Постанова
Іменем України
06 липня 2009 року Справа № 20-7/203-11/262-9/125
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність №20-2311 від 17.08.07;
відповідача: Таратуткіна Віта Володимирівна, довіреність №185 від 03.11.08;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 22.04.2009 у справі № 20-7/203-11/262-9/125
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до комунального підприємства "Орбіта" (пр. Жовтн. Революції, 52/36а, місто Севастополь, 99038; пр. Жовтн. Революції, 8, місто Севастополь, 99038)
про визнання недійсним договору на господарське обслуговування № 75 від 22.08.2003 в частині калькуляції-розрахунку вартості експлуатаційних витрат для торгівельних павільйонів на ринку "Юмашевський" на 01.02.2007, спонукання затвердити нову калькуляцію,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до комунального підприємства "Орбіта" про визнання недійсним договору на господарське обслуговування №75 від 22.08.2003 в частині калькуляції-розрахунку вартості експлуатаційних витрат для торгівельних павільйонів на ринку "Юмашевський" на 01.02.2007 року, спонукання затвердити нову калькуляцію.
Заявою від 06.04.2009 року позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати недійсним договір на господарське обслуговування №75 від 22.08.2003 року, укладений між сторонами, в цілому.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.04.2009 у справі № 20-7/203-11/262-9/125 в позові відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини, що склалися між сторонами не підпадають під дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а спірний договір відповідає вимогам законодавства.
Не погодившись з рішенням суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час вирішення спору не було встановлено характер правовідносин, що склались між сторонами та не було надано належної оцінки всім обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Розпорядженням в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 06.07.2009 року у складі колегії було замінено суддів Ткаченка М.І. та Антонову І.В. на суддів Фенько Т.П. та Градову О.Г.
У судовому засіданні 06.07.2009 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача проти вимог скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві, та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Розглянувши повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно договору дарування від 08 серпня 2000 року громадянка ОСОБА_3 прийняла в дар павільйон непродовольчих товарів, загальною площею 14,1 кв.м., який розташований за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 61 (том 2, аркуш справи 4).
22.08.2003 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (замовник) та комунальним підприємством "Орбіта" (виконавець) укладений договір №75 на господарське обслуговування (том 1, аркуш справи 9).
Договір регулює на добровільній основі взаємовідносини сторін по наданню господарських послуг у зв'язку з розміщенням павільйону позивача на території ринку, розташованого за адресою: місто Севастополь, пр-кт Жовтневої революції, 61 (розділ 1 договору).
Згідно розділу 2 договору підприємство взяло на себе зобов'язання, зокрема: здійснювати контроль за дотриманням санітарних та протипожежних норм та правил; здійснювати регулярне прибирання прилеглої до павільйону замовника території, обладнувати місця збору сміття, організовувати його вивезення.
Відповідно до пункту 2.2.3 договору ОСОБА_3 зобов'язалася щомісячно, до 5-го числа чергового місяця, перераховувати на розрахунковий рахунок Виконавця або вносити до його каси плату за послуги по господарському обслуговуванню згідно затвердженої калькуляції (з урахуванням змін цін та витрат), про що виконавець повідомляє замовника за 30 днів.
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди земельної ділянки під ринок (пункт 3.1 Договору).
Протягом дії Договору відповідачем було затверджено декілька калькуляцій, які визначали ціну Договору. Останнім листом від 05.02.2007 року відповідач повідомив позивача, що у зв'язку зі збільшенням з січня 2007 року оплати за обслуговування ринку іншими організаціями та збільшення вартості оренди землі на ринку з 01.02.2007 року, збільшується вартість господарського обслуговування за Договором - до 58,60 грн. за 1 торгове місце.
До витрат, вказаних у статтях калькуляції - розрахунку вартості господарського обслуговування для торгових павільйонів на Юмашевському ринку з 01.02.2007, відносяться: прямі матеріальні витрати; витрати на оплату праці (крім управлінського персоналу); нарахування на заробітну плату; амортизація; загальновиробничі витрати; виробнича собівартість; адміністративні витрати: інші витрати; рентабельність та податок на додану вартість.
На думку позивача, відсутність у договорі та калькуляції - розрахунку вартості господарського обслуговування всіх істотних умов договору, встановлених статтею 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що стало підставою для звернення з позовом про визнання договору недійсним в цілому.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
А згідно частинам 1-3, 5 та 6 статті 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Проте, позивач в уточненні позову обґрунтовує власні вимоги тим, що під час укладення спірної угоди сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, обов'язковість яких визначена Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
А відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Також згідно частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, аналізуючи зазначені норми законодавства, судова колегія дійшла висновку, що такі підстави позову, як відсутність згоди сторін стосовно всіх істотних умов договору під час його укладення, є необхідною умовою для висновку про те, що договір є неукладеним, а не підставою для визнання такого договору недійсним.
Отже, враховуючі викладене, колегія суддів вважає неможливим задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору на господарське обслуговування №75 від 22.08.2003 року з підстав, заявлених позивачем в заяві про уточнення позову (том 2, аркуші справи 1-3).
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.06.1997 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та комунальним підприємством "Орбіта" укладений договір №148 про право користування землею на умовах оренди (том 2, аркуш справи 38-40).
Згідно розділу 1 договору Севастопольська міська державна адміністрація розпорядженням №451-р від 17.03.1997 року надає, а комунальне підприємство "Орбіта" приймає у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,7339 га, розташовану в районі вул. Юмашева у м. Севастополі. Земельна ділянка надається на умовах оренди строком на 10 років для реконструкції та обслуговування будівель та споруд торгового ринку.
При цьому договір на господарське обслуговування №75 від 22.08.2003 року, укладений між сторонами у справі, вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди земельної ділянки під ринок (пункт 3.1 договору).
Отже, на момент укладення спірного договору у комунального підприємства "Орбіта" були правові підстави для надання торгових місць на ринку "Юмашевський" для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до пункту 1 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року N57/188/84/105 (надалі - Правила), ці Правила визначають вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства.
Пунктами 31-35 Правил, зокрема, встановлено, що адміністрація ринку зобов'язана: забезпечити постійне вивезення відходів і сміття; забезпечити регулярне проведення спеціальних санітарних заходів за щомісячним графіком: знищення комах, гризунів, шкідників (дезінфекція, дезінсекція, дератизація); створити на ринку необхідні умови для здійснення правоохоронними і контрольними органами діяльності згідно з їх повноваженнями; підтримувати територію ринку в належному санітарно-технічному і протипожежному стані, забезпечувати розвиток матеріально-технічної бази ринку, оснащувати його необхідним обладнанням та інвентарем, засобами вимірювальної техніки; справляти ринковий збір, контролювати його оплату продавцями та перераховувати цей збір до місцевого бюджету в терміни та в обсягах, передбачених чинним законодавством.
Згідно абзацу другого пуншу 19 Правил тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.
Поняття торгового місця визначено в абзаці третьому пункту 13 Правил та у пункті 1.8 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження N12-торг "Про наявність і використання торгової мережі на ринках та реалізацію сільськогосподарської продукції на них", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 26 липня 2005 року N209 (далі - Інструкція). Торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 44 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься вирішення питань щодо встановлення відповідно до законодавства правил торгівлі на ринках.
Згідно абзацу третьому пункту 13 Правил торгівлі на ринках міста Севастополя, затверджених рішенням Севастопольської міської Ради від 06.04.2004 року №1879, одне торговельне місце на прилавках (столах) дорівнює одному погонному метру, при продажі продукції (товарів) з транспортного засобу, причепа, візків, у тому числі ручної, в контенейрах, кіосках, палатках та ін. -двом повним або неповним квадратним метрам площі, яка займається.
Також згідно Інструкції до торгових місць на ринках не належать магазини та об'єкти ресторанного господарства.
Національні стандарти України ДСТУ 4303:2004 "Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять" розділяють поняття таких видів торговельних об'єктів як "магазин" та "павільйон". Відмінність павільйону від магазину полягає у тому, що павільйон розміщений в окремій споруді полегшеної конструкції.
Таким чином, обов'язок продавців на ринках по сплаті ринкового збору, плати за утримання торговельного місця в належному стані й інших послуг ринку розповсюджується і на продавців, павільйони яких розташовані на території ринку.
Крім того, торговельне місце для павільйонів (інших стаціонарних малих архітектурних форм), що знаходяться у власності таких підприємців, визначається не за принципом рухомості об'єкту, а за принципом займаної ними площі на ринку залежно від розмірів торгових місць.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу на праві власності належить саме павільйон (договір дарування, том 2 аркуш справи 4), який знаходиться за адресою: місто Севастополь, пр-кт Жовтневої революції, 61, що також спростовує твердження позивача про знаходження павільйону за іншою ніж ринок "Юмашевський" адресою.
При цьому, як вважає позивач, послуги, що надаються відповідачем за договором на господарське обслуговування №75 від 22.08.2003 року, є саме житлово-комунальними послугами, надання та споживання яких регулюється Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно статті 1 вказаного Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Проте, зміст господарських послуг, що надаються відповідачем за спірним договором, не відповідає суті житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на спірні правовідносини не розповсюджуються.
Більш того статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що спірний договір відповідає вимогам законодавства та волевиявленню сторін у справі, у зв'язку з чим підстав для визнання його недійсним під час апеляційного перегляду встановлено не було.
Враховуючи викладене, судовою колегією не вбачається підстав для задоволення позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 22.04.2009 у справі № 20-7/203-11/262-9/125 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді