31 жовтня 2022 року Справа № 915/286/22
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд.18; адреса електронної пошти представника: ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний код 21560766)
до відповідача: Прибузької сільської ради (56445, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Прибужжя, вул. Акмечетська, буд. 50; адреса електронної пошти: pruby.sr@ukr.net; ідентифікаційний код 04375041)
про: стягнення 1707,44 грн,
Суть спору:
17.08.2022 Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 01.08.2022 (вх. № 3236/22) (з додатками), в якій просить суд: задовольнити позовні вимоги та стягнути з Прибузької сільської ради борг у загальній сумі 1707,44 грн, а також судовий збір у сумі 2481,00 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2021 року; листів позивача у формі звітів до відповідача за період з січня по грудень 2021 року; актів звіряння розрахунків за період з січня по грудень 2021 року; претензії № 51С000/10-148 від 26.08.2021; застосування норм ст. 63 Закону України «Про телекомунікацію», ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», п. 20-4 ст. 91 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, положень Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг; та мотивовані тим, що відповідач є головним розпорядником коштів бюджетного фінансування, отже, на нього покладено обов'язок щодо відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.
Ухвалою суду від 23.08.2022 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/286/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.
Так, позивач отримав копію ухвали 12.09.2022 що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400500810196.
Відповідач отримав копію ухвали 13.09.2022 що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400500810200.
Станом на час розгляду справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.
Так, як уже було наведено вище, ухвалою суду від 23.08.2022 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.
Датою отримання відповідачем копії відповідної ухвали є 13.09.2022.
За такого, встановлений судом строк на подання відзиву, для відповідача тривав до 28.09.2022 включно.
Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань з означеного питання суду не надав.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача щодо відшкодування вартості наданих телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2021 року;
- листи позивача у формі звітів до відповідача за період з січня по грудень 2021 року;
- акти звіряння розрахунків за період з січня по грудень 2021 року;
- претензія № 51С000/10-148 від 26.08.2021.
Відповідач, як уже було наведено вище, ні відзиву, ні будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Законом України Про жертви нацистських переслідувань, Законом України Про охорону дитинства, Законом України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист.
Згідно із ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Отже, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України Про телекомунікації, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012.
Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та Законом України «Про охорону дитинства» встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку для категорій осіб, визначених цими законами.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно - правового акта, що регулює господарську діяльність.
Відповідно до статті 178 ГК України та статті 633 ЦК України договір про надання телекомунікаційних послуг є публічним, оператор, провайдер телекомунікацій зобов'язаний здійснювати надання послуг зв'язку кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Отже, вищенаведеними нормами чинного законодавства встановлено право фізичних осіб, які мають визначений вказаними вище законами соціальний статус, на отримання послуг зв'язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов'язок Позивача - оператора телекомунікацій, надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій є обов'язковим для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують пільги в Україні створено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.
Реєстр складається з баз даних Міністерства соціальної політики України, Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.
Згідно із пунктом 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (далі - Положення № 117), структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах рад:
- організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати.
- ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою « 1 - пільга», в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма 1 - пільга затверджується Мінсоцполітики;
- вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;
- надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Згідно із пунктом 20-4 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України, пільги з послуг зв'язку віднесені до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.
Згідно із статтею 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів відносяться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України одним із принципів, на якому ґрунтується бюджетна система України, є принцип самостійності, згідно з яким Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Відповідно до принципу субсидіарності бюджетної системи України, розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання публічних послуг до їх безпосереднього споживача (п.7 ч. 1 ст. 7 БК України).
Забезпечення надання публічних послуг жителям територіальної громади покладається на представницький орган місцевого самоврядування територіальної громади.
Представницьким органом Прибузької сільської територіальної громади є Прибузька сільська рада.
Згідно із статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України (ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» держава гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
Здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою, забезпечує мінімальний бюджет місцевого самоврядування (ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет (ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» розробка та виконання Державного бюджету У країни, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
Згідно із п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Згідно із статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Таким чином, саме Прибузька сільська рада відповідальна за затвердження та забезпечення здійснення видатків на відшкодування підприємствам - надавачам послуг витрат, пов'язаних з наданням окремим категоріям громадян пільг з оплати послуг зв'язку. Адже внаслідок віднесення Бюджетним кодексом України з 01.01.2017 витрат на пільги з послуг зв'язку до видатків місцевих бюджетів Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 21.06.2017 № 426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256», якою з Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету були виключені пільги з послуг зв'язку з переліку видатків місцевих бюджетів, які фінансуються за рахунок субвенцій з державного бюджету.
З огляду на вищевикладене, Розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг в Прибузькій сільській громаді на момент надання послуг пільговим категоріям громадян (з 01.01.2021 по 31.12.2021) була Прибузька сільська рада, а отже, на підставі зазначених вище норм законодавства, відшкодування витрат, понесених АТ «Укртелеком» внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян Прибузької сільської територіальної громади, має здійснюватися Відповідачем за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Позивачем у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 були надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню на суму 1707,44 грн, що підтверджується Розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (із зазначенням ідентифікаційних даних осіб, які користуються пільгами та їх категорій), а саме:
- за січень 2021 року на суму 184,50 грн;
- за лютий 2021 року на суму 184,50 грн;
- за березень 2021 року на суму 184,50 грн;
- за квітень 2021 року на суму 147,60 грн;
- за травень 2021 року на суму 147,60 грн;
- за червень 2021 року на суму 147,60 грн;
- за липень 2021 року на суму 162,40 грн;
- за серпень 2021 року на суму 142,75 грн;
- за вересень 2021 року на суму 121,80 грн;
- за жовтень 2021 року на суму 121,80 грн;
- за листопад 2021 року на суму 81,20 грн;
- за грудень 2021 року на суму 81,19 грн.
Позивач щомісячно надсилав відповідачу супровідними листами у формі звітів розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (форма № 2-пільга) за січень 2021 - грудень 2021 та акти звіряння розрахунків (форма № 3-пільга) за спірний період.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією № 51С000/10-148 від 26.08.2021 щодо сплати заборгованості.
Разом із тим, докази відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, які надавались позивачем на пільгових умовах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 на загальну суму 1707,44 грн в матеріалах справи відсутні.
При цьому, суд наголошує, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань, які виникли з законодавчих актів і не ставляться в залежність від дій чи бездіяльності третіх осіб.
На підставі викладеного, суд вважає такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в розмірі 1707,44 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з задоволенням позовних вимог витрати зі сплати судового збору у даній справі покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Прибузької сільської ради (56445, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Прибужжя, вул. Акмечетська, буд. 50; ідентифікаційний код 04375041) на користь Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд.18; ідентифікаційний код 21560766) борг у загальній сумі 1707,44 грн, а також 2481,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд.18; ідентифікаційний код 21560766);
Відповідач: Прибузька сільська рада (56445, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Прибужжя, вул. Акмечетська, буд. 50; ідентифікаційний код 04375041).
Повне рішення складено та підписано судом 31.10.2022.
Суддя О.Г. Смородінова