печерський районний суд міста києва
Справа № 757/28649/17-ц
25 жовтня 2022 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Вовк С. В.,
за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому з урахуванням уточнень, просив суд стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 30 600, 00 дол. США, а також три проценти річних від суми заборгованості в розмірі 7 408, 27 дол. США.
В обґрунтування позову вказано, що протягом 2012-2014 років відповідач отримала від позивача 30 600 доларів США. У грудні 2014 року позивач звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми як позики. Справа переглядалася судами різних інстанцій неодноразово та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 15 березня 2017 року зазначено, що судом встановлено, що у період з 23 березня 2012 року по 11 вересня 2014 року позивачем було перераховано відповідачці через платіжні системи Western Union та MoneyGram кошти в розмірі 23 350, 00 доларів США, також на рахунок ОСОБА_4 у ПАТ «Альфа-Банк» позивачем у період з 09 вересня 2014 року по 10 жовтня 2014 року було перераховано кошти у загальному розмірі 7 250, 00 доларів США, що відповідач не заперечувала. Договір позики сторонами не укладався, інших правових підстав для набуття відповідачем грошових коштів від позивача немає. Відтак оскільки між сторонами відсутні будь-які договірні відносини, а також відсутні будь-які правові підстави для набуття та зберігання даних грошових коштів відповідачем, набуті нею грошові кошти у розмірі 30 600 доларів США за рахунок позивача є безпідставно набутим майном, а тому підлягають поверненню позивачу.
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні та зазначила, що сторони познайомились у Києві у 2012 році, після чого періодично проводили разом час, відпочивали в Україні та закордоном, свої відносини вони сприймали як сімейні.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
26 січня 2022 року ухвалою суду задоволено заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 16 серпня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
У період з 23 березня 2012 року по 11 вересня 2014 року позивачем було перераховано відповідачу через платіжні системи Western Union та MoneyGram кошти у розмірі 23 350, 00 доларів США. Крім того, на рахунок ОСОБА_4 у ПАТ «Альфа-Банк» позивачем у період з 09 вересня 2014 року по 10 жовтня 2014 року було перераховано кошти у загальному розмірі 7 250, 00 доларів США.
Так, через платіжну систему Western Union ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 в період з 23 березня 2012 року по 11 вересня 2014 року 21 450,00 доларів США, загальна вартість витрат на здійснення цих переказів становить 1 178, 00 доларів США.
Документами, що підтверджують отримання коштів ОСОБА_4 від ОСОБА_3 квитанції про переказ коштів через міжнародну платіжну систему Western Union: 23 березня 2012 року - 400 доларів США, 18 квітня 2012 року - 850 доларів США, 08 травня 2012 року - 300 доларів США, 21 травня 2012 року - 280 доларів США, 02 червня 2012 року - 215 доларів США, 18 липня 2012 року - 300 доларів США, 07 серпня 2012 року - 350 доларів США, 26 вересня 2012 року - 250 доларів США, 19 жовтня 2012 року - 900 доларів США, 05 грудня 2012 року - 400 доларів США, 13 грудня 2012 року - 580 доларів США, 06 лютого 2013 року - 500 доларів США, 21 лютого 2013 pоку - 200 доларів США, 19 квітня 2013 року - 250 доларів США, 25 квітня 2013 року - 300 доларів США, 10 травня 2013 року - 500 доларів США, 12 травня 2013 року - 600 доларів США, 02 квітня 2014 року - 500 доларів CША, 13 квітня 2014 року - 500 доларів США, 16 квітня 2014 року - 250 доларів США, 22 квітня 2014 року - 200 доларів США, 16 травня 2014 року - 200 доларів США, 22 травня 2014 року - 500 доларів США, 23 травня 2014 року - 500 доларів США, 01 червня 2014 року - 400 доларів США, 02 червня 2014 pоку - 400 доларів США, 11 червня 2014 року - 500 доларів США, 11 червня 2014 року - 250 доларів США, 23 червня 2014 року - 1000 доларів США, 03 липня 2014 року - 1400 доларів США, 17 липня 2014 року - 100 доларів США, 17 липня 2014 року - 200 доларів США, 26 липня 2014 року - 200 доларів США, 29 липня 2014 року - 400 доларів США, 11 серпня 2014 року - 500 доларів США, 20 серпня 2014 року - 275 доларів США, 08 вересня 2014 року - 750 доларів США, 10 вересня 2014 року - 750 доларів США, 11 вересня 2014 року - 2000 доларів США, 11 вересня 2014 року - 2500 доларів США /т. І а. с. 65-148/.
