Справа № 703/28/21
2/703/51/22
24 жовтня 2022 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Прилуцького В.О.
секретаря судового засідання Кочеткової І.В.
з участю представника відповідача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,-
встановив:
У липні 2019 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв адвокат Сівов Ю.Ю., в рамках кримінального провадження № 703/799/18 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12075250230001376 від 11 червня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати його цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні та стягнути з ОСОБА_2 на його користь збитки завдані кримінальним правопорушенням внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 470967 гривень, витрати за виготовлення звіту оцінки автомобіля в розмірі 2000 гривень та судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7900 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що внаслідок вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 286 КК України, а саме, внаслідок порушення ним правил безпеки дорожнього руху, 10 червня 2017 року на автодорозі «Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань» в селі Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області у напрямку міста Сміла Черкаської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія - ОСОБА_2 . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , що належить позивачу - ОСОБА_3 , внаслідок чого останньому завдано матеріальні збитки, які згідно звіту про оцінку належного йому автомобіля складають 470967 гривень.
Ухвалою суду від 05 липня 2019 року, в рамках кримінального провадження № 703/799/18 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12075250230001376 від 11 червня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, ОСОБА_3 визнано цивільним позивачем по вказаному кримінальному провадженню та прийнято поданий ним цивільний позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 8 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. «є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 228673,69 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 1200 грн на відшкодування витрат на правову допомогу адвоката. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь цивільного позивача ОСОБА_3 470 967 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 2000 грн. на відшкодування витрат за проведення експертизи. Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.
Черкаський апеляційний суд вироком від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу прокурора та захисника Ковбаси О.С. задовольнив частково. Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 8 липня 2020 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_3 скасував. ОСОБА_2 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та поклав на нього відповідні обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. У частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 призначив новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишив без змін.
05 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на підставі вироку Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, виділено з матеріалів кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та за вищевказаним цивільним позовом заведено цивільну справу № 703/28/21.
11 січня 2021 року ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задоволено заяву про самовідвід судді Опалинської О.П., а справу передано до канцелярії суду для визначення в порядку ст. 33 ЦПК України автоматизованою системою документообігу суду іншого судді для її розгляду.
28 січня 2021 року, після задоволення самовідводу судді Опалинської О.П., вказану цивільну справу передано судді Ігнатенко Т.В. і цього ж дня ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Ігнатенко Т.В. відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 01 березня 2021 року. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.
У визначений вказаною ухвалою строк представник відповідача, - адвокат Ковбаса О.С. подав до суду відзив на позовну заяву. В наданому суду відзиві, який надійшов до суду 29 лютого 2021 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував у повному обсязі та вказав, що до цивільного позову ОСОБА_5 додано Звіт № 1359 від 09 серпня 2018 року про оцінку автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно з висновком якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , внаслідок ДТП, прирівнюється його ринковій вартості на момент ДТП і складає 470 967,00 грн. Вважає, що вказаний Звіт не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства під час визначення завданої матеріальної шкоди, з огляду на те, що оцінка підготовлена не експертом, а спеціалістом Іващенком С.М., якому було доручено проведення такої оцінки фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 , який згідно Реєстру атестованих судових експертів не має дійсного свідоцтва на право визначення розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу. Крім цього, оцінювач ОСОБА_8 взагалі відсутній в Реєстрі атестованих судових експертів. В графі Звіту «Мета оцінки» не зазначено, що дана оцінка проводиться з метою пред'явлення її як доказу в судовому процесі під час розгляду цивільного позову ОСОБА_9 . Враховуючи викладене, та те що оцінювача не попереджено про кримінальну відповідальність під час складання Звіту, а також те, що метою даного Звіту не передбачено його використання як доказу в суді щодо відшкодування матеріальної шкоди, вважає його недопустимим доказом. Відсутність, зокрема, попередження оцінювача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, на думку відповідача, призвело до зловживання з боку оцінювача, який в результаті надавав висновок з приводу якого у відповідача виникли обґрунтовані сумніви в його достовірності, повноті та об'єктивності. Так, під час визначення суми збитків не прораховано вартість автомобіля до ДТП з урахуванням зносу транспортного засобу, а також вартість автомобіля в пошкодженому стані після ДТП, тобто не була правильно застосоване методика підрахунку завданої матеріальної шкоди, що призвело до невірного визначений вартості автомобіля (визначена ринкова вартість автомобіля на момент ДТП).
Окрім того, представник відповідача вказує, що оскільки цивільно-правова відповідальність позивача на момент ДТП була застрахована, останній повинен був звернутись до страхової компанії для компенсації матеріальних збитків заподіяних автомобілю, всупереч цьому позивач подав цивільний позов безпосередньо до відповідача.
Представник відповідача також зауважив що позивачем у поданому ним позові не зазначено той факт, що відповідач в минулому вже відшкодував позивачу частину матеріальних збитків в розмірі 52 000,00 грн. за завдану шкоду. Крім цього, представником відповідача в ході здійснення своїх професійних обов'язків в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що ОСОБА_10 здійснив реалізацію (продаж) речового доказу, а саме належного йому автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Так, в липні 2019 року ОСОБА_10 продав зазначений автомобіль ОСОБА_11 за 10 700 доларів США, що підтверджується поясненнями останнього від 20 липня 2019 року. Крім цього, напередодні продажу, 14 травня 2019 року, ОСОБА_10 оформив генеральну довіреність ім'я ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на розпорядження вказаним автомобілем. З огляду на вказані обставини, представник відповідача вважає, що ОСОБА_10 умисно здійснив продаж автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , після проведеної оцінки, з метою унеможливлення подальшого проведення експертного оцінювання та встановлення дійсної вартості понесених ним матеріальних збитків. Такі дії ОСОБА_5 розцінює як бажання незаконного збагачення. На підставі наведеного, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 31 травня 2021 року зупинено провадження у справі №703/28/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, до набрання законної сили рішення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в справі №703/799/18, провадження №51-1513ск21.
На підставі розпорядження керівника апарату Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2022 року №159, повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями вказана цивільна справа передана на розгляд судді Прилуцькому В.О.
29 квітня 2022 року ухвалою судді Прилуцького В.О. цивільну справу за вказаним позовом прийнято до свого провадження для продовження розгляду за правилами загального позовного провадження, поновлено провадження, оскільки набрало законної сили рішення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в справі №703/799/18, провадження №51-1513ск21 та призначено підготовче судове засідання на 14 червня 2022 року.
Підготовче судове засідання 14 червня 2022 року було відкладено на 14 липня 2022 року у зв'язку з неявкою сторін.
14 липня 2022 року підготовче судове засідання було відкладено на 08 серпня 2022 року у зв'язку з перебуванням головуючого в нарадчій кімнаті по іншій справі.
08 серпня 2022 року підготовче судове засідання проведено за участі відповідача та його представника, останні відмовились від раніше заявлених клопотань про виклик свідків, витребування доказів та призначення судової автотехнічної експертизи автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 08 серпня 2022 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24 жовтня 2022 року.
У судове засідання 24 жовтня 2022 року позивач та його представник не з'явилися, позивач надав до суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі та вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, правом надання відповіді на відзив не скористався.
Відповідач ОСОБА_14 та його представник, - адвокат Ковбаса О.С. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення відповідача та його представника, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з врахуванням позиції позивача, викладеної у письмовій заяві про розгляд справи без його участі, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд на підставі ст. ст.12,13,81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що в провадженні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебувало кримінальне провадження № 703/799/18 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12075250230001376 від 11 червня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження у липні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до обвинуваченого ОСОБА_2 , в якому просив визнати його цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні та стягнути з ОСОБА_2 на його користь збитки завдані кримінальним правопорушенням внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 470967 гривень, витрати за виготовлення звіту оцінки автомобіля в розмірі 2000 гривень та судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7900 грн.
Ухвалою суду від 05 липня 2019 року, в рамках кримінального провадження № 703/799/18 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12075250230001376 від 11 червня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, ОСОБА_3 визнано цивільним позивачем по вказаному кримінальному провадженню та прийнято поданий ним цивільний позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. «є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 228673,69 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 1200 грн на відшкодування витрат на правову допомогу адвоката. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь цивільного позивача ОСОБА_3 470 967 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 2000 грн. на відшкодування витрат за проведення експертизи. Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів (а.с. 38-42).
За вказаним вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 10 червня 2017 року близько 22:50 год, керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань в селі Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області у напрямку міста Сміла Черкаської області, в порушення вимог пунктів 2.3 б), 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому у момент виникнення перешкоди для його руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, у вигляді причепа «ПТС-4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що буксирувався трактором «Class Arion 640С», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_15 , що рухався попереду по смузі його руху у попутному напрямку, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого, навпроти будинку АДРЕСА_1 , скоїв наїзд на задню частину вказаного причепа.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_16 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 05-6-02/185 від 14 грудня 2017 року, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у Смілянській міській лікарні.
Вироком встановлено, що порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_2 , а саме вимог п.п. 2.3 б), 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_16 .
Вироком Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу прокурора та захисника Ковбаси О.С. задоволено частково, вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 8 липня 2020 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_3 скасовано та визнано ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього відповідні обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. У частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 призначено новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишено без змін (а.с. 43-51).
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року касаційну скаргу захисника Ковбаси О.С. задоволено частково, вирок Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року щодо ОСОБА_2 змінено. На підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного йому цим судом основного покарання. У решті вирок апеляційного суду залишено без змін (а.с. 160-166).
