Постанова
Іменем України
01 липня 2009 року Справа № 5020-9/174
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
представник позивача: Катренко Сергій Олександрович, довіреність № 01/678 від 09.06.09, Державне підприємство Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж";
представник відповідача: Ірхін Михайло Юрійович , довіреність № 19054/0/2-08 від 25.12.08, відкрите акціонерне товариство "Енергетична компанія "Севастопольенерго";
представник позивача: Гальчун Олеся Віталіївна, довіреність № 01/686 від 10.06.09, Державне підприємство Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж";
розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 20 травня 2009 року у справі № 5020-9/174
за позовом державного підприємства Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" (вул. 4-я Бастіонна, 32, місто Севастополь, 99007)
до відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго" (вул. Хрустальова, 44, місто Севастополь, 99040)
про стягнення 41217,17 грн,
У березні 2009 року позивач -державне підприємство Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго" про стягнення 41217,17 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов'язань за договором №529-22/05 від 19 грудня 2005 року.
Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 20 травня 2009 року у справі № 5020-9/174 відмовлено у задоволенні позову державного підприємства Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" до відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго" про стягнення 41217,17 грн.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності з боку позивача факту погодження сторонами передачі несплаченого відповідачем обсягу електричної енергії, а також правомірності передачі спірного розміру електроенергії та наявності у відповідача обов'язку її оплатити.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.
Так, на думку заявника апеляційної скарги, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми статей 275, 276 Господарського кодексу України, а також Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 31 липня 1996 року в редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 22 серпня 2002 року №928, оскільки позивач не є споживачем електричної енергії, а лише здійснює її передачу.
Також в апеляційній скарзі позивач зазначає, що договір № 529-22/05 від 19 грудня 2005 року не можна визнати неукладеним, так як надання послуг за цим договором та їх оплата здійснювалась сторонами протягом майже чотирьох років, а сам договір не було оспорено чи визнано недійсним.
Більш детально доводи сторони викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.
Письмові заперечення проти апеляційної скарги у матеріалах справи відсутні.
За розпорядженням виконуючого обов'язки заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 липня 2009 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Плута В.М. на суддю Заплава Л.М.
У судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, представник позивача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 грудня 2005 року між державним підприємством Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" та відкритим акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго" укладений договір №529-22/05 на передачу електричної енергії (арк. с. 14-19). При цьому, позивач є електропередавальною організацією та здійснює передачу електричної енергії на закріпленій території в місті Севастополі та Автономній Республіці Крим, відповідно до ліцензії АВ №399871, яка видана на підставі рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України №1390 від 18 грудня 2008 року (акр. с. 10).
Відповідно до пункту 9.1. договору та додаткової угоди від 12 грудня 2006 року (арк.с.20) договір діє з моменту підписання по 31 грудня 2007 року та вважається пролонгованим на наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії однієї із сторін не буде заявлено про його розірвання.
Предметом договору є надання позивачем послуг з передачі необхідних обсягів електричної енергії та потужності, яка належить відкритому акціонерному товариству "Енергетична компанія "Севастопольенерго", по електричних мережах позивача і порядок оплати відповідачем цих послуг (пункт 1.1. договору).
12 грудня 2006 року між сторонами була підписана додаткова угода до договору.
Згідно з пунктом 5.2 додаткової угоди відкрите акціонерне товариство "Енергетична компанія "Севастопольенерго" здійснює оплату державному підприємству Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" за послуги з передачі електричної енергії протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку, але не пізніш 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до умов договору позивач нарахував та виставив рахунок за передачу електричної енергії за вересень 2008 року №2348 від 30 вересня 2008 року на суму 533473,69 грн. Згідно з банківською випискою №27 від 31 жовтня 2008 року відповідач здійснив оплату частково в розмірі 496533,04 грн (арк. с. 22).
Позивач, на підставі пункту 6.1 договору, нарахував на суму боргу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України з дня наступного після настання терміну платежу, інфляційні втрати та 3 % річних.
Ці обставини стали підставою для звернення державного підприємства Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" до господарського суду з відповідним позовом.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Діяльність суб'єктів господарювання, яка пов'язана з передачею та розподілом електричної енергії, регулюється Законом України "Про електроенергетику". Відповідно до статті 13 цього Закону діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні базується на дозвільному принципі, тобто підлягає ліцензуванню.
Відповідно до "Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами" (Правила), затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 13 червня 1996 року № 15, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26 липня 1996 року за № 408/1433, власнику ліцензії надається право здійснювати ліцензовану діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами на відповідній географічній території (пункт 2.2.) та одержувати від енергопостачальників електроенергію, яку він передає місцевими (локальними) електромережами, плату за тарифами на передачу електроенергії. Сторони у справі мають відповідні ліцензії.
Відносини з передачі електричної енергії між ліцензіатами є договірними та оплатними; істотною умовою є плата за передачу електроенергії, яка встановлюється НКРЕ у вигляді регульованого тарифу. В основу регуляторної політики НКРЕ покладено принцип, згідно з яким тарифи на передачу визначаються таким чином, аби забезпечити ліцензіатам достатні надходження коштів для відшкодування його виправданих витрат та прибутку, а також стимулювати його до скорочення цих витрат і підвищення рентабельності його діяльності (п.3.7.3 Правил).
Відповідно до норм пункту 3.7.1. Умов та правил здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 15 від 13 червня 1996 року, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тарифи на передачу підлягають регулюванню і затверджуються НКРЕ.
У відповідності з пунктом 5.15. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року в редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 №928 (далі -Правила) відносини сторін у разі передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами споживача регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж або про технічне забезпечення електропостачання. Передача (транзит) електричної енергії без оформлення договору про спільне використання технологічних електричних мереж або про технічне забезпечення електропостачання забороняється.
Договір від 19 грудня 2005 року №529-22/05 носить назву "На передачу електричної енергії". Втім, зі змісту цього договору випливає, що сторони мали на меті, в тому числі, врегулювати питання спільного використання технологічних електричних мереж.
Згідно з статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до пункту 5.17. Правил договір про технічне забезпечення електропостачання споживача та договір про спільне використання технологічних електричних мереж споживача (основного споживача) має містити такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей:
1) найменування сторін;
2) місце і дату укладення договору;
3) обсяг передачі електричної енергії та договірної граничної величини електричної потужності;
4) режими постачання;
5) гарантований рівень надійності електропостачання (за категорією надійності електропостачання);
6) величини дозволеної та приєднаної потужності електроустановок субспоживача;
7) порядок обліку перетікання реактивної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії (за необхідності);
8) порядок обліку споживання електричної енергії та вимірювання величини потужності, споживання та генерування реактивної електроенергії, контролю показників якості електричної енергії (у тому числі у випадку пошкодження або тимчасової відсутності відповідних розрахункових засобів обліку);
9) порядок надання даних щодо використаної субспоживачем електричної енергії;
10) умови дії договору у разі відсутності у споживача договору про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії та/або у разі відключення споживача за борги чи з інших причин;
11) строк дії договору;
12) умови та порядок розірвання договору;
13) місцезнаходження, банківські реквізити сторін.
Договір про спільне використання технологічних електричних мереж споживача додатково містить порядок розрахунків за використання технологічних електричних мереж основного споживача.
Укладений між сторонами договір не містить, принаймні, таких обов'язкових умов як: обсяг передачі електричної енергії та договірної граничної величини електричної потужності, режими постачання; гарантований рівень надійності електропостачання (за категорією надійності електропостачання), величини дозволеної та приєднаної потужності електроустановок субспоживача; порядок надання даних щодо використаної субспоживачем електричної енергії; умови дії договору у разі відсутності у споживача договору про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії та/або у разі відключення споживача за борги чи з інших причин.
За таких обставин, судова колегія підтримує позицію суду першої інстанції стосовно того, що договір на передачу електричної енергії від 19 грудня 2005 року №529-22/05 в силу статті 638 Цивільного кодексу України є неукладеним, через відсутність суттєвих умов, передбачених для цієї категорії договорів.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існували довготривалі правовідносини на предмет надання послуг по передачі електроенергії мережами ДП МОУ "102 підприємство електричних мереж" до споживачів ВАТ "ЕК" Севастопольенерго".
Так, згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт, послуг № 2434 від 30 вересня 2008 року, позивач надав відповідачу послуги з транзиту електричної енергії за вересень на загальну суму 533473,69 грн, який підписаний з боку ВАТ "ЕК" Севастопольенерго" з розбіжностями (арк. с. 76).
Відповідно до протоколу розбіжностей до вказаного акту позивач надав відповідачу послуги з транзиту електричної енергії за вересень на загальну суму 496533,04 грн, яка була оплачена останнім (арк. с. 77, 22).
При цьому, з апеляційної скарги вбачається, що позивач не заперечує проти факту підписання його стороною вищезазначеного акту, а лише стверджує про порушення відповідачем умов частини 2 пункту 2.5. договору, що виразилося у ненаданні ВАТ "ЕК" Севастопольенерго" документів, підтверджуючих обґрунтованість розбіжностей.
З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, звертаючись з позовом до суду, саме позивач повинен був надати докази надання ним послуг на заявлену до стягнення суму -533473,69 грн, однак цей процесуальний обов'язок ним виконаний не був.
Наданий позивачем до суду апеляційної інстанції акт спільного зняття показників за вересень 2008 року (арк. с. 102-109) не дає можливості встановити обсяг переданої електричної енергії за вересень 2008 року. Також цей акт не дає можливості однозначно стверджувати на виконання якого саме зобов'язання він був складений.
До того ж, відповідно до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а згідно з статтею 36 цього Кодексу письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Позивач не обґрунтував неможливість подання вищезазначеного доказу до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а також належним чином не засвідчив його копію.
Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 20 травня 2009 року у справі № 5020-9/174 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді