ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/32833/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та
судноплавства України
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, стягнення
моральної шкоді,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови Державної служби морського та річкового транспорту України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність голови Державної служби морського річкового транспорту України Кіндратіва Віталія Зіновійовича, що виявилась у ненаданні позивачу з 18 жовтня 2021 року частини щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період роботи 2021 року та невиплаті йому грошової допомоги у зв'язку з основною щорічною відпусткою;
- зобов'язати голову Державної служби морського та річкового транспорту України Кіндратіва Віталія Зіновійовича надати позивачу частину щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період роботи 2021 року та виплатити йому грошову допомогу у зв'язку з основною щорічною відпусткою;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби морського річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 4383,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з боку відповідача, на думку позивача, наявна протиправна бездіяльність щодо ненадання позивачу відпустки та невиплати грошової допомоги, а причини для обґрунтування ненадання зазначеного є неправдивими та такими, що не відповідають фактичним обставинам: відпустка позивача погоджена начальником Верхньодніпровського міжрегіонального управління; у цей період часу тільки один працівник Верхньодніпровського міжрегіонального управління мав перебувати у відпустці.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження
14 грудня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що посилання позивача на відсутність відмови в наданні відпустки з обґрунтуванням підстав такої відмови є безпідставними, оскільки законодавством не передбачено спосіб повідомлення працівника про ненадання відпустки. У зв'язку з чим, відповідач вважає, що таке повідомлення може здійснюватися і усно, в тому числі з використанням засобів телекомунікаційного зв'язку, наданих позивачем при працевлаштуванні на роботу. Також відповідачем зазначено, що позивач у період з 12 жовтня 2021 року до 25 жовтня 2021 року, який охоплює частину бажаного періоду щорічної відпустки з 18 жовтня 2021 року до 25 жовтня 2021 року перебував на лікарняному, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, то вирішення питання щодо надання частини щорічної відпустки з 18 жовтня 2021 року унеможливлено, оскільки позивач перебував на лікарняному.
Разом з тим, відповідачем зазначено, що він не заперечує надання позивачу частини щорічної основної відпустки за умови погодження періоду такої відпустки з відповідачем.
14 грудня 2021 року до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки на думку відповідача дана справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Відповідач зазначає, що позивач не є державним службовцем, а відповідач виступає у даному спорі як сторона роботодавця.
Дослідивши вказане клопотання та матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
З матеріалів справи вбачається, що позивач наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 06 квітня 2021 року № 202-к прийнятий на посаду старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) за маломірними (малими) суднами та базами для їх стоянки Верхньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України з 07 квітня 2021 року.
Разом з тим, в матеріалах справи наявне попередження про встановлені Законами України «Про державну службу» та «Про запобігання корупції» обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу та її проходження, яке підписано позивачем.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив державну службу та даний спір виник щодо її проходження, а тому дана справа повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином клопотання відповідача про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає задоволенню.
13 квітня 2022 року до суду від відповідача надійшли клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що відповідно до наказу Морської адміністрації від 01 лютого 2022 року № 39-к "Про звільнення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) за маломірними (малими) суднами та базами їх стоянки Верхньодніпровського міжрегіонального управління 07 лютого 2022 року за угодою сторін згідно з пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Звільнення за угодою сторін відбулося на підставі заяви ОСОБА_1 . Також наказом Морської адміністрації від 01 лютого 2022 року № 39-к "Про звільнення ОСОБА_1 " вирішено питання щодо компенсації днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 07 квітня 2021 року до 07 лютого 2022 року. На виконання вимог закону та вказаного наказу Морською адміністрацією виплачено компенсацію днів невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 6623,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 лютого 2022 року № 94.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року запропоновано ОСОБА_1 протягом 10-ти днів з дня отримання даної ухвали надати суду письмові пояснення щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Вказану ухвалу позивач отримав 15 вересня 2021 року, проте своїх пояснень щодо вказаного клопотання не подав.
Так, відповідно пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі на підставі вказаної вище норми, оскільки позивачем заявлена вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року допущено заміну відповідача з Державної служби морського та річкового транспорту України на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 06 квітня 2021 року № 202-к ОСОБА_1 був прийнятий на посаду старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) за маломірними (малими) суднами та базами для їх стоянки Верхньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України з 07 квітня 2021 року.
04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Державної служби морського та річкового транспорту України із заявами щодо надання частини щорічної відпустки за період роботи 2021 року, тривалістю 14 календарних днів, з 18 жовтня 2021 року та надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення.
Вказані заяви були погоджені з начальником позивача, що підтверджується відповідним підписом на ній.
27 жовтня 2021 року представник позивач направив до відповідача адвокатський запит, в якому просив повідомити інформацію щодо розгляду заяв від 04 жовтня 2021 року.
Листом від 03 листопада 2021 року відповідач надав відповідь на вказаний адвокатський запит, в якому повідомлено, що при розгляді заяви ОСОБА_1 від 04 жовтня 2021 року, стосовно отримання частини основної щорічної відпустки, було враховано відсутність працівника у графіку відпусток на 2021 рік та необхідність забезпечення безперервної діяльності Верхньодніпровського міжрегіонального управління. Також повідомлено, що даний період часу, в якій позивач хотів взяти відпустку, був закріплений за іншим працівником. Головою Морської адміністрації не було погоджено надання ОСОБА_1 відпустки у жовтні 2021 року, оскільки надання відпустки в запитуваний період могло несприятливо відбитися на безперервній та ефективній діяльності Верхньодніпровського міжрегіонального управління. ОСОБА_1 було запропоновано скористатися правом на щорічну відпустку в інший період. Оскільки, матеріальна допомога на оздоровлення є соціальною грошовою виплатою працівникам, які йдуть у щорічну відпустку, то заява про її виплату також не була розглянута.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до статті 57 Закону України «Про держану службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно статті 59 вказаного Закону щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Загальні умови, тривалість та порядок надання відпусток урегульовано нормами Кодексу законів про працю України та Законом України "Про відпустки".
Відповідно до статті 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Порядок та умови надання щорічних відпусток закріпленні у статті 79 Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до вказаної норми щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що державний службовець наділений правом ініціювання надання йому щорічної відпустки у будь-який час відповідного робочого року у порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, який узгоджується між працівником та уповноваженим органом, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Таким чином, позивач, як особа, яка обіймала посаду старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) за маломірними (малими) суднами та базами для їх стоянки Верхньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України з 07 квітня 2021 року має право на щорічну відпустку та на матеріальну допомогу на оздоровлення під час надання щорічної відпустки з 08 жовтня 2021 року.
Як зазначено вище, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються уповноваженим ним органом.
В матеріалах справи міститься наказ від 30 грудня 2020 року № 669-к «Про затвердження Графіка відпусток на 2021 рік», яким затверджено Графік використання відпусток держаних службовців, працівників які виконують функції з обслуговування Держаної служби морського та річкового транспорту України на 2021 рік.
Так, позивач відсутній у вказаному графіку, проте, суд звертає увагу, що вказаний графік був затверджений наказом 30 грудня 2020 року, а позивач почав працювати на посаді старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) за маломірними (малими) суднами та базами для їх стоянки Верхньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України лише з 07 квітня 2021 року.
Суд також звертає увагу на те, що а ні Кодексом законів про працю України, а ні Законом України "Про відпустки" не передбачено обов'язку написання позивачем заяви про включення його в графік відпусток, який вже був затверджений на момент прийняття його на роботу.
Таким чином, посилання відповідача щодо врахування відсутності позивача у графіку відпусток на 2021 рік є безпідставними, оскільки позивач на час затвердження вказаного графіку не працював в Державній службі морського та річкового транспорту України.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про Відпустки» щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:
1) особам віком до вісімнадцяти років;
2) особам з інвалідністю;
3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України;
9) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;
10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Отже, вказаною нормою передбачено перелік осіб (працівників), яким надаються щорічні відпустки за бажанням в зручний для них час, без врахування графіку відпусток.
Жодної із вказаних підстав позивачем у позовній заяві не наведено.
Суд зазначає, що право на відпуску не означає обов'язок надання уповноваженим органом такої відпустки, оскільки, як вбачається з вище зазначених норм, відпустка узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у будь-якому випадку надання відпустки працівнику проходить процедуру узгодження з керівництвом.
Суд також наголошує, що при складанні графіку відпусток ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
З чого слідує висновок, що при наданні відпустки працівнику ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Так, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність голови Державної служби морського річкового транспорту України Кіндратіва Віталія Зіновійовича, що виявилась у ненаданні позивачу з 18 жовтня 2021 року частини щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період роботи 2021 року та невиплаті йому грошової допомоги у зв'язку з основною щорічною відпусткою; зобов'язати голову Державної служби морського та річкового транспорту України Кіндратіва Віталія Зіновійовича надати позивачу частину щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період роботи 2021 року та виплатити йому грошову допомогу у зв'язку з основною щорічною відпусткою; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби морського річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 4383,00 грн.
З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, під протиправною бездіяльністю суб'єкта треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі Закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально необхідними для реалізації але фактично не були здійсненні.
Вчинення дій, прийняття рішення своєчасно, тобто протягом розумного строку, означає, що такі дії, прийняття рішення вчиненні (прийняті) без невиправданого для конкретної ситуації зволікання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17.
Отже, бездіяльністю є певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов'язків і згідно з законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Частиною першою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визнання протиправною бездіяльності є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності бездіяльності.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обрати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
Варто наголосити, що саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Саме зміст адміністративної юстиції - ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.
З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Також суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Голови Державної служби морського та річкового транспорту України від 01 лютого 2022 року № 39-к звільнено ОСОБА_1 із займаної посади 07 лютого 2022 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Підстава заява ОСОБА_1 . Департаменту фінансово-економічної діяльності доручено здійснити розрахунок згідно із законодавством та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 07 квітня 2021 року по 07 лютого 2022 року.
Також, відповідачем надано розрахунковий лист за лютий 2022 року та платіжне доручення від 03 лютого 2022 року № 94 на підтвердження виплати по компенсації відпустки.
Отже, у даному випадку визнання протиправною бездіяльності голови Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Кіндратіва Віталія Зіновійовича , що виявилась у ненаданні позивачу з 18 жовтня 2021 року частини щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період роботи 2021 року та невиплаті йому грошової допомоги у зв'язку з основною щорічною відпусткою не призведуть до поновлення його прав, оскільки вимога щодо зобов'язання вчинити певні дії, як наслідок, визнання протиправною бездіяльності не вбачається можливим у реалізації з огляду на те, що позивач на момент розгляду справи звільнений з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та не пов'язаний з вказаним органом трудовими відносинами.
Щодо позовної вимоги про виплату позивачу грошової допомоги у зв'язку з основною щорічною відпусткою, суд зазначає, що матеріальна допомога надається лише у випадку надання щорічної основної відпустки працівнику.
Таким чином позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність голови Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Кіндратіва Віталія Зіновійовича , що виявилась у ненаданні позивачу з 18 жовтня 2021 року частини щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період роботи 2021 року та невиплаті йому грошової допомоги у зв'язку з основною щорічною відпусткою та зобов'язання голови Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Кіндратіва Віталія Зіновійовича надати позивачу частину щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період роботи 2021 року та виплатити йому грошову допомогу у зв'язку з основною щорічною відпусткою не підлягають задоволенню.
Відповідно не підлягає задоволенню і похідна вимога щодо стягнення моральної шкоди з відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати на правову допомогу не стягуються.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова