Справа №583/877/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/473/22 Суддя-доповідач - Філонова
Категорія - 227
"31" жовтня 2022 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
Судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілих - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 ,
захисника - ОСОБА_10 ,
обвинуваченого - ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2021 року, відносно
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, пенсіонера, не одруженого, із середньою спеціальною освітою, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, -
До Сумського апеляційного суду надійшли апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 в яких:
- потерпілі просили вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2021 року, скасувати в частині призначення міри покарання обвинуваченому ОСОБА_11 та ухвали новий вирок, яким просили визнати ОСОБА_11 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В іншій частині вирок суду просили залишити без зміни;
- обвинувачений просив вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2021 року, скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Даним вироком ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Строк відбування основного покарання визначено рахувати з моменту затримання ОСОБА_11 .
Запобіжний захід до вступу вироку в закону силу ОСОБА_11 не обирався.
Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_7 та стягнуто з ПАТ Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП», на його користь матеріальну шкоду в розмірі 4000,80 грн та моральну шкоду в розмірі 13 000 грн., а всього 17 000,80 грн.
Також стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 87 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Цим же вироком суду частково задоволено цивільний позов ОСОБА_8 та стягнуто з ПАТ Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП», на його користь матеріальну шкоду в розмірі 9 500 грн та моральну шкоду в розмірі 13 000 грн, а всього 22 500 грн.
Також, стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 487 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави 5 230,04 грн процесуальних витрат.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування своїх вимог потерпілі фактичних обставин справи, доведеності вини обвинуваченого та правильності правової кваліфікації його дій не оскаржували, а вирок суду вважали незаконним лише в частині призначеного ОСОБА_11 покарання, стверджуючи про його м'якість.
Так, потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стверджували про порушення обвинуваченим ОСОБА_11 ПДР України, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням ДТП, наслідком якого стала смерть дитини та спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Потерпілі переконані, що обвинувачений ОСОБА_11 своєї вини фактично так і не визнав, після ДТП, з метою уникнення чи пом'якшення кримінальної відповідальності за скоєне, обвинувачений невідкладно розпочав створювати штучні докази того, що він хворий і що саме незадовільний стан його здоров'я став причиною пригоди, так як він під час руху автомобіля, втратив свідомість. Для цього обвинувачений безпосередньо після скоєння злочину послідовно звертався до різних лікувальних закладів, викликав карету швидкої допомоги та лікувався в умовах стаціонару, самостійно замовляв та оплачував проведення експертного медичного дослідження, що підтверджується матеріалами справи. Всі такі дії обвинуваченого потерпілі розцінюють нічим іншим як симулюванням з метою уникнення відповідальності за вчинене. Звертали увагу, що ОСОБА_11 , незважаючи на свої доводи про хворобливий стан, так і продовжує керувати авто на якому приїздив як на слідчі дії такі в судові засідання.
Також, потерпілі стверджували, що вибачення ОСОБА_11 за загибель дитини так і не попросив більше того взагалі не цікався станом дитини, тоді коли вона була ще жива в реанімаційному відділенні лікарні, не пропонував допомоги на придбання ліків та не брав участі в організації похорону. Щодо потерпілого ОСОБА_7 , то він місяць був на лікуванні і за цей час ОСОБА_11 також не цікавився ні його здоров'ям ні ліками, які можливо потрібні ні просив вибачення у дідуся.
Лише перед судовими дебатами в суді першої інстанції обвинувачений перед ними вибачився, сказав, що в нього є 20 000 грн які він готовий віддати в якості відшкодування шкоди. Таку поведінку обвинуваченого, потерпілі не розцінюють як таку, що свідчить про існування в нього осуду своїх дій та про щирий жаль за вчинене. Стверджували, що при призначенні покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не врахував їх, як потерпілих, думку, яка зводилась до максимальної міри покарання для обвинуваченого.
Обвинувачений вважав вирок суду першої інстанції не законним, не обґрунтованим та таким, що ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Так, обвинувачений не погоджувався з висновком суду першої інстанції в частині того, що він ОСОБА_11 не міг втрачати свідомість безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою - 04.09.2020 року близько 13.05 год. ОСОБА_11 стверджував, що висновок судово-медичної експертизи від 18.02.2020 року № 67/2020, на який послався суд, належним доказом врахувати не можна, оскільки сама експертиза проводилась по медичним документам, а його - ОСОБА_11 експерт безпосередньо не оглядав. Більше того, у висновку не вказано які саме дані меддокументації використовував експерт.
ОСОБА_11 наголошував, що ДТП відбулося тоді, коли він будучи за кермом втратив свідомість, при гарній видимості, при відсутності будь-яких перешкод по напрямку його руху, автомобіль різко повернув вліво на зустрічну полосу ближче до краю дороги та здійсним наїзд на велосипед, що стало наслідком травмування ОСОБА_7 та смертельного травмування пасажира велосипеду ОСОБА_12 .
Зазначав, що при перегляді відео із камери поліцейських ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які прибули на місце події, що сталася 04.09.2020 року близько 13 год. на вул. Сумській м. Охтирка, де відбувалася фіксація безпосередньо після ДТП, не зафіксовано його - ОСОБА_11 слова про те, що він заснув за кермом автомобіля, що стало наслідком вчинення ДТП.
Також обвинувачений стверджував, що у зв'язку з тим, що не було зрозуміло як сталося дане ДТП, та через відсутність велосипеда на дорозі, який не відомо де був, він - ОСОБА_11 , не підписав саму схему ДТП що сталася 04.09.2020 року близько 13 год. на вул. Сумській м. Охтирка, оскільки, як на той час так і на сьогодні не впевнений, що саме зіткнення сталося у тому місці де показано на схемі, і при допиту свідків, які безпосередньо після ДТП, що сталася 04.09.2020 року близько 13 год. на вул. Сумській м. Охтирка, ніхто не міг пояснити, де після ДТП знаходився на проїжій частині велосипед синього кольору, яким керував ОСОБА_7 , бо це дало ясну картину, де саме відбулося зіткнення із велосипедистом ближче до узбіччя дороги руху велосипеда, чи в іншому місці.
Сам судовий розгляд обвинувачений вважав не повним, оскільки суд безпідставно повернув наданий захисником висновок спеціалістів незалежного судово-медичного дослідження яке було розпочато 31.03.2021 року та закінчено 23.04. 2021 року, тоді як цей висновок підтверджував його - ОСОБА_11 покази в частині втрати свідомості. У висновку йшлося, що у нього - ОСОБА_11 ймовірно мало місце спонтанний субарахноїдальний крововилив, який стався 04.09.2020 р, безпосередньо перед ДТП і супроводжувався короткочасною втратою свідомості або короткочасним запамороченням, що логічно пояснює підсвідомі дії ОСОБА_11 , які призвели до дорожно- транспортної події (переїзду автомобіля на полосу зустрічного руху і зіткненню з велосипедом, який їхав у зустрічному напрямку).
Просив врахувати, що він щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, є військовим пенсіонером, позитивно характеризується, має двох дітей, один із яких неповнолітній, інший навчається у коледжі, після ДТП намагався надавати допомогу, до кримінальної відповідальності притягується вперше та намагався відшкодувати частинами шкоду потерпілим особами, які відмовилися її отримати.
З огляду на викладене, призначене покарання, ОСОБА_11 вважав суворив і просив вирок суду змінити, застосувавши відносно нього положення ст. 75 КК України.
Щодо моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілих, то її обвинувачений вважав завеликою. Звертав увагу на те, що потерпілий ОСОБА_7 також порушив ПДР України, оскільки перевозив пасажира на багажнику велосипеда.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_11 04.09.2020 року о 13.03 год керуючи автомобілем ВАЗ 21154, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул. Сумська м.Охтирка, Сумської області у напрямку центру міста з перевищенням допустимої швидкості руху, перебуваючи в районі будинку № 76 по вул. Сумській, зневажив безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, у порушення вимог пунктів 2.9.б, 12.1 та 12.4 Правил дорожнього руху України, при виявленні ознак фізичної втоми власного організму, своєчасно не вжив заходів для зупинки транспортного засобу, втратив контроль над його керуванням, що призвело до виїзду на зустрічну смугу руху та зіткнення з велосипедом, яким керував ОСОБА_7 , який в порушення п. 6.6.д Правил дорожнього руху України рухався у зустрічному напрямку на велосипеді «Вікторія», при цьому перевозивши на багажнику ззаду малолітнього пасажира ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди малолітній пасажир велосипеду ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у реанімаційному відділенні КНП ОМР «Охтирська ЦРЛ». Згідно висновку судово-медичної експертизи № 203 від 02.10.2020 року ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді множинних синців та садна голови, обличчя, крововиливу в м'які тканини голови в лівій скроневій, лобній та тім'яній ділянках, закритого перелому основи черепу в передній черепній ямці, дифузного крововиливу під м'яку мозкову оболонку, відкритого перелому лівого стегна в верхній третині, множинних садин та синців тулубу та кінцівок. Ушкодження голови мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті.
Разом з цим, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження велосипедист ОСОБА_7 у вигляді відкритого травматичного розриву сухожилків розгиначів ІІ - V пальців лівої стопи, обширної забійно-скальпованої рани лівої стопи, закритого перелому внутрішньої колодочки лівої гомілки зі зміщенням, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 545 від 08.01.2021 року кваліфікуються як середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.
