ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/28959/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ"
до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів
третя особа Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області
про скасування рішення
Акціонерне товариство "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області, в якому просить: визнати протиправною та скасувати рішення від 23 жовтня 2020 року №0019; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуване рішення є безпідставним оскільки відповідачем не доведено розповсюдження позивачем на вікнах відділення Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" реклами в розумінні діючого законодавства та не наведено ознак та критеріїв, які свідчать про те, що вивіски з інформацією, які знаходились на вікні відділення позивача на першому поверсі біля входу в приміщення відділення Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" є рекламою, отже не доведено порушення позивачем вимог діючого законодавства про рекламу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що під час здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу щодо захисту прав споживачів було виявлено в приміщенні позивача рекламоносії із зображенням банкнот номіналом 500 грн (аверс), де використано назву державного органу Національний банк України. Вищевказана реклама не містить відомостей про місце, дату початку знижки цін на продукцію, а також співвідношення розміру знижки до попередньої ціни реалізації товару, що є порушенням частин 1 та 5 статті 8 Закону України «Про рекламу».
Третя особа в письмових поясненнях також заперечувала проти задоволення повних вимог та зазначила, що порушення позивачем частин 1 та 5 статті 8 Закону України «Про рекламу» підтверджено належними доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
13 липня 2020 року посадовою особою Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області виявлено розповсюдження зовнішньої реклами на вікнах позивача, розташованого за адресою: вул. Реміснича, 43, м. Чернігів, що зафіксовано на фотокамеру Canon PC 2157 (номенклатурний номер 11130874), (при вході до приміщення з назвою: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧЕК-ПРОФІ») та складено протокол № 29/20 про порушення законодавства про рекламу від 13 липня 2020 року, а саме реклама:
- справа від входу до приміщення, на першому вікні, з таким текстом: «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» Ліцензія НБУ №221 від 24 жовтня 2011 року я BISyюсь - кредитуюсь Готівка до 300 000 грн», в кількості 1 (одного) рекламоносія, із зображенням банкнот номіналом 500 гривень (аверс), де використано назву державного органу: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, що є порушенням частини 1 статті 8 Закону України «Про рекламу»;
- справа від входу до приміщення, на другому вікні, з таким текстом: «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» Ліцензія НБУ №221 від 24 жовтня 2011 року кредитна BISешка повний бак та МЕГА знижка», в кількості 1 (одного) рекламоносія, де вищевказана реклама не містить відомостей про місце, дату початку знижки цін на продукцію, а також співвідношення розміру знижки до попередньої ціни реалізації товару, що є порушенням частини 5 статті 8 Закону України «Про рекламу»;
- за рогом будівлі, справа від входу до приміщення, на третьому вікні, з таким текстом: «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» Ліцензія НБУ №221 від 24 жовтня 2011 року депозит Літо - час байдикувати, а гроші мають працювати!», в кількості 1 (одного) рекламоносія, із зображенням банкнот номіналом 500 гривень (аверс), де використано назву державного органу: «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ».
Головним управлінням Держпродспоживслужби в Чернігівській області 11 серпня 2020 року прийнято рішення № 36/20 про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу.
На адресу позивача Головним управлінням Держпродспоживслужби в Чернігівській області листами від 22 липня 2020 року № 01-06-03-29/3361 та від 22 липня 2020 року № 01-06-03-29/3362 направлено вимогу та припис №52 щодо порушення законодавства про рекламу.
Позивач листами від 03 серпня 2020 року надав письмові пояснення, в яких зазначив, що недоліки усунуто, вищевказані рекламоносії зняті та замінені на інші, про що надано фотозвіт та копії документів, які підтверджують вартість рекламних плакатів, а саме: Рахунок-фактуру № Д-0119 від 20 червня 2019 року, Акт №0119 здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунок на оплату №1476 від 08 серпня 2019 року та видаткову накладну № 1126 від 12 серпня 2019 року, відповідно до яких плакат коштує 40 грн 00 коп без ПДВ, а вартість виготовлення та розміщення реклами становить 8200,00 грн без ПДВ.
На підставі службової записки завідувача сектором контролю за рекламою, дотриманням антитютюнового та пробірного законодавства Управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 26 серпня 2020 року № 283 першим заступником Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області строк розгляду справи було продовжено на три місяці до 11 листопада 2020 року.
Про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області листом від 14 серпня 2020 року № 01-06-03-29/3852 повідомлено позивача.
Рішенням Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 23 жовтня 2020 року №0019 за порушення частин 1 та 5 статті 8 Закону України «Про рекламу» на позивача накладено штраф у розмірі 41 600 грн.
