Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" листопада 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1073/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК "Енолл", 61001, м. Харків, вул. Танкопія, буд. 31/3
до Головного управління Національної поліції в Харківській області, 61052, м. Харків, вул. Ярославська, буд. 1/29
простягнення коштів
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕК "Енолл" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі вартості спожитої електричної енергії у грудні 2021 року у розмірі 574 315,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 79 714,99 грн., 3 % річних у розмірі 8 543,93 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було спожито електричну енергію поза нормами визначеної умовами договору № 255т/НР/ХОЕ/УЕ від 15.03.2021 року про постачання електричної енергії споживачу, а саме позадоговірне споживання електричної енергії. У зв'язку із чим, заявлено позовні вимоги на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 21.07.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1073/22. Розгляд справи № 922/1073/22 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
10.08.2022 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8042) у якому відповідач зазначає, що частково визнає позовні вимоги, а саме в частині суми боргу у розмірі 574 315,46 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі вартості спожитої електричної енергії у грудні 2021 року, а в частині задоволення позову про стягнення 79 714,99 грн. інфляційних втрат та 8 543,93 грн. 3% річних, просить суд відмовити у задоволенні, та на підставі статті 130 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим визнанням позовних вимог, покласти на відповідача лише 50 % судового збору сплачено позивачем при поданні позовної заяви.
18.08.2022 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 8492) у якій останній, просить суд, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕК "Енолл" (позивач) на підставі ліцензії, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.09.2018 року № 1007 здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії.
15.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕК "Енолл" (постачальник, позивач) та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області (споживач, відповідач) було укладено договір № 255т /НР /ХОЕ /УЗ про постачання електричної енергії споживачу.
Цей договір про постачання електричної енергії споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії (пункт 1.1 договору).
За цим договором постачальник постачає електричну енергію (активну), (код згідно ДК 021:2015-09310000-5 «Електрична енергія») споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість фактично спожитої (використаної) електричної енергії. Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримати послуги з розподілу електричної енергії (пункти 2.1., 2.3. договору).
Предметом продажу є активна електрична енергія для об'єктів споживача, що живляться від електричних мереж операторів системи розподілу АТ «Харківобленерго» та АТ «Укрзалізниця», загальна вартість якої за цим договором складає 10 068 550,25 грн. у т.ч. ПДВ* - 1 678 091,71 грн. (пункт 2.4. договору).
Пунктом 3.1. договору, сторони погодили, що розрахунковий період споживання електричної енергії встановлюється з першого по останнє число календарного місяця.
Обсяг споживання електричної енергії встановлюється з першого по останнє число календарного місяця (пункт 3.2. договору).
За підсумками розрахункового періоду сторони встановлюють фактичний обсяг споживання електричної енергії споживачем, про що підписують акт приймання - передавання електричної енергії. До підписаного уповноваженою особою постачальника акту приймання - передавання електричної енергії додаються завірені копії підтверджуючих документів про купівлю електричної енергії за фактичною ціною на ринку двохсторонніх договорів або РДБ/ВДР (пункт 3.3. договору).
Відповідно до пункту 5.1. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до комерційної пропозиції (додаток 2).
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.6. договору).
Пунктом 5.10 договору сторони погодили, що прийом - передача електричної енергії, поставленої постачальником та прийнятої споживачем у розрахунковому періоді оформлюється шляхом підписання сторонами щомісячних актів прийому - передачі, які є підставою для отримання розрахунків між сторонами.
Також між сторонами було підписано додаток № 1 до договору, а саме заяву - приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, додаток № 2 комерційна пропозиція, додаток № 3 прогнозовані обсяги закупівлі електричної енергії.
Крім того, 14.05.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 4, зокрема було внесено зміни у пункт 2.4. договору, підпункт 1.1. пункту 1 додатку № 2 до договору, та додаток № 3 було викладено у новій редакції.
15.12.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 7 до договору, якою зокрема було викладено пункт 2.4. у новій редакції: «Предметом продажу є активна електрична енергія для об'єктів споживача, що живляться від електричних мереж операторів системи розподілу АТ «Харківобленерго» та АТ «Укрзалізниця», загальна вартість якої за цим договором складає 7 537 519,26 грн. у т.ч. ПДВ* - 1 256 253,21 грн. За рахунок коштів бюджету 6 700 067,97 грн.; за рахунок коштів орендарів 837 451,29 грн. Обсяг закупівлі електричної енергії за цим договором - 3 470 975 кВт*год. Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути змінені в залежності від потреб замовника, та будуть уточнені шляхом подання постачальнику заявки, яка передбачена умовами договору та/або зміни ціни на електричну енергію»(т.1, а.с.42-43).
21.12.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 8 до договору, відповідно до пункту 1 якої, з метою забезпечення своєчасного виконання сторонами обов'язків щодо оплати електричної енергії за грудень 2021 року у зв'язку із закінченням бюджетного року відповідно до вимог Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року № 2456-VI (із змінами та доповненнями), сторони погодили наступний порядок складання акту прийому - передачі електричної енергії у розрахунковому місяці:
- до 24 грудня 2021 року сторони складають акт прийому - передачі електричної енергії на підставі заявлених споживачем (прогнозованих) даних щодо обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому місяці;
- 31 грудня 2021 року сторони складають акт коригування до акту прийому - передачі електричної енергії на підставі фактичних даних про обсяги споживання електричної енергії споживачем.
30.12.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 9 до договору.
Пунктом 1 додаткової угоди № 9 сторони погодили, що відповідно до частини 6 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони погодили з 01.01.2022 року продовжити строк дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у договорі № 255т /НР /ХОЕ /УЗ про постачання електричної енергії споживачу від 15.03.2021 року.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 9, дана додатково угода набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 28.02.2022 року, а в частині виконання грошових зобов'язань за цією угодою - до моменту повного та належного їх виконання.
За твердженнями позивача, у 2021 році між сторонами було складено наступні акти приймання - передачі електричної енергії на загальну суму 7 537 519,26 грн., що відповідають умова додаткової угоди № 7 від 15.12.2021 року до договору, а саме: -№ 03/183 від 13.04.2021 року на суму 436 663,82 грн.; № 04/366 від 14.05.2021 року на суму 746 430,35 грн.; № 5 від 09.06.2021 року на суму 591 355,37 грн.; № б/н від 09.07.2021 року на суму 547 131,20 грн.; № б/н від 11.08.2021 року на суму 625 476,65 грн.; № б/н від 17.09.2021 року на сум 555 949,25 грн.; № б/н від 20.10.2021 року на суму 626 545,94 грн.; № б/н від 16.11.2021 року на суму 978 014,41 грн.; № б/н від 10.12.2021 року на суму 1 093 167,94 грн.; № б/н від 24.12.2021 року на суму 1 336 784,33 грн.
Також позивач зазначає, що сторони, 31.12.2021 року на виконання умов додаткової угоди № 8 від 21.12.2021 року склали акт коригування прийняття - передавання електричної енергії № 1 від 31.12.2021 року до договору № 255т /НР /ХОЕ /УЗ від 15.03.2021 року, відповідно до якого вартість електроенергії спожитої у грудні було збільшено до 1 911 099,79 грн. Таким чином, відповідач у грудні 2021 року спожив електричну енергію поза умовами договору на загальну суму у розмір 574 315,46 грн.
Крім того, між сторонами у період дії договору, було складено наступні акти приймання передачі електричної енергії: - від 10.02.2022 року за січень 2022 року на суму 837 771,74 грн.; - від 18.02.2022 року за 1-18 лютого 2022 року на суму 669 690, 84 грн.
Враховуючи вищевикладене, загальна вартість спожитої відповідачем за період дії договору електричної елегії становить суму у розмірі 9 619 297,30 грн.
Як зазначає позивач, відповідачем було частково сплачено суму у розмірі 9 044 981, 84 грн. про що свідчить довідка АТ «Ощад банку» від 16.06.2022 року вих. № 118.33-12.
Проте, несплаченою відповідачем залишилась вартість електричної енергії за грудень 2021 року згідно акту коригування прийняття - передавання електричної енергії № 1 від 31.12.2021 року до договору у розмірі 574 315,46 грн. оскільки дана вартість перевищила суму договору.
Також позивач зазначає, що між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період: грудень 2021 року - травень 2022 року, відповідно до якого за відповідачем станом на 31.05.2022 року визнано заборгованість з оплати електроенергії у розмірі 574 315,46 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, та стали підставою звернення із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У постанові від 04.12.2020 року у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного суду зазначила, що «правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.
Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15).
При цьому, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду від 23.10.2019 року у справі №761/6144/15-ц).
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позовних вимог, тобто обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів, а саме є, стягнення суми безпідставно збережених коштів у розмірі вартості спожитої електричної енергії у грудні 2021 року у розмірі 574 315,46 грн. відповідно до акту коригування прийняття - передавання електричної енергії № 1 від 31.12.2021 року до договору яку відповідач фактично спожив поза межами укладеного договору, тобто кошти за безпідставно спожиту електричну енергію, які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі 1212 Цивільного кодексу України.
При цьому як вбачається із матеріалів справи, та про зазначає як позивач та відповідач між позивачем та відповідачем було укладено договір № 255т /НР /ХОЕ /УЗ про постачання електричної енергії споживачу від 15.03.2021 року, який поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами.
Також між сторонами 21.12.2021 року було укладено додаткову угоду № 8 до договору, відповідно до пункту 1 якої, з метою забезпечення своєчасного виконання сторонами обов'язків щодо оплати електричної енергії за грудень 2021 року у зв'язку із закінченням бюджетного року відповідно до вимог Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року № 2456-VI (із змінами та доповненнями), сторони погодили наступний порядок складання акту прийому - передачі електричної енергії у розрахунковому місяці:
- до 24 грудня 2021 року сторони складають акт прийому - передачі електричної енергії на підставі заявлених споживачем (прогнозованих) даних щодо обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому місяці;
- 31 грудня 2021 року сторони складають акт коригування до акту прийому - передачі електричної енергії на підставі фактичних даних про обсяги споживання електричної енергії споживачем.
30.12.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 9 до договору.
Пунктом 1 додаткової угоди № 9 сторони погодили, що відповідно до частини 6 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони погодили з 01.01.2022 року продовжити строк дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у договорі № 255т /НР /ХОЕ /УЗ про постачання електричної енергії споживачу від 15.03.2021 року.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 9, дана додатково угода набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 28.02.2022 року, а в частині виконання грошових зобов'язань за цією угодою - до моменту повного та належного їх виконання.
З аналізу вищевикладеного та змісту позовної заяви вбачається, що вона містить не вірне застосування позивачем норми матеріального права. У зв'язку із чим, суд зазначає, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі від 13.02.2020 року № 904/349/19.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, і принципом jura novit curia, суд вважає за необхідне надати належну правову кваліфікацію спірних відносин, що склались між сторонами, за результатами дослідження та оцінки усіх обставин справи.
Стаття 1212 ивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1212 Цивілного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивілного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18.
Відповідно до статті 1213 Цавільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18).
Щодо вартості спожитої електричної енергії судом враховуються приписи частини 3 статті 670 Цивільного кодексу України, яка визначає, що якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.
Вказані приписи щодо визначення вартості майна суд вважає можливим застосувати в порядку статті 8 Цивільного кодексу України як аналогію закону.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що спірні правовідносини що склалися між сторонами у даній справі, випливають саме з договору № 255т /НР /ХОЕ /УЗ про постачання електричної енергії споживачу від 15.03.2021 року, у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, Законом України “Про ринок електричної енергії”. Порядок постачання електричної енергії та взаємовідносин зі споживачами усіх форм власності регулюється спеціальним законодавством, що передбачає здійснення постачання (продаж) електричної енергії споживачу за договором про постачання електричної енергії.
Статтею 4 Закону України “Про ринок електричної енергії” учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (пункт 6 частин 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").
Як вбачається із матеріалів справи, 15.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕК "Енолл" (постачальник, позивач) та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області (споживач, відповідач) було укладено договір № 255т /НР /ХОЕ /УЗ про постачання електричної енергії споживачу.
Пунктом 14.1. договору сторони погодили, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє в частині постачання електричної енергії з 15.03.2021 року до 31.12.2021 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань в частині розрахунків.
Відповідно до пункт 5.12 договору, споживач здійснює оплату за фактично спожиту (використану) електричну енергію протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання - передачі обсягів купівлі - продажу електричної енергії за розрахунковий період, на підставі отриманого у постачальника рахунку про оплату електричної енергії.
21.12.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 8 до договору, відповідно до пункту 1 якої, з метою забезпечення своєчасного виконання сторонами обов'язків щодо оплати електричної енергії за грудень 2021 року у зв'язку із закінченням бюджетного року відповідно до вимог Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року № 2456-VI (із змінами та доповненнями), сторони погодили наступний порядок складання акту прийому - передачі електричної енергії у розрахунковому місяці:
- до 24 грудня 2021 року сторони складають акт прийому - передачі електричної енергії на підставі заявлених споживачем (прогнозованих) даних щодо обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому місяці;
- 31 грудня 2021 року сторони складають акт коригування до акту прийому - передачі електричної енергії на підставі фактичних даних про обсяги споживання електричної енергії споживачем.
30.12.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 9 до договору.
Пунктом 1 додаткової угоди № 9 сторони погодили, що відповідно до частини 6 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони погодили з 01.01.2022 року продовжити строк дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у договорі № 255т /НР /ХОЕ /УЗ про постачання електричної енергії споживачу від 15.03.2021 року.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 9, дана додатково угода набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 28.02.2022 року, а в частині виконання грошових зобов'язань за цією угодою - до моменту повного та належного їх виконання.
Згідно статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до вимог статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтями 1, 26 Закону України "Про електроенергетику", постачання електричної енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору. Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Згідно з частин 1-2 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Факт наявності у відповідача заборгованості за електричну енергію підтверджується наявним у матеріалах справи складеним та підписаним сторонами 31.12.2021 року на виконання умов додаткової угоди № 8 від 21.12.2021 року склали акт коригування прийняття - передавання електричної енергії № 1 від 31.12.2021 року до договору № 255т /НР /ХОЕ /УЗ від 15.03.2021 року, відповідно до якого вартість електроенергії спожитої у грудні було збільшено до 1 911 099,79 грн.
Крім того, між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період: грудень 2021 року - травень 2022 року, з якого вбачається, що кінцеве сальдо складає суму у розмірі 574 315,46 грн ( т.1, а.с.66).
Також, відповідач у наданому до суду 10.08.2022 року відзиві на позовну заяву (вх. № 8042) зазначає, що оскільки пунктом 2.4. договору була встановлена загальна суму договору 7 537 519,26 грн. то у відповідача була відсутня можливість через органи Держказначейства здійснити плату електроенергії, спожитої понад вартість договору у розмірі 574 315,46 грн. Також відповідач зазначив, що визнає позовні вимоги, а саме в частині суми боргу у розмірі 574 315,46 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі вартості спожитої електричної енергії у грудні 2021 року.
Доказів здійснення повної оплати за спірною господарською операцією відповідач суду не надав.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію у грудні 2021 року у розмірі 574 315,46 грн., із урахуванням визнанням відповідачем у відзиві на позовну заяву від 10.08.2022 року суми основного боргу, заявлена до стягнення із відповідача сума боргу у розмірі у розмірі 574 315,46 грн., є обґрунтованою, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягає до задоволення.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивачем було нараховано: інфляційні втрати у розмірі 79 714,99 грн., 3 % річних у розмірі 8 543,93 грн. відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог який наявний у матеріалах справи.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних у розмірі 8 543,93 грн. за період з 01.01.2022 року по 01.07.2022 року, та інфляційні втрати у розмірі 79 714,99 грн. за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року, судом встановлено, що позивачем не вірно визначено період нарахування.
Як вбачається із умов пункту 5.2. договору споживач здійснює оплату за фактично спожиту (використану) електричну енергію протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання - передачі обсягів купівлі - продажу електричної енергії за розрахунковий період, на підставі отриманого у постачальника рахунку про оплату електричної енергії.
Сторонами акт коригування було підписано 31.12.2021 року. Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перевірку заявленого позивачем до стягнення періоду, та встановлено, що із врахуванням пункту 5.2. договору, вірним періодом є з 02.02.2022 року.
Судом здійснено власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за встановлений судом період з 02.02.2022 року в онлайн системі "ЛігаЗакон", та встановлено, що сума 3% річних складає 7 080,60 грн., сума інфляційних втрат розрахована судом, відповідає заявленій до стягнення позивачем сумі у розмір 79 714,99 грн.
В частині стягнення 3 % річних у розмірі 1 463,33 грн. - відмовити.
Щодо наданих відповідачем заперечень викладених у відзиві на позовну заяву від 10.08.2022 року (вх. № № 8042), а саме, в частині невизнання заявлених до стягнення позивачем із відповідача сими інфляційних втрат у розмірі 79 714,99 грн. та 3 % річних у розмірі 8 543,93 грн. оскільки 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022/2022-02-24 на території України введено воєнний стан, який відповідно до Указу президента від 17.05.2022 року № 341/2022) продовжено до 23.08.2022 року. Із посиланням на частину 2 статті 218 Господарського процесуального кодексу України, відповідач вважає, що запроваджений в Україні воєнний стан є надзвичайною та невідворотною обставиною, яка звільняє відповідача від відповідальності за несплату останнім фактично спожитої електричної енергії загальною вартістю 574 315,46 грн.
Позивач у наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 8492 від 18.08.2022 року) зазначив, що розрахунок нарахованих відсотків річних та інфляційних втрат додано до позову, а відповідачем у відзиві на позовну заяву не надано будь-яких заперечень щодо розрахунку. Також позивач із посиланням на статтю 218 Господарського кодексу України зазначає, що не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Щодо посилання відповідача на те, що з 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022/2022-02-24 на території України введено воєнний стан, який відповідно до Указу президента від 17.05.2022 року № 341/2022) продовжено до 23.08.2022 року зазначає, що грошова заборгованість відповідача виникла ще 01.01.2022 року, тобто до прийняття Указу Президента України від 24.02.2022 року. Крім того, відповідачем у відзиві не обґрунтовано, яким чином введення воєнного стану в Україні вплинуло на невиконання ним грошових зобов'язань, які виникли до його введення. Також зазначає, що у матеріалах справи відсутній сертифікат про обставини форс - мажору виданий Торгово - промисловою палатою України.
Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та ОМС повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон № 389 та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
При цьому, Верховний Суд України неодноразово підкреслив, що платежі, встановлені у статті 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.
Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та проценти річних відповідно до статті 625 Цивільного України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З аналізу вищевикладеного слідує, що нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова ВС від 30.01.2019 року у справі №922/175/18).
Порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості спожитої електроенергії є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами (постанова ВСУ від 12 квітня 2017 року у справі № 3-1462гс16).
Вказаним вище спростовуються заперечення відповідача що запроваджений в Україні воєнний стан є надзвичайною та невідворотною обставиною, яка звільняє відповідача від відповідальності за несплату останнім фактично спожитої електричної енергії загальною вартістю 574 315,46 грн., а саме нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат з причини форс-мажорних обставин, оскільки здійснені позивачем нарахування, не є штрафними санкціями.
Крім того, суд приймає до уваги, що зобов'язання щодо сплати відповідачем вартості спожитої електричної енергії у грудні 2021 року у розмірі 574 315,46 грн. виникло до 24.02.2022 року, про що свідчить акт коригування до акту прийому - передачі електричної енергії на підставі фактичних даних про обсяги споживання електричної енергії споживачем від 31.12.2021 року.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 574 315,46 грн., інфляційних втрат у розмірі 79 714,99 грн., 3% річних у розмірі 7 080,60 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 1 463,33 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву від 10.08.2022 року (вх. № № 8042) у зв'язку із частковим визнанням позовних вимог, просить суд, на підставі статті 130 Господарського процесуального кодексу України, покласти на відповідача лише 50 % судового збору, а 50 % повернути позивачу, у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, зокрема визначено, що у визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З аналізу вищевикладеного слідує, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі часткового визнання позову відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для застосування положень частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 9 916,70 грн.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що 24.02.2022 року Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Верховна Рада України прийняла Закон про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (реєстр. №7300). Законом затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 341/2022 від 17.05.2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 року № 573/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до статті 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (61052, м. Харків, вул. Ярославська, буд. 1/29, ЄДРПОУ 40108599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК "Енолл" (61001, м. Харків, вул. Танкопія, буд. 31/3, ЄДРПОУ 38157139) суму вартості спожитої електричної енергії у грудні 2021 року у розмірі 574 315,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 79 714,99 грн., 3 % річних у розмірі 7 080,60 грн. та 9 916,70 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 3 % річних у розмірі 1 463, 33 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Реквізити сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕК "Енолл" (61001, м. Харків, вул. Танкопія, буд. 31/3, ЄДРПОУ 38157139);
відповідач: Головне управління Національної поліції в Харківській області (61052, м. Харків, вул. Ярославська, буд. 1/29, ЄДРПОУ 40108599).
У зв'язку із введенням Указом Президента України № 64/2022 воєнного стану на території України та Законом України про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (реєстр. №7300) та обмеженим здійсненням судочинства Господарським судом Харківської області через проведення бойових дій на території міста Харкова, повний текст рішення підписано 01.11.2022 року.
Повне рішення складено "01" листопада 2022 р.
Суддя О.О. Ємельянова