ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 листопада 2022 року м. Київ № 640/18519/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шувалова Т.О., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Верховного Суду (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8, ЄДРПОУ 41721784) про визнання протиправним і скасування наказу про відрахування судді зі штату, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Верховного Суду від 04.10.2022 № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду»;
- поновити українського суддю ОСОБА_1. з 05.10.2022 на посаді судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду;
- стягнути з Верховного Суду на користь українського судді ОСОБА_1. розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.10.2022 по день ухвалення рішення в цій справі.
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі українського судді ОСОБА_1. та в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2022 визначено суддю Шувалову Т.О. для розгляду адміністративної справи № 640/18519/22.
31 жовтня 2022 року головуючою суддею Шуваловою Т.О. подано заяву про самовідвід від розгляду справи № 640/18519/22 у відповідності до вимог пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, яка вмотивована тим, що відповідачем у цій справі є Верховний Суд, при цьому, суддею Верховного Суду працює її чоловік, тому з метою усунення обставин, що можуть бути розцінені як наявність конфлікту інтересів та викликати недовіру в демократичному суспільстві, суддя вважає наявні підстави для самовідводу від розгляду справи.
Розглянувши подану заяву, судом встановлено наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 цього Кодексу суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, ніж визначені у цій статті Кодексу, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Одним з найважливіших прав людини в сучасній демократичній державі є право на справедливий суд. Забезпечення справедливого правосуддя, яке базується на верховенстві права, витікає з низки міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, а отже є частиною національного законодавства, а також міжнародних зобов'язань, порушення яких призводить не лише до накладання відповідних, але й до значних репутаційних втрат, що прямо відзначаються на міжнародному положенні нашої держави та низка інших негативних наслідків. Одним з таких документів є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікована Україною 17 липня 1997 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Зі змісту наведеної статті можна зробити висновок, що одним з важливих складових елементів справедливого правосуддя є принцип «незалежності та безсторонності судді» при розгляді справи у судовому провадженні, тобто його неупередженості.
Принцип неупередженості та об'єктивності судді є другим в переліку принципів, визначених Бангалорськими принципами поведінки судді, схвалених Резолюцією ЕКОСОР ООН 27 липня 2006 року. Згідно цьому документу, «об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах «Piersac vs Belgium», «Grieves vs UK»). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі «Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium», суд має бути неупередженим і безстороннім.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі «Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
У справі «Шкрля проти Хорватії» (заява 32953/13) Європейський суд з прав людини зазначив: що будь-який суддя, стосовно якого є законні підстави сумніватися в його неупередженості, повинен бути відведеним. Без сумніву, судді повинні демонструвати й пропагувати високі стандарти поведінки та особисто дотримуватися цих стандартів, щоб підтримувати чесність судової влади. Будь-яке порушення таких стандартів зменшує довіру громадськості, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати у суспільстві. І коли судді під час судового провадження стали відомі обставини, які виправдовують його відвід від участі в розгляді справи ще до початку слухання, яке призвело до засудження заявника, ЄСПЛ не вважав необхідним з'ясовувати, чи насправді заявник, як він стверджував, подавав клопотання про відвід судді або, як заявляє уряд, жодної такої заяви подано не було. У цій конкретній ситуації, ЄСПЛ вважав доречним той факт, що зобов'язання судді, який бере участь у справі, негайно повідомити голову суду про обставини, що підтверджують його відведення від участі в розгляді справи, чітко визначене у національному законодавстві. Отже, в першу чергу суддя, який був обізнаний з обставинами, повинен був клопотати перед головою суду про відсторонення його від участі у справі.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland») та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» («Castillo Algar v. Spain»), від 28 жовтня 1998 року, пункт 45).
Такі самі висновки містяться також у рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02).
В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Приймаючи до уваги викладене та з метою усунення будь-яких сумнівів у демократичному суспільстві щодо об'єктивного розгляду та вирішення справи безстороннім та неупередженим судом, суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про самовідвід слід задовольнити.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 36, статтями 40, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву судді Шувалової Тетяни Олександрівни про самовідвід задовольнити.
Відвести суддю Шувалову Тетяну Олександрівну від розгляду адміністративної справи №640/18519/22 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про визнання протиправним і скасування наказу про відрахування судді зі штату, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України передати справу для визначення складу суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Шувалова