В діях водія ВАЗ 21154, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_11 наявні порушення вимог п. 2.9.б, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких «водієві забороняється керувати транспортним засобом у хворобливому стані, у стані стомлення, а також перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.».
Вказані порушення знаходяться у прямому причинному зв'язку з виниклою подією та її наслідками,що настали.
Своїми суспільно небезпечними діями, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, обвинувачений ОСОБА_11 скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст.286 КК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 , які апеляційну скаргу потерпілих підтримали, просили вирок суду скасувати в частині призначеного обвинуваченому покарання, вважали його м'яким та які заперечили проти задоволення вимог скарги обвинуваченого, вислухавши доводи обвинуваченого ОСОБА_11 і захисника ОСОБА_10 , які підтримали скаргу обвинуваченого, просили вирок суду першої інстанції скасувати та призначити в суді першої інстанції новий судовий розгляд та які заперечили проти задоволення скарги потерпілих, вислухавши думку прокурора ОСОБА_6 , яка вважала вирок законним та обґрунтованим тому заперечила проти задоволення скарг обвинуваченого та потерпілих, вивчивши матеріали кримінального провадження в сукупності з доводами апеляційних скарг потерпілих і обвинуваченого колегія суддів дійшла такого висновку.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржений обвинуваченим, який вважав, що суд першої інстанції матеріали кримінального провадження розглянув не повно і передчасно визнав його винним в інкримінованому злочині, а тому просив вирок суду скасувати і призначити в суді першої інстанції новий судовий розгляд, та потерпілими, які фактичних обставин справи, доведеності вини обвинуваченого і правильності правової кваліфікації дій не оскаржували, однак вирок суду просили скасувати через призначення обвинуваченому надто м'якого покарання, вважали таке покарання не справедливим і просили для обвинуваченого більш суворого покарання за вчинене.
Проаналізувавши вказані доводи апелянтів в сукупності з матеріалами кримінального провадження колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно зі ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що визнаючи ОСОБА_11 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції під час судового розгляду в фактично дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального Закону та Конвенції.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, які були повно і всебічно досліджені та правильно оцінені судом першої інстанції.
Зібрані досудовим слідством докази в сукупності, вказують на вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Так, допитавши обвинуваченого ОСОБА_11 суд першої інстанції встановив, що вину в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України ОСОБА_11 визнає частково. При цьому обвинувачений зазначав, що 04.09.2020 року близько 13 години він, керуючи своїм автомобілем, в салоні якого перебували син та дружина, рухаючись в напрямку Тростянець-Охтирка, повернув на вул.Сумська м.Охтирка, з дружиною говорив, звернув увагу на дорожній знак та втратив на деякий час свідомість. Факту самого зіткнення він не пам'ятає, лише зазначав, що йому здалося, що він летить у прірву. Прийшовши до свідомості ОСОБА_11 вийшов з машини, побачив пошкодження автомобіля та зрозумів, що сталася дорожньо-транспортна пригода, він побачив під деревом сидів ОСОБА_7 , а на траві лежала дитина без свідомості. На місце події прибули працівники екстреної медичної допомоги, поліція, почали проводити слідчі дії, а його - ОСОБА_11 відвезли на освідування до лікарні.
Потерпілий ОСОБА_7 , суду першої інстанції пояснив, що 04.09.2020 року близько 13 год. він забрав онука зі школи та перевозив його на задньому сидінні велосипеду, який тримався за його талію, рюкзак та торбинка зі спортивним одягом висіла на рулі велосипеда. Зазначив, що вони рухалися по своїй смузі по обочині вул. Сумська. Не доїхавши до пров. Народного в м. Охтирка в зустрічному напрямку на них виїхав автомобіль та збив його - ОСОБА_7 і малолітнього ОСОБА_12 . Потерпілого відкинуло в сторону, а дитину відкинуло приблизно на 7 метрів. Згодом приїхали працівники екстреної медичної допомоги та забрали їх до лікарні, де дитина померла, а він перебував на лікуванні.
Інший потерпілий - ОСОБА_8 суду пояснив, що 04.09.2020 року близько 13 години він перебував на роботі, його повідомили про ДТП, після чого він відразу виїхав на місце події, де побачив у тяжкому стані сина та ОСОБА_7 , на місце прибули екстрена медична допомога та поліція. Зазначав, що в лікарні його син помер.
Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції підтвердила , що того дня вона близько 13 години їхала по вул. Сумській, м.Охтирка на електровелосипеді, ОСОБА_7 разом з внуком їхали за нею. Зазначала, що вона бачила автомобіль, який рухався по зустрічній смузі зі швидкістю приблизно 70-80 км/год та швидко з'їхала з дороги під двори, і відразу за нею відбулася аварія. Після удару авто ще трохи проїхало та стало посеред дороги, водій підійшов до хлопчика та почав викликати швидку. Також зазначала, що на дорозі жодних перешкод, зустрічних машин не було, ОСОБА_7 їхав по узбіччю, по своїй стороні за правилами дорожнього руху.
Інші допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які перебували на службі під час патрулювання, пояснювали суду, що 04.09.2020 року близько 13 год. на вул. Сумській м. Охтирка сталася ДТП за участю водія ОСОБА_11 . Прибувши на місце події вони побачили потерпілого на обочині та без свідомості далі лежав хлопчик. ОСОБА_13 доставляв водія та його дружину в лікарню для освідування, а ОСОБА_14 працював на місці події, проводилася відео зйомка на боді камеру.
Свідок ОСОБА_16 , в суді першої інстанції зазначала, що 04.09.2020 року близько 13 години вона з ОСОБА_11 та сином їхали з м. Тростянець до м. Охтирка, по вул. Сумська, проїхавши знак «в'їзд вантажних автомобілів заборонено», вона подивилася смс у своєму телефоні та в цей час відволіклася, а потім боковим зором побачила, що автомобіль рухався занадто близько до велосипеду, який рухався їм назустріч, яких, як їй здалося було два, це все сталося в секунду, вона кликала ОСОБА_17 , але він не відповідав, відчула удар, автомобіль зупинився. Вона вийшла, по телефону зробила виклик екстреної медичної допомоги, яку вже хтось викликав.
Крім пояснень обвинуваченого, потерпілих і свідків, суд першої інстанції дослідив і ряд наданих стороною обвинувачення письмових доказів, зокрема:
- протокол огляду місця події від 04.09.2020 року зі схемою та фототаблицею, з якого встановив, що місцем скоєння злочину є територія автодороги напроти домоволодіння АДРЕСА_3 , в напрямку руху до с. Климентове, Охтирського району, Сумської області, де виявлено автомобіль марки «ВАЗ 2115», державний номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору та велосипед «Вікторія» синього кольору, що зіткнулися. Дані транспортні засоби мають механічні пошкодження;
- протокол огляду місця події від 05.09.2020 року та протокол огляду трупу від 05.09.2020 року з фототаблицею, з яких встановив, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди малолітній пасажир велосипеду ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у реанімаційній палаті відділення анастезіології з ліжками для інтенсивної терапії (реанімації) КНП ОМР «Охтирська ЦРЛ»;
- протокол проведення слідчого експерименту від 09.12.2020 року із схемою за участю потерпілого ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_9 , з якого встановлено те як потерпілий розповів про обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 04.09.2020 року та показав на місці події траєкторію свого руху та траєкторію руху автомобіля, місце зіткнення;
- протокол проведення слідчого експерименту від 09.12.2020 року із схемою за участю свідка ОСОБА_15 , з якого встановлено те як свідок розповіла при яких саме обставинах відбулася дорожньо-транспортна пригода та, орієнтуючись на слідову картину місця дорожньо-транспортної пригоди, розповіла механізм виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди;
- протокол проведення слідчого експерименту від 09.12.2020 року за участю свідка ОСОБА_16 , з якого встановлено те як свідок розповіла про обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 04.09.2020 року;
- протокол проведення слідчого експерименту від 09.12.2020 року із схемою за участю підозрюваного ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_18 , з якого суд встанов те як підозрюваний розповів за яких обставин сталася дорожньо-транспортна пригода, що сталася 04.09.2020 року та, орієнтуючись на слідову картину місця дорожньо-транспортної пригоди, вказав де саме відбулося контактування з велосипедом, швидкість його руху, траєкторію руху автомобіля та інший механізм розвитку дорожньо-транспортної пригоди;
- висновок судово-медичної експертизи від 02.10.2020 року № 203 з якого встановлено, що смерть ОСОБА_19 настала від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалася дифузним крововиливом під м'яку мозкову оболонку, що привели до набряку-стиснення головного мозку. При експертизі трупа виявлені множинні тілесні ушкодження, ушкодження голови мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті, відкритий перелом лівого стегна має ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю, інші ушкодження мають ознаки легких тілесних ушкоджень не знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю (а.с. 186-188);
- висновок судово-медичної експертизи від 08.01.2021 року № 545 з якого встановлено, що 04.09.2020 року у відділенні № 6 КНП ОМР «Охтирська ЦРЛ» ОСОБА_7 встановлений діагноз: відкритий травматичний розрив сухожилків розгиначів ІІ-V пальців лівої стопи; обширна забійно-скальпована рана лівої стопи; закритий перелом вн. колодочки лівої гомілки зі зміщенням. Дані ушкодження утворилися від дії тупих предметів, про що свідчить характер ушкоджень. Вказані ушкодження не являються небезпечними для життя і згідно з пунктом 2.2.1 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров'я більше 21 дня. Давність нанесення ушкоджень може відповідати даті, зазначеній в постанові, а саме 04.09.2020 року, про що свідчить відсутність ознак зрощення перелому в момент звернення за меддопомогою та дані медичної документації. Не виключена можливість отримання вищевказаних тілесних ушкоджень внаслідок контакту велосипеда з легковим автомобілем (191-192);
- висновок судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 26.10.2020 № 19/119/9/1-360е з якого встановлено, що на момент експертного огляду автомобіля «ВАЗ - 2115», державний номерний знак НОМЕР_1 , в його робочій гальмівній системі, ходовій частині та рульовому керуванні несправностей, методами, що зазначені в дослідній частині, не виявлено. Система зовнішнього освітлення автомобіля «ВАЗ - 2115», державний номерний знак НОМЕР_1 , має технічні несправності, які полягають у руйнуванні скла розсіювача та пошкодження корпусу передньої блок-фари головного світла автомобіля. Виявлені технічні несправності зовнішнього освітлення носять аварійний характер утворення та характерні для виникнення під час даної дорожньо-транспортної пригоди (194-198);
- висновок судової транспортно-трасологічної експертизи від 29.10.2020 року № 19/119/9/1-363е з якого встановлено, що місце зіткнення автомобіля «ВАЗ- 2115», державний номерний знак НОМЕР_1 та велосипеда «Вікторія» знаходиться на лівій стороні автодороги, перед початком осипу пошкоджених деталей транспортних засобів відносно напрямку руху в бік центру м.Охтирка. Також встановлено, що первинний контакт між автомобілем «ВАЗ- 2115», державний номерний знак НОМЕР_1 та велосипедом «Вікторія» під час зіткнення відбувся між лівою частиною переднього бампера автомобіля та лівою педаллю велосипеда (а.с.207-224);
- висновок судової авто технічної експертизи від 16.02.2021 року № СЕ-19/119-21/855-ІТ з якого встановлено, що в даній дорожній ситуації водій автомобіля ВАЗ 21154 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 2.9 (б),12.1,12.4 Правил дорожнього руху України. Також встановлено, що в діях водія автомобіля ВАЗ 21154 вбачається невідповідність вимогам пунктів 2.9 (б), 12.1 Правил дорожнього руху України, з яких з технічної точки зору, невідповідність вимогам пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, знаходиться в причинному зв'язку з даною подією. Якщо швидкість руху автомобіля ВАЗ 21154 складала 70 км/год., то в діях водія також мається невідповідність вимогам пункту 12.4 Правил дорожнього руху України, яка не знаходиться в прямому причинному зв'язку з даною подією. Встановлено, що водій автомобіля ВАЗ 21154 мав технічну можливість запобігти зіткненню з велосипедом. В даній дорожній ситуації водій велосипеда повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 11.14, 12.3 Правил дорожнього руху. В діях водія велосипеда, з технічної точки зору, невідповідностей вимогам пунктів Правил дорожнього руху України не вбачається. Водій велосипеду своїми однобокими діями не мав технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди (а.с.253-256).
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному й неупередженому дослідженні обставин кримінального провадження, кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, керуючись законом, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким за встановлених обставин погоджується і колегія суддів, що вказані докази є достовірними, належними та допустимими, логічно узгодженими між собою та такими, які переконливо вказують на вчинення ОСОБА_11 порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
На перкорання колегії суддів суд першої інстанції, по при доводи обвинуваченого, повно і об'єктивно оцінив матеріали справи і висновку про навність в діях ОСОБА_11 складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України дійшов на підставі всіх зібраних в своїй сукупності доказів.
При цьому, судом першої інстанції не були залишені без уваги доводи обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що він, в момент ДТП, нібито втратив свідомість, про що обвинувачений також наголошував і в суді апеляційної інстанції, що фактично, на перконання обвинуваченого і є головною підставою стверджувати про його не винуватість у вчиненні злочину.
Як суд першої інстанції так і колегія апеляційного суду такі доводи обвинуваченого ОСОБА_11 вважає надуманими та такими, що спрямовані на бажання уникнення відповідальності за вчинене.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в ході досудового розслідування була належним чином перевірена версія обвинуваченого, що в момент ДТП від перебував без свідомості. У зв?язку з цим була проведена судово - медична експертиза 18.02.2020 року за № 67/2020, відповідно до висновку якої: за даними медичної документації у ОСОБА_11 наявні хронічні захворювання: гіпертонічна хвороба та остеохондроз шийного відділу хребта. При цьому, як встановлено з даного висновку, хронічне деструктивно-дегенеративне захворювання хребта не призводить до раптової втрати свідомості. Ускладнення гіпертонічної хвороби - гіпертонічний криз, у важких випадках може призвести до втрати свідомості, однак, з врахуванням матеріалів провадження та медичних даних, відсутні дані, які б вказували на короткочасний підйом артеріального тиску з ознаками погіршення мозкового чи сердечного кровообігу у підозрюваного безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою. Враховуючи дані матеріалів провадження, даних медичної документації комісією не виявлено об'єктивних ознак, які б свідчили про втрату свідомості ОСОБА_11 безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 04.09.2020 року близько 13 год.05 хв. За клінічними та лабораторними даними у ОСОБА_11 мала місце закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, субарахноїдальний крововилив. Клінічний перебіг такої травми може супроводжуватися втратою свідомості тільки після її спричинення. Лікарями НПП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» транзиторний ішемічний напад у ОСОБА_11 діагностований за клінічними ознаками після 21.09.2020 року (а.с.240-251).
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 стверджував, що вказаний висновок судово-медичної експертизи від 18.02.2020 року № 67/2020, на який послався суд першої інстанції, належним доказом врахувати не можна, оскільки сама експертиза проводилась по медичним документам, а його - ОСОБА_11 експерт безпосередньо не оглядав. Більше того, у висновку не вказано які саме дані меддокументації використовував експерт.
У відповідь на такі доводи обвинуваченого колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалами слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 16.10.2020 року (а.с. 225, 228 т.1) слідчим слідчої групи надано дозвіл на тимчасовий доступ та вилучення медичної карти стаціонарного хворого гр. ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також вбачається, що протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 27.11.2020 року (а.с. 226, 227 т.1) така медична документація вилучалась.
Також, попри доводи обвинуваченого, видно що, висновок судово-медичної експертизи від 18.02.2020 року за № 67/2020 робився експертами на підставі даних матеріалів кримінального провадження № 12020200060000513 (протоколів допитів, протколів слідчих експериментів), медичної документації (медичної карти амбулаторного хворого КНП «Великописарівська ЦРЛ», медичної карти стаціонарного хворого № 16739 КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім..проф. О.І. Мещанінова» CDдиску з записом МРТ голови від 09.10.2020 року).
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про належність висновку судово-медичної експертизи від 18.02.2020 року за № 67/2020 до ряду належних і допустимих доказів вини обвинуваченого, оскільки зазначену експертизу проведено особами, які володіють спеціальними знаннями, мають право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об'єктивних підстав не довіряти результатам експертизи та вважати її висновки недостовірними в апеляційного суду не має.
Не вбачає колегія суддів і підстав для визнання цього висновку не допустимим доказом через те, що експертиза проведена без безпосереднього огляду ОСОБА_11 , як про те він наголошував в апеляційній скарзі, оскільки на підставі наданої медичної документації, експерти змогли надати відповіді на поставлені слідчим перед ними питання, тобто надані експертам на дослідження матеріали були достатніми для винесення відповідного висновку, що узгоджується з Інструкцією «Про проведення судово-медичної експертизи» затвердженої наказом МОЗ України від 17.01.1995 року № 6.
Також обвинувачений стверджував, що суд першої інстанції безпідставно повернув наданий захисником висновок спеціалістів незалежного судово-медичного дослідження яке було розпочато 31.03.2021 року та закінчено 23.04. 2021 року, тоді як цей висновок підтверджував його - ОСОБА_11 покази в частині втрати свідомості.
З вказаними доводами обвинуваченого колегія суддів також погодитись не може, оскільки відповідно до п. 3.1 Інструкції «Про проведення судово-медичної експертизи» затвердженої наказом МОЗ України від 17.01.1995 року № 6 результати судво-медичної експертизи оформлюються документом, який має назву висновок експерта, та в якому згідно п.3.2.7 вказаної Інструкції судово-медичний експерт ставить підпис про роз'яснення йому процесуальних прав та обов'язків і про його відповідальність. Підміняти висновок експерта довідками та виписками, а також використовувавти для складання цього документа незатверджені форми та бланки анкетного типу забороняється, що визначеного п. 3.9. Інструкції.
Також слід зауважити, що судово-медична експертиза проводиться виключно згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду п. 2.1. Інструкції «Про проведення судово-медичної експертизи» затвердженої наказом МОЗ України від 17.01.1995 року № 6. Самостійного проведення особою будь-яких експертиз не передбачно.
Також, в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 стверджував, що у зв'язку з тим, що не було зрозуміло як сталося дане ДТП, та через відсутність велосипеда на дорозі, який не відомо де був, він - ОСОБА_11 , не підписав саму схему ДТП що сталася 04.09.2020 року близько 13 год. на вул. Сумській м. Охтирка, оскільки, як на той час так і на сьогодні не впевнений, що саме зіткнення сталося у тому місці де показано на схемі, і при допиту свідків ніхто не міг пояснити, де після ДТП знаходився на проїжій частині велосипед синього кольору, яким керував ОСОБА_7 , бо це дало ясну картину, де саме відбулося зіткнення із велосипедистом ближче до узбіччя дороги руху велосипеда, чи в іншому місці.
Як вбачається з матеріалів справи до протколу огляду місця події від 04.09.2020 року (а.с. 41 т.1) була додана схема ДТП (а.с. 115 т.1), яка дійсно не підписана ОСОБА_11 , однак підписана співробітниками поліції та двома понятими. На схемі вказано місце розташування автомобіля і велосипеду, зазначено заміри, щодо обставин ДТП, та схема не містить жодних зауважень щодо її змісту, в тому числі і від ОСОБА_11 . І з вказаної схеми ДТП можливо зрозуміти, місце, де відбулося зіткнення.
Колегія суддів зазначає, що та обставина, що один із учасників ДТП з постраждалими відмовляється підписувати схему ДТП, коли інші учасники зауважень стосовно складення схеми ДТП не заявляли, жодним чином не відносить цей документ до неналежних чи недопустимих.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що на камерах поліцейських ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не зафіксовано його - ОСОБА_11 слова про те, що він заснув за кермом автомобіля, що стало наслідком вчинення ДТП, то до них колегія суддів відноситься критично, оскільки вони жодним чином не впливають на доведеність вини обвинуваченого за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обвинуваченим і захисником в ході апеляційного розгляду спарви не наведено обґрунтованих і переконливих підстав вважати вирок суду першої інстанції таким, що не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, зокрема в частині правильності встановлення фактичх обставин справи, доведеності вини обвинуваченого і правильності правової кваліфікації його дій.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно кваліфікованої дії обвинуваченого ОСОБА_11 за ч.2 ст. 286 КК України.
Що стосується вимоги апеляційної скарги обвинуваченого, які підтримали як обвинувачений так і захисник про скасування вироку суду першої інстанції та призначення в суді першої інстанції нового судового розгляду, то колегія суддів зауважує, що п.6 ч.1 ст. 407 КПК України дозволяє апеляційному суду скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, разом з тим, ч.1 ст. 415 КПК України містить вичерпний перелік підстав для призначення такого нового розгляду в суді, зокрема це коли:
1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.
В ході вивчення матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що вказаних порушень норм КПК України суд першої інстанції не допустив.
А тому, враховуючи викладене, в задоволенні вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 , про скасування вироку та призначення в суді першої інстанції нового судового розгляду, колегіє суддів ввважає за необхідне відмовити.
Щодо вимог апеляційної скарги потерпілих, які вважали вирок суду незаконним в частині призначеного обвинуваченому покарання, то тут колегія суддів зазначає наступне.
Так, при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України відносно загальних засад призначення цього покарання у відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку, а саме при призначенні обвинуваченому ОСОБА_11 покарання, зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано не повністю.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку суду апеляційної інстанції, покарання обвинуваченому ОСОБА_11 за ч.2 ст.286 КК України призначено без урахування усіх обставин справи та його особи, отже вирок суду першої інстанції, в частині призначеного покарання, є незаконним, а тому, у цій частині підлягає скасуванню з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.п.1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», судам при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, необхідно суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих, що в даному випадку також судом дотримано не повно, оскільки потерпілі наполягали на максимальній мірі покарання для обвинуваченого з огляду на ряд наведених ними підстав, в тому числі і тих, що викладені в поданій апеляційній скарзі.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, тобто ближче до мінімального покарання передбаченого санкцією частини статті вказаного злочину, суд першої інстанції врахував відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання обвинуваченого, суспільну небезпечність вчиненого ним злочину, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який згідно ст.12 КК України є тяжким злочином, скоєний з необережності, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, його відношення до скоєного, в скоєному не розкаявся, характеристику з місця проживання обвинуваченого, який характеризується виключно позитивно, має на утриманні двох дітей - сина студента та неповнолітню дочку, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, а також врахував поведінку обвинуваченого після скоєння злочину, яку саме у вироці суд не вказав.
Натомість, колегія суддів звертає увагу і на інші обставини, які на переконання апеляційного суду, залишились поза увагою суду і є суттєвими при визначенні розмуру покарання.
Зокрема, суд першої інстанції не проаналізував характеру й обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень ПДР України, що спричинило загибель дитини та посягнуло на найвищу соціальну цінність в державі - здоров'я людини.
Апеляційний суд констатує, що обвинувачений і сторона захисту не заперечують, що ОСОБА_11 за вищевказаних обставин був учасником дорожнього руху. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» чітко передбачені обов'язки учасника дорожнього руху, серед яких є також і обов'язок знати і неухильно дотримувати вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Отже обов'язок учасника дорожнього руху, яким на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_11 , знати і неухильно виконувати вимоги ПДР України чітко визначений у національному законодавстві.
Апеляційний суд вважає, що порушення ОСОБА_11 пов'язані з очевидним для винного нехтуванням елементарних правил безпеки, що створило реальну загрозу для життя та здоров'я учасників дорожнього руху. У результаті злочинної недбалості ОСОБА_11 загинула малолітня дитина та зазнав тілесних ушкоджень інший потерпілий - його дідусь.
Апеляційний суд враховує і те, що у даному кримінальному провадженні суспільна небезпека від можливих наслідків порушення Правил дорожнього руху значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого ОСОБА_11 .
Як вбачається з апеляційної скарги потерпілих, яку вони підтримали в ході апеляційного перегляду справи, вони переконані, що обвинувачений ОСОБА_11 свою вину фактично так і не визнав, після ДТП, з метою уникнення чи пом'якшення кримінальної відповідальності за скоєне, обвинувачений невідкладно розпочав створювати штучні докази того, що він хворий і що саме незадовільний стан його здоров'я став причиною пригоди, так як він під час руху автомобіля, втратив свідомість.
Потерпілі переконані, що в обвинуваченого відсутнє щире каяття за вчинене, більше того, дії обвинуваченого розцінювали такими, що взагалі спрямовані на уникнення ним будь якої відповідальності за вчиненний злочин. Стверджували, що вибачення ОСОБА_11 за загибель дитини так і не попросив у них, а більше того, обвинувачений взагалі не цікався станом дитини, тоді коли вона була ще жива в реанімаційному відділенні лікарні, не пропонував допомоги на придбання ліків та не брав участі в організації похорону. Щодо потерпілого ОСОБА_7 (діда хлопчика, що згинув), то він також був місяць на лікуванні і за цей час ОСОБА_11 також не цікавився ні його здоров'ям ні ліками, які можливо потрібні ні просив вибачення у дідуся.
Стверджували, що лише перед судовими дебатами в суді першої інстанції обвинувачений перед ними вибачився, сказав, що в нього є 20 000 грн які він готовий віддати в якості відшкодування шкоди. Таку поведінку обвинуваченого, потерпілі не розцінюють як таку, що свідчить про існування в нього осуду своїх дій та про щирий жаль за вчинене. Стверджували, що при призначенні покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не врахував їх, як потерпілих, думку, яка зводилась до максимальної міри покарання для обвинуваченого.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Згідно з приписами ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Статтею 414 КПК України визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до п. 2, 4 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 має бути задоволена частково, а вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_11 покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням нового вироку у цій частині з призначенням обвинуваченому більш суворого як основного та і додаткового покарання.
В апеляційній скарзі обвинувачений також, між іншого, стверджував, що вирок суду першої інстанції має бути змінений і до нього можуть бути застосовані положення ст. 75 КК України, однак до таких тверджень обвинуваченого, з урахуванням встановлених вище обставин, колегія суддів відноситься критично та вважає їх безпідставними. Більше того, коли кінцеві вимоги обвинуваченого і захисника все ж таки зводились не до зміни вироку суду, а до його скасування, про що йшлося вище.
Щодо цивільного позову потерпілих, то останні його в апеляційному порядку не оскаржували, тоді як обвинувачений вважав, що розмір моральної шкоди, призначений йому судом першої інстанції до відшкодування, є завеликим, то колегія суддів вважає, що в цій частині вироку, суд прийняв законне, мотивоване і обґрунтоване рішення.
Підстав для зменшення суми до відшкодування потерпілим завданої моральної шкоди колегія суддів не знаходить, враховуючи те, що загиблим є малолітній хлопчик, а інший потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості та моральну шкоду, зокрема і у звязку зі смертю онука, а тому в задоволенні цієї частини апеляційної скарги обвинуваченого також відмовляє за необґрунтованістю.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_11 судом першої інстанції при ухваленні вироку не обирався та в апеляційному суді клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_11 не порушувалось.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419, 420, 615 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 задовольнити частково.
Обвинуваченому ОСОБА_11 відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2021 року, відносно ОСОБА_11 , в частині призначення покарання, скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_11 за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Вирок суду може бути оскаржено до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4