ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 жовтня 2022 року м. Київ № 640/5671/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення - рішення
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Головного управління ДФС у Сумській області (далі по тексту відповідач) в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24 липня 2018 року № 533804-1305-1805 та від 24 липня 2018 року № 533805-1305-1805; скасувати податкову вимогу від 21 листопада 2018 року № 15902-17.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що обов'язок платника податку сплачувати земельний податок виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою, проте, ОСОБА_1 не є власником або користувачем земельних ділянок у розумінні положень законодавства, а розрахунок земельного податку здійснено за відсутності відомостей в Державному земельному кадастрі.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 23 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у позові у зв'язку із тим, що у позивача а наявності є нежитлове приміщення, розташоване на земельній ділянці, а тому він є платником земельного податку з фізичних осіб; оскаржувані податкові повідомлення-рішення були сформовані на підставі витягів з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У відповіді на відзив позивач вказав, що він не є власником або користувачем земельних ділянок у межах спірних відносин, а отже не повинен сплачувати земельний податок з фізичних осіб. Крім того, позивач вказав, що відповідач не надав нормативно-грошову оцінку земель, на яку він посилається.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року замінено Головного управління ДФС у Сумській області на належного відповідача Головного управління ДПС у Сумській області.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Право платника податків оскаржити рішення контролюючого органу передбачено пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 24 липня 2018 року № 533804-1305-1805 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 35790,29 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 24 липня 2018 року № 533805-1305-1805 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 16434,32 грн.
Податковою вимогою ГУ ДФС у Сумській області від 21 листопада 2018 року № 15902-17 визначено борг ОСОБА_1 у розмірі 52224,61 грн.
Вирішуючи адміністративну справу, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Стаття 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України визначає, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з пунктами 287.5 та 287.7 статті 287 Податкового кодексу України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад або рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46цього Кодексу.
У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).
Відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
За визначенням підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Згідно з пунктом 14.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статті 125, 126 Земельного кодексу України визначають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Системний аналіз вищевикладених положень дає підстави для висновку про те, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язана у порядку та у строки, передбачені положеннями Податкового кодексу України сплатити нараховану суму земельного податку.
При цьому, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленому розділом ХІІ Податкового кодексу України, а підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
Таким чином, у даному випадку, податковий орган зобов'язаний оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з'ясовувати на підставі даних Державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо.
Однак, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували вчинення ним дій, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, щодо з'ясовування на підставі даних Державного земельного кадастру площі, цільового призначення, оцінки земельної ділянки, встановлення факту реєстрації права власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, та чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність у власності ОСОБА_1 нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими відповідач нарахував земельний податок. Так само відсутні докази на підтвердження факту отримання та використання при розрахунку податкового зобов'язання з земельного податку даних Державного земельного кадастру. У справі відсутні докази на підтвердження зареєстрованого у встановленому порядку права власності чи права користування земельною ділянкою за позивачем.
Суд звертає увагу, що відповідач вказав у відзиві про надання копії нормативно-грошової оцінки землі та рішення Конотопської міської ради, проте, такі документи відповідач не долучив до відзиву, з урахуванням чого у суду відсутня можливість дослідити та оцінити їх.
Враховуючи викладене, суд вважає, що протиправним визначення позивачу суми податкового зобов'язання із земельного податку, а тому податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 24 липня 2018 року № 533804-1305-1805 та від 24 липня 2018 року № 533805-1305-1805 підлягають скасуванню.
Суд звертає увагу, що аналогічні податкові повідомлення - рішення щодо визначення до сплати земельного податку ОСОБА_1 за податковий період 2019 рік скасовані рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року справа № 640/23884/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суд від 15 червня 2021 року.
Щодо податкової вимоги від 21 листопада 2018 року № 15902-17 суд зазначає, що оскільки податкова вимога включає в себе суму боргу, яка визначена у спірних та скасованих в даному провадженні податкових повідомленнях-рішеннях, відповідна і сама вимога підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 24 липня 2018 року № 533804-1305-1805 та від 24 липня 2018 року № 533805-1305-1805.
Визнати протиправними і скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Сумській області від 21 листопада 2018 року № 15902-17.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 13; ідентифікаційний код 43144399).
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Б. Федорчук