ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 жовтня 2022 року м. Київ № 640/16450/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження з 01.04.2019 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, максимального розміру пенсії, обчисленої на підставі довідки про розмір грошового забезпечення №4101 від 08.06.2021 ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.04.2019 перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, обчислену на підставі довідки про розмір грошового забезпечення №4101 від 08.06.2021 ІНФОРМАЦІЯ_1, без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Підставами позову є порушення прав та інтересів позивача внаслідок протиправного обмеження розміру його пенсії відповідачем.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому, з метою захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та з 12 серпня 2014 року отримує, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсію за вислугу років.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві задоволено та зобов'язано останнього провести з 01.04.2019 перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення №4101 від 08.06.2021, що видана ІНФОРМАЦІЯ_1.
Водночас, під час здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі вищевказаного рішення, пенсійним органом з 01 квітня 2019 року встановлено обмеження максимальним розміром пенсійної виплати, в розмірі 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про перерахунок та, відповідно, виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Листом від 11.07.2022 року № 14402-13834/С-02/8-2600/22 заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Бойко О. відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку та виплати пенсії, оскільки пенсія ОСОБА_1 призначена та виплачується, відповідно до норм діючого законодавства, а рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року у справі № 640/24628/21 не зобов'язано ГУ ПФУ у м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.
Вказані обставини слугували підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі також - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 7 статті 43 Закону№ 2262-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, чинній з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, починаючи з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2021 року по справі № 300/633/19 та від 21 вересня 2021 року по справі № 370/2610/17 та відповідно до ч. 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого, під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція, якою є позиція Верховного Суду у вже згаданих вище постановах від 10 вересня 2021 року по справі № 300/633/19 та від 21 вересня 2021 року по справі №370/2610/17.
До того ж, у вказаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності 01 січня 2017 року) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Крім того, суд бере до уваги висновки Верховного суду у справі №400/2085/19, де зазначено, що дійсно на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Водночас, Верховний суд зазначив, що у даному випадку, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обмеження виплати позивачу пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправними і підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром - відсутні.
При цьому, суд наголошує, що Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносинах, а у своєму рішенні від 20 грудня 2016 року Конституційний Суд України підкреслив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Поряд з цим, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини 3 статті 2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Отже, обставини, які на думку ГУ ПФУ у м. Києві слугували підставою для застосування позивачу обмеження пенсії максимальним розміром спростовуються наведеними вище нормами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправним обмеження пенсії максимальним розміром та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року, з урахуванням основного та додаткових видів грошового забезпечення, згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 червня 2021 року № 4101, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже здійснених виплат.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 992,40 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року, без обмеження максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2019 року, з урахуванням основного та додаткових видів грошового забезпечення, згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 червня 2021 року № 4101, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже здійснених виплат..
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Мамедова