Провадження № 22-ц/803/7148/22 Справа № 193/418/22 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
01 листопада 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 193/418/22
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Гладиш К.І.
сторони:
позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року, яка постановлена суддею Томинець О.В. у смт Софіївка Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 01 вересня 2022 року, -
31 травня 2022 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до Софіївського районного суду з вказаним цивільним позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , згідно з яким просив визнати недійсними два договори оренди землі б/н від 06.10.2020 щодо земельних ділянок площею 6,71 га. та 1,66 га. відповідно, укладені між відповідачами ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , та визнати укладеними додаткові угоди № 1 від 22.11.2020 до договорів оренди землі за № 1 та 1 (а) від 01.10.2010 про поновлення Договорів оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені такими договорами між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 .
Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Волос Олена Володимирівна, про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, визнання укладеними додаткових угод про поновлення договорів оренди земельної ділянки залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про часткове скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про повернення позивачу судового збору в розмірі 9 924 грн. посилаючись на те, що п.4 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено повернення судового збору у разі залишення позовної заяви без розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача щодо повернення сплаченого ним судового збору, виходив із змісту п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», оскільки позовна заява залишена без розгляду за заявою позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 257 ЦПК України визначено підстави залишення позову без розгляду. Зокрема, пунктом 5 частини 1 зазначеної статті передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Частиною 3 статті 257 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішенні питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що статтею 7 Закону № 3674-VI врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону № 3674-VI «Про судовий збір»). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом № 3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.
Так, Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним.
Зокрема, пунктом 4 частини 1 даної статті передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Отже, виходячи з вищевикладеного, сплачена сума судового збору не повертається у разі подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду.
Аналогічний висновок відображений у постанові Верховного Суду у справі № 449/1290/20 від 11 січня 2022 року, провадження № 61-18698св21.
Відтак, підстави для повернення сплаченого позивачем судового збору у зв'язку із залишенням позову без розгляду згідно поданої позивачем заяви були відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про повернення судового збору, оскільки Законом України «Про судовий збір» визначено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним, при цьому повернення судового збору у разі залишення позову без розгляду за заявою позивача законом не передбачено.
Незгода апелянта з чинними нормами законодавства не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали в частині відмови в поверненні судового збору.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав правильну юридичну оцінку обставинам справи, порушень норм матеріального і процесуального права не допустив, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни ухвали суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, ухвалу ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таку, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 листопада 2022 року.
Головуючий:
Судді: