ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/1859/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо здійснення перерахунку і призначення пенсії позивача за віком на пільгових умовах.
2. Зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи з 01 вересня 1978 року - 21 жовтня 1978 року, з 02 листопада 1996 по 01 червня 1998 року, з 24 червня 2002 року по 28 лютого 2006 року, з 01 березня 2006 року по 05 березня 2015 року та призначити пенсію на пільгових умовах з 25 травня 2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно, на думку позивача, відмовив у зарахуванні спірного періоду роботи до пільгового стажу з підстав наявності недоліків у заповненні трудової книжки та відсутності підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Туркменістану.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року відкрито провадження у адміністративній справі № 640/1859/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
На адресу суду 16 березня 2021 року, на виконання ухвали суду від 11 лютого 2021 року, ГУ ПФУ у м. Києві направило копію пенсійної справи позивача.
24 березня 2021 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав обчислення пенсії позивачу відповідно до діючого законодавства.
13 квітня 2021 року позивачем надано відповідь на відзив, в якому останній просить задовольнити позов у повному розмірі. Вказує, що працював найманим працівником, а обов'язок по сплаті внесків був у роботодавця. Тому позивач не може відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником обов'язку сплати страхових внесків
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
25.05.2020 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням страхового стажу 28 р. 3 м. 28 д.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві № 2600-0314-8/71779 від 02.06.2020 позивачу повідомлено, що йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням страхового стажу 28 р. 3 м. 28 д. Не враховано до стажу періоди роботи з 01.09.1978 по 21.10.1978 (запис про звільнення не завірений печаткою), з 02.11.1996 по 01.06.1998 (запис про звільнення не завірений підписом), з 24.06.2002 по 28.02.2006 (відсутній переклад печатки), з 01.03.2006 по 05.03.2015 (в довідці відсутнє підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Туркменістану) до донесення уточнюючих довідок. Пенсію обчислено із врахуванням заробітної плати після 01.07.2000 по 30.04.2020. Розмір пенсії з 13.05.2020 становить 2562,57 грн.
30.07.2020 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, у якій просив включити в його трудовий стаж періоди роботи в Туркменістані з 24.06.2002 по 28.02.2006 в Господарському Товаристві «Петро Газ Азія» та з 01.03.2006 по 30.09.2013 в Філіалі Компанії «Петро Газ ФЗЕ», та відповідно зробити перерахунок його пенсії, враховуючи довідку №17 від 09.01.2016 про заробітну плату Філіалу Компанії «Петро Газ ФЗЕ», на підставі статі 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Листом №23629-21233/С/8-2800/20 від 03.09.2020 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії, вказавши, що страховий стаж та заробітна плата, набуті, зокрема, на території Республіки Туркменістан після січня 2004 року, враховуються при обчисленні розміру пенсії за умови надання документів про страховий стаж та про підтвердження сплати страхових внесків до відповідних органів Республіки Туркменістан.
Також відповідач зазначив, що за даними трудової книжки позивач у період з 24.06.2002 по 28.02.2006 працював в Господарському товаристві «Петро ГАЗ Азія». Зазначений період не враховано до страхового стажу оскільки запис про звільнення завірено печаткою Республіки Туркменістан. Переклад змісту зазначеної печатки та дані про сплату страхових внесків за період після 2004 року відсутні. Враховуючи викладене, період роботи з 24.06.2002 по 28.02.2006 буде враховано до страховою стажу ОСОБА_1 за умови надання перекладу змісту печатки та за умови під твердження факту сплати страхових внесків за період після 2004 року. Крім того вказав, що до заяви про призначення пенсії позивачем була надана, зокрема, довідка про заробітну плату від 09.01.2016 № 17, видана філією компанії «Петро Газ ФЗЕ» за періоди роботи з березня 2006 року по вересень 2013 року. Дані про сплату страхових внесків за зазначений період відсутні.
У повторному зверненні до ГУ ПФУ в м. Києві від 08.10.2020 позивач зазначив, що за весь час праці на території Республіки Туркменістан утримання із заробітної плати ОСОБА_1 проводились відповідно чинного законодавства Республіки Туркменістан, що підтверджується документами, виданими роботодавцем та завіреними печаткою. Заробітна плата нараховувалась відповідно до чинного законодавства Республіки Туркменістан. Також вказує, що довідка про переклад печатки була ним долучена до його справи у ГУ Пенсійного Фонду України в м. Києві (Голосіївський район) за місцем його проживання. Та відповідно до листа ГУ Пенсійного Фонду України в м. Києві №2600-0302-8/134645 від 23.09.2020 йому було зараховано стаж за період з 24.06.2002 по 31.12.2003.
Листом від 10.11.2021 № 28958-27154/С-03/8-2800/20 відповідач повідомив, що відповідь з порушених позивачем питань була надана 03.09.2020 №23629-21233/С/8-2800/20. Нових підстав для перегляду немає.
Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), Порядком застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок №383), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (ділі - Порядок №637).
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Підпунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованою Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V 14.09.2006 визначено, що всі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої міститься у матеріалах справи, з 24.06.2002 по 28.02.2006 позивач працював у Господарському товаристві «Петро Газ Азія» (Туркменістан) на посаді головного інженера, а з 01.03.2006 призначений директором. Позивач у позовній заяві посилається на розділ ХХХІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, яким включено до списку № 2 професію електрозварника ручного зварювання. Водночас, з наданих позивачем документів вбачається, що останній працював на посаді головного інженера та директора, яка не передбачена Списком № 2, а доказів перебування позивача на посаді електрозварника до матеріалів справи не додано, а тому такий період не може зараховуватись до стажу позивача на пільгових умовах за Списком № 2.
Разом з тим, з матеріалів пенсійної справи слідує, що стаж роботи позивача з 01.09.1978 по 21.10.1978, з 02.11.1996 по 01.06.1998, з 24.06.2002 по 28.02.2006, з 01.03.2006 по 05.03.2015 взагалі не врахований до стажу позивача ані в пільговому, ані в загальному порядку.
Відповідач зазначає, що періоди роботи з 01.09.1978 по 21.10.1978 не було враховано до стажу, оскільки запис про звільнення не завірений печаткою, з 02.11.1996 по 01.06.1998 - запис про звільнення не завірений підписом.
Суд вважає безпідставним незарахування відповідачем періодів роботи до стажу через відсутність печатки підприємства на записі про звільнення з роботи та відсутність підпису у записі про звільнення.
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд зазначає, що обов'язок щодо прославлення печатки на аркушах трудової книжки та внесення достовірних відомостей при заповненні трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки , а не на працівника.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд вважає, що не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для посадової особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення.
Певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи до страхового стажу.
Суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно відсутності підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 01.03.2006 по 05.03.2015 в Господарському товаристві «Петро Газ ФЗЕ» Республіка Туркменістан через відсутність інформації про сплату страхових внесків (зборів) до відповідного фонду держави, на території якої проводилася трудова діяльність, з огляду на наступне.
Як визначено статтею 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Надаючи оцінку обставинам даної справи, судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Поряд з цим, слід зазначити, що у відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В даному випадку спірні періоди роботи підтверджуються наявною у матеріалах справи копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , що свідчить про факт роботи позивача в Господарському товаристві «Петро Газ ФЗЕ» Республіка Туркменістан.
Крім того, судом враховано, що позивачем для підтвердження роботи 01.03.2006 по 05.03.2015 в Господарському товаристві «Петро Газ ФЗЕ» Республіка Туркменістан до ГУ ПФУ в м. Києві надано довідку від 09.01.2016 № 17, яка має нотаріально засвідчений переклад на українську мову, зокрема, і переклад печатки, якою засвідчена довідка. Переклад виконано перекладачем Коваль Лілією Василівною, підпис перекладача засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В., номер в реєстрі 5629.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу ОСОБА_2 періоду з 24.06.2002 по 28.02.2006 через відсутніть перекладу печатки, судом встановлене наступне.
При визначенні права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин 1, 2 статті 4 Законe №1058-ІV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Туркменістан.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Стаття 7 Угоди між Урядом України та Урядом Туркменістану про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення підписаної 29.08.1995 р. визначає, що при призначенні пенсії, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, обчислення трудового (страхового) стажу, накопиченого у відповідності із законодавством України і законодавством Туркменістану, в тому числі і до вступу в дію цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, проводиться по законодавству держави, яка призначає пенсію.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Туркменістану, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж).
Суд вказує й на те, що не є підставою для відмови у зарахуванні стажу відсутність перекладу печатки.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Аналіз вищенаведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.
Отже, записів у трудовій книжці позивача для цього повністю достатньо, оскільки в трудовій книжці ОСОБА_1 зазначено періоди його роботи, записи засвідчені підписами та печатками.
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно відмовлено у перерахунку пенсії за віком позивачу та неврахування періодів роботи 01.09.1978 по 21.10.1978, з 02.11.1996 по 01.06.1998, з 24.06.2002 по 28.02.2006, 01.03.2006 по 05.03.2015, оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не формальні неточності у документах, що у даному випадку визначено органом Пенсійного фонду, зокрема, як запис про звільнення не завірений печаткою та запис про звільнення не завірений підписом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Крім того, суд звертає увагу, що трудова книжка серії НОМЕР_1 містить відомості про всі відпрацьовані позивачем спірні періоди роботи.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії, а здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.
З метою ефективного та повного захисту прав позивача, суд відповідно до частини другої статті 9 КАС України виходить за межі позовних вимог, обирає належний спосіб захисту порушеного права позивача та зобов'язує відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 30.07.2020, 08.10.2020 та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з того, що згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем в позовній заяві зазначено, що для захисту його прав ним укладено договір з АО «Тібурон», за послуги адвоката сплачено 3 150,00 грн. та заявлено вимогу про стягнення судових витрат.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи позивачем додано:
- квитанцію №0.0.1991956221.1 від 25.01.2021 на суму 3 150,00 грн., призначення платежу: юридичні послуги згідно договору № 02/01, дата договору 20.01.20.
Однак, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять, ані договору про надання правничої допомоги, ані акту виконаних робіт, ні ордеру про надання правничої допомоги адвокатом, ні свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що фактично позбавляє суд можливості встановити час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
За наведених обставин, заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно- Кудрявська, 16) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо здійснення перерахунку пенсії позивача за віком та врахування періодів роботи з 01 вересня 1978 року - 21 жовтня 1978 року, з 02 листопада 1996 по 01 червня 1998 року, з 24 червня 2002 року по 28 лютого 2006 року, з 01 березня 2006 року по 05 березня 2015 року.
3. Зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати позивачу до стажу періоди роботи з 01 вересня 1978 року - 21 жовтня 1978 року, з 02 листопада 1996 по 01 червня 1998 року, з 24 червня 2002 року по 28 лютого 2006 року, з 01 березня 2006 року по 05 березня 2015 року.
4. Повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 30.07.2020, 08.10.2020 та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ЄДРПОУ 42098368) судовий збір у розмірі 454, 00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Суддя Є.В. Аблов