ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/9078/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Траш"
про стягнення коштів
Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Траш" (далі - відповідач), в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Траш" адміністративно-господарські санкції у розмірі 4448927,86 грн та пеню у розмірі 117451,65 грн, що разом складає 4566379,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач в установленому порядку у 2021 році не виконав встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, згідно звіту за формою 10-ПОІ (річна), відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2021 році становила 888 осіб, відповідно до нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовану 36 осіб з інвалідністю, але відповідач працевлаштував лише 10 осіб з інвалідністю. Окрім того, на підставі згаданого закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти задоволення позову у відзиві на позов представник відповідача зазначив, що ним належним чином виконувались вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для них. Відповідачем вживались всі залежні від нього заходи для недопущення правопорушень щодо працевлаштування інвалідів, протягом 2021 року до центрів зайнятості подавались звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН, а також розміщалась та оновлювалась інформація на веб порталах центрів зайнятості про наявність вакансій для осіб з інвалідністю. На підставі зазначеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 25 жовтня 2022 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача заперечував проти задоволення позову. Представники сторін не заперечували проти розгляду справи в письмовому провадженні.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 25 жовтня 2022 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Траш" подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою 10-ПОІ (річна), за формою затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року №591 за погодженням з Держстатом, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 888 осіб, з них середьооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 10 осіб. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становить 36 особу.
За результатами перевірки звіту Фонд зробив висновок, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Траш" не виконало 4% нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, становить 4 448 927,86 грн. та пеня у розмірі 117 451,65 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті.
Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, передбачено, що для підприємств, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, яке використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Керівники підприємств, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Таким чином, підприємства, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
При цьому, підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.
У свою чергу виконання нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», вважається працевлаштування підприємством, яке використовує найману працю осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі по тексту - Порядок).
У контексті Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку, на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Суд звертає увагу, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.
За правилами, визначеними статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте такою особою.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Таким чином, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17.
При цьому, у частині 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» установлено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого осіб з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН, що узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16.
Отже, передбачена частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідальність у вигляді обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано звіти за формою №3-ПН від 16 січня 2021 року, від 11 березня 2021 року, від 23 квітня 2021 року, від 11 травня 2021 року, від 16 липня 2021 року, від 18 серпня 2021 року, від 15 вересня 2021 року, від 02 листопада 2021 року.
Крім того, відповідачем підтверджено належними доказами розміщення оголошень про наявність вакансій, у тому числі для осіб з інвалідністю.
Тобто, у відповідності до норм чинного законодавства відповідач створив робочі місця для інвалідів та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості.
Крім того, про виконання відповідачем свого обов'язку щодо працевлаштування інвалідів свідчить розміщення оголошень на відомих інтернет-ресурсах з пошуку роботи про наявність вакансій, в тому числі для осіб з інвалідністю.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач вживав необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування у повному обсязі.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не виконано в повному обсязі нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2021 році, однак суд не вбачає вини відповідача в цьому, оскільки останнім вживались необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів.
Поряд з цим, доказів того, що відповідачем відмовлено у працевлаштуванні інвалідів за 2021 позивачем не надано, а судом не встановлено.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки надані відповідачем докази підтверджують, що останній вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Законом України "Про зайнятість населення", спрямованих на пошук та працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується: створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформуванням про це Центру зайнятості населення шляхом подання звітів по формі №3-ПН.
З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко