Провадження № 22-ц/803/5264/22 Справа № 185/2563/22 Суддя у 1-й інстанції - . Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
01 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Максюти Ж.І.
суддів Свистунової О.В., Деркач Н.М.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуз Олександра Володимировича на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров"я внаслідок професійного захворювання ,-
01 квітня 2022 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Мотуза Олександра Володимировича звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захвороювання.
Позивач посилається на те, що у періоди з 01 вересня 1980 року по 26 жовтня 1981 року та з 05 грудня 1983 року по 03 жовтня 1995 року він працював на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», був звільнений у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я. Внаслідок важких умов праці він отримав професійні захворювання, за якими втрата професійної працездатності складає 50 відсотків. Позивач вважає, що саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я.
Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, 245 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2022 року відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання.
Судові витрати на сплату судового збору компенсовано за рахунок держави.
Представник ОСОБА_1 - адвоката Мотуз Олександр Володимирович подав апеляційну скаргу, яка мотивована наступним, що позивач не отримував відшкодування моральної шкоди від відповідача, як і не досягав у належній формі згоди щодо розміру відшкодування.
До Дніпровського апеляційного суду від представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2022 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно із записами у трудовій книжці, у періоди з 01 вересня 1980 року по 26 жовтня 1981 року та з 05 грудня 1983 року по 03 жовтня 1995 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», був звільнений у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.
Позивач був вперше оглянутий Павлоградською МСЕК 16 серпня 1995 року, йому була встановлена третя група інвалідності та 60 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі 45 відсотків - за професійними захворюваннями, 15 відсотків - за наслідками виробничої травми, акт Н-1 №20 від 17 лютого 1995 року, про що видані довідки серії МСЕ № 046177 (а.с.11).
Під час повторних оглядів МСЕК ступінь втрати працездатності позивача змінювалася, 17 серпня 2009 року йому було встановлено сукупно 55 відсотків втрати професійної працездатності (у тому числі 50 відсотків за професійними захворюваннями, 5 відсотків за трудовим каліцтвом) та третя група інвалідності безстроково (а.с.12-20).
До відзиву на позов представником ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» додано:
- копію заяви від 17 серпня 1996 року на ім'я директора шахти «Степова», за змістом якої ОСОБА_1 просить виплатити йому моральну шкоду у зв'язку з професійним захворюванням,
- копію наказу № 1810 від 21 серпня 1995 року «Про відшкодування моральної шкоди» про виплату ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5 400 000 карбованців,
- відомість про нарахування цієї суми та розрахунковий листок ОСОБА_1 за серпень 1995 року.
Таким чином Правилами відшкодування шкоди передбачалося визначення розміру одноразової грошової виплати у відшкодування моральної шкоди за домовленістю сторін, при цьому не визначалося, у якій формі має бути досягнута ця домовленість.
З доданих до відзиву документів видно, що 16 серпня 1995 року ОСОБА_1 подав заяву на ім'я директора шахти «Степова», в якій просив виплатити йому відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, що призвело до труднощів в організації його життя (а.с.52).
21 серпня 1995 року директором шахти «Степова» виробничого об'єднання «Павлоградвугілля» був винесений наказ № 1810 «Про відшкодування моральної шкоди», в тексті цього наказу зазначено, що при огляді МСЕК 16 серпня 1995 року ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 45 відсотків та третю групу інвалідності. Професійне захворювання спричиняє потерпілому моральну шкоду, що полягає у порушенні нормальних життєвих функцій і зв'язків, в необхідності постійно користуватися медичними препаратами та пристосуваннями, що вимагає від потерпілого додаткових зусиль для організації свого життя. Даним наказом ОСОБА_1 виплачено у відшкодування моральної шкоди 5 400 000 карбованців. Ця сума зазначена у відомості інших нарахувань за серпень 1995 року (а.с.54-56).
Також у списку осіб для отримання відшкодування моральної шкоди значиться ОСОБА_1 , табельний номер 2125, сума до виплати - 5 400 000 карбованців (а.с.58).
Розрахунковим листком ОСОБА_1 за серпень 1995 року підтверджується виплата суми 5 400 000 карбованців, код виплати - 410, що згідно класифікатора видів оплати відноситься до інших виплат, що не входять до фонду оплати праці - виплата у відшкодування шкоди, заподіяної підприємством, у тому числі моральної шкоди (а.с.50, 60).
Цими письмовими доказами підтверджується факт нарахування та виплати ОСОБА_1 у серпні 1995 року суми 5 400 000 карбованців у відшкодування моральної шкоди. Підприємством відповідача визнано, що ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду внаслідок втрати 45 відсотків професійної працездатності, про що зазначено в наказі № 1810 «Про відшкодування моральної шкоди» і нараховано суму одноразової грошової виплати відповідно до Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472.
Зазначена виплата була здійснена на підставі заяви ОСОБА_1 від 16 серпня 1995 року, в якій він просив виплатити йому відшкодування моральної шкоди внаслідок професійних захворювань, розмір цього відшкодування зазначений у розрахунковому листку, який видається працівнику, таким чином позивач був обізнаний з розміром нарахованої йому виплати у відшкодування моральної шкоди, не оспорював цього розміру, що свідчить про те, що на час виплати він погоджувався з отриманою сумою, тобто була досягнута домовленість сторін щодо розміру відшкодування моральної шкоди.
Згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст.237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Отже, доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки моральна шкода відшкодовується одноразово, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. А будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір має суто умовний вираз.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: О.В. Свистунова
Н.М. Деркач