ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/20419/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - позивач) з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати у 2021 році ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня в розмірі меншому, ніж передбачено статтею 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями щодо недоплати позивачу, як члену сім'ї загиблого, грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік недоплачену частину грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі 11034 (одинадцять тисяч тридцять чотири) грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення права на отримання грошової допомоги до 5 травня 2021 року в повному обсязі, оскільки має статус члена сім'ї загиблого ветерана війни та має право на пільги, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Відповідно до статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ІІІ позивач має отримувати щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як член сім'ї померлого учасника бойових дій у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом про Державний бюджет України. У 2021 році отримала одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 966,00 грн, що є меншим, ніж передбачено чинним законодавством. На думку позивача, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 вона набула право на допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої статтею 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позову у відзиві на позов представник відповідача вказує, що грошова допомога до 5 травня 2021 року позивачу виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №325 від 08 квітня 2021 року, яка є чинною.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 є вдовою загиблого (померлого) ветерана війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем виплачено щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня 2021 року у розмірі 966,00 грн., тобто у розмірі, визначеному постановою постанови Кабінету Міністрів України №325 від 08 квітня 2021 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У зв'язку з вказаним, позивачка звернулася до відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплати недоплаченої одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як члену сім'ї загиблого військовослужбовця.
Листом від 31 травня 2021 року відповідач повідомив позивача про те, що виплата разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік члену сім'ї загиблого військовослужбовця була забезпечена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №325 від 08 квітня 2021 року "Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Вважаючи, що Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
У свою чергу, згідно з пунктом 1 статті 10 Закон №3551, до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", дітям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до досягнення ними 16-річного віку передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається матері (або іншому повнолітньому члену сім'ї загиблої особи, або опікуну) за місцем реєстрації дитини. Після досягнення такими особами 16-річного віку в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, який продовжує дію посвідчення на наступний рік за умови їх належності до категорій осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
01 січня 1999 року набрав чинності Закон №367-ХІV, яким статтю 15 Закону №3551 доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком".
Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України" на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (набрав чинності 01 січня 2008 року) статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у новій редакції, за змістом якої щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Поряд із тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України "Про Державний бюджет України" на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону № 3551 застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3551 фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 15 Закону №3551-XII в редакції Закону України №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою встановлено, що щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка має статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
08 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №325 "Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 966 гривень, тобто меншому, ніж передбачений статтею 15 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачці, як члену сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551 і Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги членам сім'ї загиблих (померлих) військовослужбовців у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
За таких обставин, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня члену сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця у 2021 році становить 8845,00 гривень.
У той же час, як було встановлено судом, відповідачем було виплачено вказану допомогу в розмірі 966,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону №3551 щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як члену сім'ї загиблого у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням раніше виплачених коштів.
Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 недоплачену частину разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік.
Проте, зазначена сума не є боргом безпосередньо Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перед позивачем, а виплачується за рахунок відповідних коштів бюджету.
З огляду на викладене, належним способом захисту права позивача є саме зобов'язання нарахувати її та виплатити.
Задля відновлення порушеного права позивача, враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, а дану позовну вимогу задовольнити частково.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується повернення судового збору, то оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року в розмірі меншому, ніж передбачено статтею 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплаченого.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Кузьменко