31 жовтня 2022 року Справа № 280/4706/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1) (70053, Запорізька область, с. Дружелюбівка, вул.. Олімпійська, 2, код ЄДРПОУ 08594542) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення шкоди,
09.08.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
зобов'язати Державну установу «Дружелюбівський виправний центр (№1)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 14.03.2014 року у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що складає 8564,60 грн. (вісім тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривні 60 коп.);
стягнути з Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 309 487,72 грн. (триста дев'ять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 72 коп.) за час затримки з 15.03.2014 року по день звернення із вказаним позовом 09.08.2022 року (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів);
стягнути з Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв'язку із порушенням строків його виплати в розмірі 16 128,58 грн. (шістнадцять тисяч сто двадцять вісім гривень 58 коп.) (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів).
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4706/22, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
29.08.2022 відповідачем надано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого зазначає, що наведені позивачем у позовній заяві обставини не с поважними причинами пропуску строку звернення до суду, а навпаки свідчать про те, що позивач з 2014 по 2021 роки проявляв байдужість до власних прав та не вчиняв жодних дій спрямованих на їх захист. У задоволенні позову просить відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо строків звернення до суду з огляду на наступне.
Верховний суд в своїй постанові від 28 липня 2022 року по справі №300/6805/21 зазначає, що Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні).
Отже, спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення.
Щодо посилання відповідача на прийняття змін до ст.233 КЗпП від 19 липня 2022 року, суд зазначає про наявність у позивача права на звернення до суду в межах нових строків звернення виникає дійсно з 19.07.2022. Останнім днем звернення (з врахуванням змін законодавства) потрібно вважати 19.08.2022. Матеріалами справи встановлено, що позивачем подано даний адміністративний позов 09.08.2022, тобто в межах визначених чинним на день звернення термінах.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
В період з 09.11.2004 по 14.03.2014 позивач проходив службу в установах Державної пенітенціарної служби України, з них
з 20.10.2011 року по 14.03.2014 року - в Дружелюбівському виправному центрі управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№1), нині - державна установа «Дружелюбівський виправний центр (№1)».
Наказом від 14.03.2014 року №50 о/с-14, ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних сил України.
При цьому, вислуга років позивача при звільненні в календарному обчисленні становила більше 18 років.
На момент звільнення із державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1) 14.03.2014 року, позивач набув право на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Однак, одноразова грошова допомога при звільненні позивачу, у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не виплачувалася.
В зв'язку із цим, в травні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому вищезазначеної грошової допомоги, на що отримав відмову, оформлену у листі від 18 червня 2021 року.
З огляду на вищезазначену відмову з боку позивача та вважаючи про наявність права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 15.03.2014 року по день звернення із вказаним позовом 09.08.2022, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною шостою цієї ж статті передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 N 2262-XII (далі - Закон №2262-XII; тут - у редакції, чинній на момент звільнення позивача з Дружелюбівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№1)) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється, зокрема, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах виконання кримінальних покарань, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
За правилами частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 N 2011-XII(далі - Закон №2011-XII; тут - у редакції, чинній на момент звільнення позивача з Дружелюбівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№1)) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393; тут - у редакції, чинній на момент звільнення позивача з Дружелюбівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№1)) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям і особам рядового і начальницького складу: які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Так, відповідно до пункту 1 Порядку №393 до вислуги років зараховуються, крім іншого, військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.
При звільненні з Дружелюбівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№1) позивач набув право на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 9 Закону №2262-XII, статтею 15 Закону N 2011-XII, оскільки мав вислугу років понад 10 років (з урахуванням восьми повних календарних років служби у військовій частині НОМЕР_2 ).
Зокрема, вищевказані обставини, як то встановлення підстав та факту набуття позивачем права на одноразову грошову допомогу після звільнення з державної установи «Дружилюбівський виправний центр (№1)», встановленні в мотивувальній частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2021 по справі No280/827/21.
А отже, з огляду на ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, дані обставини є встановленим та не підлягають доказуванню.
З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язання Державну установу «Дружелюбівський виправний центр (№1)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 14.03.2014 року у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що складає 8564,60 грн. (вісім тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривні 60 коп.) такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в розмірі 309 487,72 грн. (триста дев'ять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 72 коп.) за час затримки з 15.03.2014 року по день звернення із вказаним позовом 09.08.2022 року (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів) та компенсації втрати частини доходу в зв'язку із порушенням строків його виплати в розмірі 16 128,58 грн. (шістнадцять тисяч сто двадцять вісім гривень 58 коп.) (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів) суд зазначає наступне.
Предметом спору є правомірність/протиправність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки в розмірі з 15.03.2014 року по день звернення із вказаним позовом.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Натомість, наявність спору щодо розміру виплачуваних при звільненні сум, не дає підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а лише починаючи з періоду коли вичерпано спір, тобто ухвалено судове рішення.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Водночас, частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже вказана норма регулює питання сплати відшкодування в разі повного або часткового задоволення позову щодо невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗПП.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач був звільнений 14.03.2014, однак на час звільнення позивача зі служби відповідачем не був здійснений в повному обсязі розрахунок з позивачем, а саме, не виплачена заборгованість із одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Питання про право позивача на одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, вирішуться в данній справі.
Суд зазначає, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/4706/22 не набуло законної сили, а отже у позивача ще не виникло право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України з моменту коли вирішено спір, а саме, коли набуло чинності рішення суду.
Оскільки відповідачем ще не відбувся факт виконання вказане рішення суду, то затримки відповідачем у виплаті безспірних сум при звільненні позивача зі служби - не відбулося.
Такі висновки суду сформовані з урахуванням правової позиції Верховним Судом, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 та постанови Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).
Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби.
Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).
Також, суд бере до уваги, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Тобто, з прийняттям судового рішення, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення, що прийняте на користь позивача.
Виходячи з системного аналізу судової практики та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відмову з задоволенні позовних вимог в цій частині.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частинною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1) (70053, Запорізька область, с. Дркжилюбіва, вул.. Олімпійська, 2, код ЄДРПОУ 08594542) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Державну установу «Дружелюбівський виправний центр (№1)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 14.03.2014 року у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що складає 8564,60 грн. (вісім тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривні 60 коп.);
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 31.10.2022.
Суддя О.О.Артоуз