05 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на підставі вироку Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, виділено з матеріалів кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та за вищевказаним цивільним позовом заведено цивільну справу № 703/28/21.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частина 2 цієї статті визначає, що під збитками розуміється, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із загальними нормами цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, встановлених нормами ЦК України.
Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайнових прав фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за №6 від 27.03.1992 року із змінами та доповненнями роз'яснено, що шкода заподіяна особі та майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, особою, яка її заподіяла, за умови, що дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, серед іншого, транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, на підставі матеріалів справи судом встановлено, що винним у скоєнні зазначеного ДТП є відповідач ОСОБА_2 , отже, останній повинен здійснювати відшкодування заподіяного позивачу збитку.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів цивільної справи, доказів на підтвердження належності позивачу транспортного засобу, а саме автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , останнім не надано та матеріали справи не містять.
Частиною 1ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, основним доказом, понесених позивачем матеріальних збитків, який покладений в основу обґрунтування суми, яка підлягатиме відшкодуванню, є звіт №1359 від 09 серпня 2018 року про оцінку автомобіля VW PASSAT реєстраційний номер НОМЕР_1 , складений ФОП ОСОБА_7 на підставі заяви ОСОБА_3 від 09 серпня 2018 року, проведення оцінки доручено оцінювачу ОСОБА_8 , який перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_7 на підставі трудового договору № 22774 від 06 вересня 2006 року та має відповідну освіту і кваліфікацію (а.с. 6-13).
Відповідно до висновку у звіті №1359 від 09 серпня 2018 року щодо вартості матеріального збитку, який складений оцінювачем ОСОБА_8 вартість матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля VW PASSAT реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 внаслідок ДТП прирівнюється його ринковій вартості на момент ДТП і складає 470967,00 грн. (а.с.13).
Вказаний звіт виконано на замовлення та за кошти позивача ОСОБА_3 , що підтверджується квитанцією № 10 від 10 серпня 2018 року на суму 2000 грн. (а.с.4).
В ході розгляду справи представник відповідача неодноразово вказував, що право на здійснення оціночної діяльності та професійність оцінювача ОСОБА_8 викликає сумнів, крім того, оскільки у звіті оцінки відсутнє попередження оцінювача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відтак розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу, не доведений належними і допустимими доказами.
Суд не приймає до уваги вказані доводи сторони відповідача з огляду на наступне.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Призначення, порядок проведення та оформлення експертиз регулюється нормами ЦПК України, Законом України «Про судову експертизу», «Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» тощо.
Натомість Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є законом, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у даному випадку звіт про оцінку майна виконаний оцінювачем ОСОБА_8 на підставі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», який не потребує попередження особи, яка складає звіт, про кримінальну відповідальність.
Враховуючи викладене, наданий позивачем звіт про оцінку майна є письмовим доказом, містить інформацію щодо предмету доказування, а тому підлягає оцінці судом нарівні із висновком експертизи у сукупності доказів та їх взаємному зв'язку.
Разом з тим, судом встановлено, що згідно висновку у вищевказаному звіті №1359 від 09 серпня 2018 року щодо вартості матеріального збитку, складеному оцінювачем ОСОБА_8 вартість матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля VW PASSAT реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 внаслідок ДТП прирівнюється його ринковій вартості на момент ДТП і складає 470967,00 грн. при цьому розмір суми збитків, написаний прописом у цьому ж висновку вказано «Чотириста шістдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят сім гривень 00 копійок» (а.с.13).
Аналогічні розбіжності допущено оцінювачем при визначенні ринкової вартості непошкодженого автомобіля VW PASSAT реєстраційний номер НОМЕР_1 до моменту ДТП, так ринкова вартість вказаного автомобіля цифрами вказана - «470967,00 грн.» тоді як вартість автомобіля, написана прописом зазначено «Чотириста шістдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят сім гривень 00 копійок» (а.с. 12).
Враховуючи вказані розбіжності, суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір матеріальних збитків заподіяних позивачу, а відтак звіт №1359 від 09 серпня 2018 року про оцінку автомобіля VW PASSAT реєстраційний номер НОМЕР_1 є неналежним та недопустимим доказом в розумінні ст.ст.77-78 ЦПК України. Інші докази на предмет підтвердження розміру завданих позивачу збитків матеріали справи не містять та сторонами не надано.
В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
З огляду на викладені обставини, допустимості, достовірності та достатності наданих сторонами суду доказів, слід зазначити, що розмір матеріальних збитків позивача ОСОБА_3 не може бути достовірно встановлений, отже суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено заявлені ним позовні вимоги, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати, при відмові у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача. Відтак, підстав для відшкодування позивачу понесених судових витрат суд не вбачає, оскільки відмовляє в задоволенні позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12-13, 76-77, 81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2022 року.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Головуючий: В. О. Прилуцький