_8 не отримував. Зазначений висновок підтверджує достовірність показань обвинуваченого ОСОБА_9 на заперечення самої події злочину.
Водночас, у висновку зазначено, що станом на 22 серпня 2019 року клопотання експерта про забезпечення прибуття ОСОБА_8 та ОСОБА_14 для психологічного дослідження із використанням поліграфу задоволено не було. Тобто провести судову психологічну експертизу з використанням поліграфа щодо потерпілого та свідка не виявилось можливим через їх неявку до експерта для проведення дослідження.
Покликаючись на необхідність визнання висновку судово-психологічної експертизи з використанням поліграфа недопустимим доказом сторона обвинувачення та представник потерпілого вказують на те, що дослідження з застосуванням детектора брехні не передбачена нормами чинного кримінального процесуального закону.
Втім, згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частини 2, 3 цієї статті передбачають перелік випадків, коли суд зобов'язаний визнати докази недопустимими.
Тобто чинний КПК України чітко визначає, коли порушення порядку отримання доказу є настільки істотним, що має мати наслідком визнання його недопустимим.
З огляду на те, що клопотання сторони захисту про призначення судової психологічної експертизи з використанням комп'ютерного поліграфа вирішувалось судом у порядку ст. 242 КПК України, таке було доручене погодженій сторонами експертній установі, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову від надання висновку, опитувана особа - ОСОБА_15 бажав пройти та добровільно пройшов опитування з використанням детектора брехні, а тому колегія суддів не вбачає передбачених статтями 87-88 КПК України підстав для визнання даного доказу недопустимим.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що опитування на поліграфі не є окремим доказом невинуватості обвинуваченого ОСОБА_15 , а було враховане судом з усіма доказами в провадженні, як таке, що відповідає принципу законності, визначеному ст. 7 КПК України. Окрім цього, проти долучення вказаного висновку до матеріалів справи в судовому засіданні від 13 грудня 2019 року (т. 3, а.с. 118-119) ніхто з його учасників не заперечував і належність самого документу під сумнів не ставив.
Безпідставними є і покликання сторони обвинувачення та представника потерпілого на наявність у діях ОСОБА_15 таких елементів складу кримінального правопорушення, як умисел і мета, оскільки такі жодними доказами, окрім показань потерпілого та свідка, не підтверджені. Більше того, у ході дослідження клопотань та ухвал слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів, зокрема, інформації про роздруківки телефонних дзвінків номерів телефонів, які були в користуванні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також протоколу тимчасового доступу до речей і документів (т. 1 а.с. 61, 64, 90-91, 92-93, 97, 99, 101-102), судом встановлено, що взаємних з'єднань між вказаними потерпілим номерами його телефону і телефону обвинуваченого ОСОБА_9 у період лютого 2012 року -лютого 2013 року, коли, відповідно до обвинувального акту, відбулись зустрічі між ними та передача коштів, не відбувалось.
Погоджується колегія суддів апеляційного суду і з висновком суду першої інстанції стосовно того, що показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , в сукупності з іншими доказами, спростовують показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_14 , оскільки зазначені свідки під час допиту у суді першої інстанції повідомили, що ОСОБА_17 продавав належний ОСОБА_8 автомобіль марки Мерседес класу S ОСОБА_13 , а також надали показання про спосіб передачі коштів за нього.
Водночас, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки показанням ОСОБА_14 , оскільки такі були оцінені у своїй сукупності з іншими доказами, їм була надана належна оцінка як таким, що викликають сумніви у їх достовірності, з чим погоджується і апеляційний суд.
Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах, та матеріали кримінального провадження не містять покликань на порушення судом першої інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя», визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Колегія суддів дійшла висновку, що в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого не наведено достатніх доказів для підтвердження обвинувачення ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованого злочину. В них зазначені лише докази, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали його вірну оцінку, однак вказані докази не є об'єктивними доказами вчинення ОСОБА_15 кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачувався, і на їх підставі неможливо постановити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_15 , про який просять апелянти.
Одночасно, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 129 КПК України про те, що у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановивши виправдувальний вирок щодо ОСОБА_15 , правомірно відмовив у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а тому апеляційні вимоги представника потерпілого у цій частині також не підлягають до задоволення.
За таких обставин, у задоволенні апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року щодо ОСОБА_9 - залишити без змін, апеляційні скарги прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах потерпілого ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4