ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/1859/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 2719926-1305-2615 від 23.04.2019 року Головного управління ДФС у м. Києві.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач не мав права нараховувати позивачу земельний податок за 2019 рік, з урахуванням того, що земельна ділянка не є у власності позивача та договорів оренди з останнім не укладено станом на дату прийняття оскаржуваного рішення. Також, звернуто увагу на те, що в оскаржуваному рішенні зазначена податкова адреса позивача, проте за даною адресою у позивача відсутнє будь-яке майно. Крім того, вказано на те, що нежитлове приміщення на земельній ділянці використовується позивачем в господарській діяльності у формі СТО.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.03.2020 до суду від ГУ ДФС у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача наголошує на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та не підлягає скасуванню, а позивачем не враховано того, що ОСОБА_1 , як власник нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Водночас, посилання сторони позивача на те, що земельну ділянку позивач використовує у власній господарській діяльності, податковий орган вважає безпідставним, оскільки умовою несплати земельного податку на спрощеній системі оподаткування є те, що суб'єкт господарювання використовує цю земельну ділянку для проведення господарської діяльності. Звернуто увагу також податковим органом на те, що слід розмежовувати поняття використання в господарській діяльності нежитлового приміщення та використання в господарській діяльності земельної ділянки, а позивачем не доведено використання саме земельної ділянки в господарській діяльності.
Ухвалою суду від 31.10.2022 року замінено відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення № 4 першого поверху (в літ А) що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.01.2012 зареєстрованого в реєстрі за № 291.
ОСОБА_1 звернувся до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві з заявою від 24.03.2017 б/н (вх. ДПІ у Святоїттинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.03.2017 № 2455/ФОП), з метою взяття на облік по сплаті земельного податку за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки під комерційним використанням становить 50 м.кв.
ОСОБА_1 було сформоване та вручене податкове повідомлення-рішення від 23.04.2019 № 2719926-1305-2615 по земельному податку за 2019 рік у сумі 13362,18 гривень.
Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
У частині першій статті 120 Земельного кодексу України, встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно зі статтями 125 і 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином, перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суд наголошує на тому, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належною йому на праві власності нежитловою будівлею, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Така позиція відповідає висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 02.08.2022 у справі № 826/8575/17.
Також, суд вказує про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати земельного податку з огляду на перебування останнього на спрощеній системі оподаткування як фізичної особи-підприємця та використання належного йому на праві власності нерухомого майна у господарській діяльності.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України, також передбачено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 15.02.2019 (справа № 826/9948/16), від 09.04.2019 (справа № 826/12960/16), від 21.05.2020 (справа № 826/10983/18).
За вказаних обставин, суд висновує, що позивач не звільнений від сплати земельного податку, у зв'язку з тим, що він є суб'єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування та не використовує земельну ділянку в господарській діяльності, фактично, в господарській діяльності використовуються належні йому нежилі приміщення (будівлі) (СТО), а не сама земельна ділянка.
Натомість, посилання на наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).
Щодо доводів позивача про те, що в оскаржуваному податковому повідомлення-рішенні зазначена податкова адреса: АДРЕСА_2 , що не відповідає дійсності, адже за даною адресою у позивача відсутнє будь-яке майно, однак він є власником приміщення СТО за адресою Верховинна 22/12, суд зазначає, що відповідачем зазначено в ППР саме податкову адресу позивача, яка збігається з адресою, вказаною у свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 885813. Вказана обставина не зумовлює визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, адже всі реквізити дають чітку можливість встановити вихідні дані особи щодо якої адресовано таке рішення та предмет його регулювання.
Тож, підстав для задоволення позовних вимог не встановлено.
За наслідком розгляду даного спору, аналізуючи підстави, що покладені в основу позовної заяви, та встановлені під час розгляду даного спору по суті обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідачем під час розгляду даного спору по суті, було доведено правомірність своїх дій при нарахуванні позивачу земельного податку за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Водночас, суд враховує, що методика та правильність розрахунків земельного податку позивачем не ставиться під сумнів з посиланням на конкретні обставини та такі доводи не були покладені в основу позовної заяви.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат, в тому числі і на правничу допомогу, у даному випадку, відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Суддя В.І. Келеберда