Через платіжну систему Money Gram 18 червня 2014 року та 23 червня 2014 року ОСОБА_4 отримала від нього 1 900, 00 доларів США, загальна вартість витрат на здійснення переказів становить 37, 99 доларів США.
Також документами, що підтверджують отримання коштів ОСОБА_4 від ОСОБА_3 є квитанції про переказ коштів через міжнародну платіжну систему MoneyGram: 19 червня 2014 року - 500 доларів США, 23 червня 2014 року - 1400 доларів США /т. І а. с. 148-151/.
Документами, що підтверджують переказ ОСОБА_3 коштів на банківський рахунок ОСОБА_4 , відкритий у ПАТ «Альфа-Банк», через міжнародну платіжну систему SWIFT є квитанції про здійснені перекази: 09 вересня 2014 року - 100 доларів США, 19 вересня 2014 року - 2950 доларів США, 19 вересня 2014 року - 1000 доларів США, 02 жовтня 2014 року - 2450 доларів США, 19 листопада 2014 року - 750 доларів США /т. І а. с. 152-186/.
Крім того, на рахунок ОСОБА_4 у ПАТ «Альфа-Банк» ним 09 вересня 2014 року, 11 вересня 2014 року, 19 вересня 2014 року, 02 жовтня 2014 року та 10 жовтня 2014 року було переведено кошти в загальній сумі 7 250, 00 доларів США, загальна вартість витрат на здійснення цих банківських переказів становить 225, 00 доларів США.
Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року у цивільній справі № 488/6725/14-ц задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суму боргу за договором позики в розмірі 30 600, 00 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 673 775, 56 грн, фактично понесені витрати щодо безготівкових розрахунків за позикою у розмірі 1 440, 99 доларів США, що еквівалентно 31 728,88 грн, а також судові витрати в розмірі 3 654, 00 грн /т. І а. с. 40-42/.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2015 року у цивільній справі № 488/6725/14-ц залишено без задоволення заяву ОСОБА_4 про скасування рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики /т. І а. с. 23/.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2016 року у цивільній справі № 488/6725/14-ц (провадження № 22-ц/784/410/16) задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , скасовано рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики /т. І а. с. 12-13/.
Апеляційним судом Миколаївської області у своєму рішенні від 16 лютого 2016 року встановлено, що у період з 23 березня 2012 року по 11 вересня 2014 року позивачем було перераховано відповідачці через платіжні системи Western Union та MoneyGram кошти в розмірі 23 350, 00 доларів США, також на рахунок ОСОБА_4 у ПАТ «Альфа-Банк» позивачем у період з 09 вересня 2014 року по 10 жовтня 2014 року було перераховано кошти у загальному розмірі 7 250, 00 доларів США, що відповідач не заперечувала.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 15 березня 2017 року у справі № 6-6517св16 відхилено касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , залишено без змін рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2016 року /т. І а. с. 8-10/.
Наведені рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16.02.2016 р. і ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 15.03.2017 р. ґрунтуються та тому, що в період з 23.03.2012 р. по 11.09.2014 р. позивачем ОСОБА_3 було перераховано відповідачці ОСОБА_4 через платіжні системи Western Union та MoneyGram кошти в розмірі 23500 доларів США. Крім того, на рахунок ОСОБА_4 у ПАТ «Альфа-Банк» позивачем у період з 09.09.2014 р. по 10.10.2014 р. було перераховано кошти в загальному розмірі 7250 доларів США. Вказані обставини відповідачка ОСОБА_4 не заперечувала, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16.02.2016 не оскаржувала.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Таким чином, зазначена правова норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків належать, зокрема договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Суд враховує, що між сторонами відсутні договірні правовідносини, які б слугували правовою підставою для набуття відповідачем грошових коштів від позивача.
Поряд із цим, встановлені під час розгляду справи обставини щодо спільного відпочинку сторін, їх спілкування, та, зокрема обговорення цільового використання отриманих грошових коштів свідчать про існування відносин між ними, у яких відповідач як чоловік, за власним бажанням надавав певне матеріальне утримання позивачу.
Такі обставини у сукупності із фактом тривалого та систематичного надання матеріального утримання свідчать про те, що поведінка сторін утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, яка не суперечить загальним засадам цивільного судочинства, таким як справедливість, добросовісність та розумність.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову.
Керуючись ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Повний текст рішення виготовлено 27 жовтня 2022 року.
Суддя С. В. Вовк