31 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/671/22 пров. № А/857/9857/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Большакової О.О., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі (головуючий суддя: Нор У.М., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 01.01.2022 звернувся з позовом до суду, в якому просив:
- визнати протиправними дії Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в неповному розмірі з 01.01.2010 по 30.11.2018 включно;
- зобов'язати Державну установу «Рівненський слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2010 по 30.11.2018 (включно) із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2010 по 28.02.2018 січня 2008 року, з 01.03.2018 по 30.11.2018 - березня 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Обґрунтовує позов тим, що протягом проходження служби відповідач безпідставно не проводив нарахування по індексації грошового забезпечення у спірний період, а при звільненні не виплатив відповідної суми під час остаточного розрахунку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в неповному розмірі з 01 січня 2010 року по 30 листопада 2018 року включно.
Зобов'язано Державну установу «Рівненський слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 30 листопада 2018 року (включно), з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та у цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог, в решті рішення залишити в силі.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що вимоги позивача про те, що індексація не виплачувалася не відповідають дійсності, оскільки індексація нараховувалася в повному обсязі відповідно до вимог законодавства. Крім цього, вказує, що питання визначення базового місяця та наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , старший прапорщик внутрішньої служби, проходив службу у Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор».
Наказом Начальника Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» (по особовому складу) № 81/ОС-20 від 22 червня 2020 року позивача, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», звільнено з служби.
Керівнику державної установи позивачем направлено запит стосовно того, що після звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби позивачу стало відомо, що всупереч вимогам законодавства не в повному обсязі нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Відповідачем, у відповідь на запит, було надано інформацію щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2010 по 30.04.2020 від 29.12.2021 № 04-7976, з якої вбачається, що індексація ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася не в повному обсязі. Зокрема, відповідно до вищезазначеної інформації базовими місяцями, які бралися до уваги при проведенні йому індексації грошового забезпечення, є січень 2011 року, січень 2017 року та березень 2018 року, при цьому за деякі періоди індексація не нараховувалася та не виплачувалася.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із встановленням для обчислення індексації базових відповідних місяців, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідачем порушені права позивача у цій частині.
Крім цього, дійшов висновку, що доказів належного здійснення нарахування та виплати індексації відповідачем до суду не надано.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII.
Так, згідно із ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Враховуючи наведене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013), яка набрала чинності з 15 грудня 2015 року та підлягала застосуванню з 01 грудня 2015 року, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
Серед іншого, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Так, в редакції Постанови № 1013 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».
Таким чином, починаючи з 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.
Отже, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09 грудня 2015 року місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078).
Таким чином, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника (в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок), а саме від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, ураховуючи вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, погоджується з висновком суд першої інстанції, що позов необхідно задовольнити частково, оскільки позивачу протягом спірних періодів, згідно довідки від 29.12.2021 № 04-7976, не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення в повному обсязі, а тому необхідно визнати протиправними дії Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» щодо нарахування, виплати індексації грошового забезпечення в неповному розмірі та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити таку.
Апеляційна скарга Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі № 460/671/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. О. Большакова
В. В. Ніколін