Номер провадження: 11-кп/813/2009/22
Справа № 522/3250/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
31.10.2022 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду у складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
Секретаря - ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника-адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_9 на ухвалу Київського районного суд м. Одеси від 30.09.2022 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у об'єднаному кримінальному проваджені №12016160490003647 від 06.06.2016, №12016160470001262 від 28.03.2016, №12016160240002088 від 23.07.2016 відносно: обвинуваченої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Октємберян Вірменія, громадянка України, офіційно не працевлаштована, з середньою освітою, не заміжня, в силу ст.89 КК України не має судимості, зареєстрована та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 , у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12,13 ч.2 ст.115, п.п.6,12,13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.187, ч.2 ст.185, ч.3 ст.146 КК України.
Обвинуваченої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Бородіно Тарутинського району Одеської області, громадянка України, офіційно не працевлаштована, не заміжня, з неповною середньою освітою, в силу ст.89 вважається такою, що не має судимості, проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , у скоєнні злочинів, передбачених п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.185 КК України,
встановила:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою продовжено строки тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на 60 днів. Строк дії ухвали закінчується 29.11.2022.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що прокурором доведено наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені, з огляду на тяжкість покарання, яке їм загрожує у випадку доведеності вини: можуть здійснити спроби переховування від суду, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають офіційного джерела прибутку, оспорюють обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення; можуть незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, яких ще не допитано, не відшкодували потерпілим заподіяну шкоду та за відсутністю інших обставин, які б свідчили про негативну оцінку обвинуваченими дій, що їм інкримінують, відсутність будь-якого каяття; можуть вчинити інше кримінальне правопорушення з огляду на висунутий їм обсяг обвинувачення, кількість епізодів.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник-адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій вважає ухвалу суду постановленою з порушенням вимог КПК України.
Зазначає, що на даній стадії судового розгляду підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 відсутні.
Так, обвинувачена ОСОБА_8 має постійне місце проживання та родину у м. Одесі, не має наміру переховуватися від суду.
Наявність заявлених раніше ризиків спростовується також значним проміжком часу, який минув з моменту затримання обвинуваченої. Наразі будь-які підстави вважати, що ОСОБА_8 може здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України, відсутні.
Враховуючи вищевикладене, сторона захисту вважає, що необхідність подальшого утримання обвинуваченої ОСОБА_8 під вартою відсутня, подальше її утримання під вартою не ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченої не дають достатніх підстав вважати, що на даний час дійсно існують зазначені в клопотанні ризики, які виправдовують подальше тримання її під вартою.
Просить скасувати ухвалу Київського районного суд м. Одеси від 30.09.2022, постановити нову, якою відмовити у продовженні строку тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_8 та застосувати до неї менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачена ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, змінити їй запобіжний захід на не пов'язаний з триманням під вартою або домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю.
Доводи апеляційної скарги обвинувачена обґрунтувала тим, що вона безперервно перебуває під вартою протягом 6 років та 2 місяців, за час перебування справи у суді судовий розгляд фактично не здійснюється, обвинувачена має постійне місце проживання, дітей, онуків, хвору мати, яка перебуває на її утриманні, у 2017 відносно неї було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту і жодних спроб будь-якого впливу на свідків чи потерпілих вона не робила.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, змінити їй запобіжний захід на домашній арешт.
Доводи апеляційної скарги обвинувачена обґрунтувала тим, що вона перебуває під вартою з 06.06.2016 вже перебувала під цілодобовим домашнім арештом, протягом якого від суду не переховувалась, суду та слідству не перешкоджала, має постійне місце проживання, за час перебування справи у суді судовий розгляд фактично не здійснюється, за час перебування під вартою, де вона перебуває без належного лікування, у неї значно погіршився стан здоров'я.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю - доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, в судових дебатах залишився на своїй позиції, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває об'єднане кримінальне проваджені №12016160490003647 від 06.06.2016, №12016160470001262 від 28.03.2016, №12016160240002088 від 23.07.2016 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12,13 ч.2 ст.115, п.п.6,12,13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.187, ч.2 ст.185, ч.3 ст.146 КК України; ОСОБА_10 , обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12 ч.2 ст.115, п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.146 КК України; ОСОБА_9 , обвинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.185 КК України; ОСОБА_11 , обвинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12 ч.2 ст.115, п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.187 КК України.
Перевіряючи обґрунтування суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, апеляційний суд встановив їх належність в оскаржуваній ухвалі.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ризики, які були заявлені у клопотанні прокурора та були встановлені в попередніх судових рішеннях, якими вирішувалося питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченим не зменшились та виправдовують подальше тримання під вартою, обумовлені суспільною необхідністю, є пропорційними та обґрунтованими щодо обмеження конституційних прав і свобод обвинуваченої, оскільки суд першої інстанції дотримався при розгляді клопотання прокурора приписів ст. 331 КПК України та розглянув питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, з урахуванням положень глави 18 КПК України.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність встановлених судом ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційних скарг не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту та обвинуваченими не надано.
У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії» наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи.
Також слід зазначити, що посилання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на дотримання, покладених на них зобов'язань під час застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, не є достатньо переконливою обставиною, щоб нівелювати існуючі на час постановлення оскаржуваної ухвали ризики та жодним чином не свідчить про неможливість вчинення обвинуваченими спроб переховування, впливу на свідків чи вчинення іншого кримінального правопорушення в подальшому.
Соціальні зв'язки обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки, на переконання апеляційного суду наявність місця проживання не є достатньо переконливою обставиною, щоб нівелювати існуючі на час постановлення оскаржуваної ухвали ризики та жодним чином не свідчать про неможливість вчинення обвинуваченими спроб переховування, впливу на свідків чи іншого кримінального правопорушення в подальшому.
Обставини ж щодо потребування опіки обвинуваченої ОСОБА_8 її хворою матір'ю належними доказами стороною захисту підтверджені не були, сам по собі факт наявності хвороб у батьків не підтверджують прийняття участі у їх утриманні.
Крім того, обвинуваченою не надано будь-яких документів на підтвердження доводів щодо її працевлаштування, джерел її доходів, а відтак і її здатності утримувати будь-яких осіб.
Апеляційний суд також відхиляє посилання обвинуваченої ОСОБА_9 на власний стан здоров'я, як на підставу для зміни обраного їй запобіжного заходу, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Окрім того, в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачена не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленою на лікування до обраного закладу охорони здоров'я в передбаченому законом порядку, як і негативної динаміки у рівні її здоров'я.
Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строку тримання обвинувачених під вартою, апеляційним судом також не встановлено.
Колегія суддів відхиляє зауваження обвинуваченої ОСОБА_9 на обрані іншим обвинуваченим у рамках даного кримінального провадження запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту, звертаючи увагу на те, що суд першої інстанції дотримався при розгляді клопотання прокурора приписів ст. 331 КПК України та розглянув питання доцільності продовження тримання обвинуваченої ОСОБА_9 під вартою, з урахуванням положень глави 18 КПК України, зміст якої не передбачає застосування судом запобіжного заходу до особи, виходячи з запобіжних заходів, застосованих до інших осіб, що є обвинуваченими/підозрюваними у межах одного кримінального провадження.
Водночас, апеляційний суд знаходить слушними зауваження обвинувачених щодо тривалого судового розгляду кримінального провадження, під час якого обвинувачені постійно перебувають під вартою, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 та приписи ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду матеріалів провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду 1-ої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачені утримуються під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статями 331, 370, 372, 376 ч. 2, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційні скарги захисника-адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30.09.2022 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та обвинуваченій ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду даної справи, передбачених ст. 28, 318 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12