Незгода позивача із вказаним вище рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, є Закон України від 03 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі - Закон № 270/96-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України (частини перша, друга статті 2 Закону № 270/96-ВР).
Згідно з статтею 1 Закону № 270/96-ВР: зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; особа - фізична особа, в тому числі фізична особа-підприємець, юридична особа будь-якої форми власності, представництво нерезидента в Україні; реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.
Частиною 1 статті 3 Закону № 270/96-ВР визначено, що законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 9 Закону № 270/96-ВР реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.
Згідно з частиною 8 статті 8 Закону № 270/96-ВР розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача, що вказані відповідачем плакати не є рекламою, з огляду на те, що такі плакати, хоча й за розміром та місцем розташування відповідають ознакам вивісок/табличок, проте такі плакати містять заклик про придбання товару/послуги та призначені сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Абзацами 1, 2 частини 1 статті 26 Закону № 270/96-ВР визначено, що контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 26 Закону № 270/96-ВР на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.
Питання накладення уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) штрафів на рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами за порушення законодавства про рекламу (крім штрафів, накладення яких належить виключно до компетенції Антимонопольного комітету і регулюється законодавством з питань авторського права та суміжних прав регулює Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 693 (далі - Порядок № 693).
Пунктом 9 Порядку № 693 встановлено, що підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) є відповідний протокол, складений уповноваженою посадовою особою Антимонопольного комітету, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Мінфіну, НКЦПФР або Держспоживінспекції та її територіальних органів.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 693 за наявності ознак порушення законодавства про рекламу приймається рішення про початок розгляду справи.
Справа розглядається у місячний строк з дня прийняття рішення про початок її розгляду. Строк розгляду справи може бути продовжений Головою Держспоживінспекції, його заступниками, начальниками територіальних органів Держспоживінспекції, їх заступниками не більше ніж на три місяці (абзаци 1, 3 пункту 12 Порядку №693).
Посадові особи Держспоживінспекції та її територіальних органів, які розглядають справу: перевіряють відповідність реклами вимогам законодавства до змісту та достовірності реклами, порядку її виготовлення і розповсюдження; отримують документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, що стосується порушень законодавства про рекламу; готують попередні висновки і вносять їх на розгляд Голови Держспоживінспекції, його заступників, начальників територіальних органів Держспоживінспекції, їх заступників (пункт 13 Порядку № 693).
Пунктом 14 Порядку № 693 передбачено, що Держспоживінспекція та її територіальні органи повідомляють рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами про розгляд справи не пізніш як за три дні до дати розгляду, а у невідкладних випадках - не пізніш як за один день.
Згідно з пунктом 16 Порядку № 693 справа розглядається за участю представника особи, щодо якої порушено справу. В разі його відсутності справу може бути розглянуто, якщо незважаючи на своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи.
За результатами розгляду справи приймається рішення, що оформляється у двох примірниках, один з яких залишається у Держспоживінспекції або її територіальному органі, другий - у 10-денний строк надсилається особі, стосовно якої було прийнято рішення, або видається її представникові під розписку (пункт 18 Порядку № 693).
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач повідомлявся про розгляд справи про порушення законодавства про рекламу та був зобов'язаний надати, зокрема, інформацію про вартість розповсюдженої реклами.
Отже, обов'язок щодо повідомлення позивача у письмовому порядку про розгляд справи про порушення законодавства про рекламу відповідачем виконано.
Так, у статті 8 Закону №270/96-ВР зазначено, що реклама про знижку цін на продукцію, про розпродаж повинна містити відомості про місце, дату початку і закінчення знижки цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру знижки до попередньої ціни реалізації товару.
Згідно абзацу 6 пункту 1 статті 8 у рекламі забороняється використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України у сфері інтелектуальної власності.
Як вбачається з наявних в справі фотодоказів, використання назви державного органу - Національний банк України мало місце на банкнотах номіналом 500 грн., які зображені в рекламі позивача.
Суд зауважує, що прямої заборони використання банкнот у законодавстві немає, а напис Національний банк України є невіддільною частиною грошової купюри.
Крім того, з наявних в справі фотодоказів вбачається, що на плакаті з таким текстом: «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» Ліцензія НБУ №221 від 24 жовтня 2011 року кредитна BISешка повний бак та МЕГА знижка» міститься інформація не про товар, а про наявність знижок.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 23 жовтня 2020 року №0019 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 23 жовтня 2020 року №0019.
Стягнути на користь Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" (код ЄДРПОУ 33695095) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (01001, місто Київ, вулиця Б. Грінченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 39924774) судовий збір 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко