01 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 380/22297/21
адміністративне провадження № К/990/28505/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №380/22297/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) в частині розгляду на засіданні 19 серпня 2021 року шістдесятого питання порядку денного про включення до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати прийняте П'ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 406 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 13.09.2021;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури № 2350-к від 23 жовтня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити позивачку на посаді прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області або на іншій рівнозначній посаді з дати звільнення;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 406 від 13 вересня 2021 року;
- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури від 23 жовтня 2021 року № 2350-к, яким ОСОБА_1 » звільнено з посади прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області з 28 жовтня 2021 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області з 29 жовтня 2021 року;
- стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2021 року до 17 березня 2022 року в сумі: 34656 (тридцять чотири тисячі шістсот п'ятдесят шість) гривень 00 коп.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі: 7761 (сім тисяч сімсот шістдесят одна) гривня 50 коп звернуто до негайного виконання.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 18 жовтня 2022 року.
Скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №380/22297/21 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду у справах вищенаведеної категорії з урахуванням обставин наявності процедурного рішення кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та в подальшому, пізнішою датою прийнятого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, ухваленого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (ненабрання мінімального прохідного балу).
В контексті викладеного, скаржник зауважує на необхідності надання Верховним Судом правової оцінки і тлумачення особливостей застосування:
- пунктів 9, 16, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - «Закон №113-IX»);
-пункту 7 розділу І Порядку 221 щодо можливості повторного проходження іспиту після його неуспішного складання.
Положеннями пунктів 9, 16, 17, розділу ІІ Закону №113-ІХ, пунктом 7 розділу І Порядку 221 урегульовані питання організації проходження прокурорами атестації. Проте, наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду, за обставин установлених саме у цій справі. Крім того, заявник не виклав їх у взаємозв'язку з обставинами справи у контексті їхніх індивідуальних ознак.
Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що частково задовольняючи позовні вимоги, суди встановили, що позивачкою під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки не було набрано прохідного балу. При цьому, позивачка того ж дня звернулася до Першої кадрової комісії із заявою щодо повторного складання вказаного іспиту. У вказаній заяві позивачка вказувала, що під час складання нею іспиту стався збій периферійного пристрою «миші», а також постійно відбувалися затримки з відкриттям вікон у електронній системі на комп'ютері, тривалий час завантажувалися питання та відповіді, які підтверджувалися. Також повідомила, що під час складання іспиту у позивачки піднявся тиск, що спричинило погане самопочуття, та, в свою чергу, вплинуло на результат тестування. За результатами розгляду заяви позивачки, Першою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за наслідками проходження позивачем тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки було прийнято процедурне рішення про призначення нового часу та дати складання іспиту та внесені зміни до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, а саме виключено зі списку осіб, які неуспішно склали іспит (II етап). Будь-якого рішення про неуспішне проходження позивачем атестації Першою кадровою комісією не приймалось. Водночас, за збігом значного проміжку часу, П'ятнадцятою кадровою комісією 13 вересня 2021 року було прийнято рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації.
Отже, у цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що не зважаючи на наявність чинного рішення Першої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачкою іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, про яке сповіщено останню, 13 вересня 2021 року, тобто через більш ніж десять місяців після складання позивачкою іспиту, П'ятнадцятою кадровою комісією приймається рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації, що порушує принцип правової визначеності.
З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що, не скасовуючи і не змінюючи чинного рішення про призначення позивачу нової дати складання іспиту на загальні здібності та навички (яка хоча і не була визначена), П'ятнадцята кадрова комісія повторно вирішила питання, яке вже було вирішено 20 листопада 2020 року Першою кадровою комісією.
Наведені обставини, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, свідчать про те, що позивачка виконала усі залежні від неї дії задля нової здачі іспиту внаслідок незабезпечення уповноваженими органами належних технічних умов первинної здачі такого іспиту, натомість комісія, визнавши факт існування технічних причин, які могли негативно вплинути на об'єктивний результат тестування, протиправно не визначила нового часу (дати) складання позивачем іспиту, у відповідності до Порядку №221, чим не надала позивачу можливості завершити другий етап атестації та перейти до третього етапу - проведення співбесіди. Таким чином, фактично вказані обставини створили правову невизначеність для позивачки та свідчать про непослідовність дій компетентних органів - кадрових комісії, в тому числі П'ятнадцятої кадрової комісії, що, в свою чергу, вказує на недотримання принципу належного урядування, який вимагає, щоб державні органи діяли в належний і послідовний спосіб, на підставі відповідних внутрішніх правил та процедур.
Верховний Суд звертає увагу, що скаржник належним чином не обґрунтував у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанції наведених норм права з огляду на висновки суду про наявність двох протилежних рішень, а саме: рішення Першої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, про яке сповіщено позивача та рішення П'ятнадцятої кадрової комісії, яке приймається більш ніж через десять місяців після складання позивачем іспиту, про неуспішне проходження позивачем атестації, що порушує принцип правової визначеності.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи. Заявник безсистемно по тексту скарги наводить приклади справ, розглянутих Верховним Судом без логічного взаємозв'язку з обставинами цієї справи та указує про неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанцій, що свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.).
Отже, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник належним чином не обґрунтовує в чому полягало неправильне застосування цих норм судами попередніх інстанцій.
З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №380/22297/21.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить зупинити виконання судових рішень, які оскаржуються. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються Суд не вирішує.
На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №380/22297/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування рішення повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду