Справа № 120/5741/21-а
Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
31 жовтня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України в якому просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 384 696,31 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 позов задоволено частково, ухвалено: стягнути з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 16 966,37 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що застосуваний судом першої інстанції пропорційний розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку є безпідставним та таким, що суперечить нормам статей 116 та 117 КЗпП України. До того ж, позивач заявив до стягнення з відповідача суму середнього заробітку за затримку розрахунку з урахуванням принципу співмірності.
Відповідач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу у Центрально-Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Наказом відповідача від 16.05.2018 №102/ОС-18 позивача було звільнено зі служби у зв'язку із скороченням працівників з 18.05.2018.
Позивач зазначає, що на день звільнення, відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно.
З метою нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач у лютому 2021 року звернувся до відповідача із відповідною заявою.
19.03.2021 відповідачем на картковий рахунок позивача здійснено нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16967,12 грн.
Позивач зазначає, що оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно своєчасно не була виплачена, це свідчить про не проведення із ним повного розрахунку при звільненні, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 384 696,31 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021. Разом з цим, заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає вимогам пропорційності та співмірності, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у сумі 16 966,37 грн.
Колегія суддів частково погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, позовні вимоги про протиправність такої бездіяльності відповідача та стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є обґрунтованими.
Щодо належної до стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за період затримки розрахунку, апеляційний суд враховує наступне.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Встановлено, що час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 19.05.2018 по 19.03.2021, що становить 709 робочих днів.
Згідно довідки-розрахунку від 01.07.2021 №30 середньоденний заробіток позивача становить 542,59 грн.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки у 709 днів становить 384 696,31 грн.
При цьому, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 100 130,24 грн, з яких компенсація за неотримане речове майно становить 16 967,12 грн, тобто 16,95%.
Виходячи з принципу пропорційності, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 65 206,02 грн (16,95% від 384 696,31 грн).
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.
Разом з цим, судом першої інстанції помилково визначено належну до стягнення з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 у розмірі 16 966,37 грн.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, однак не вірно визначено належну до стягнення на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021, рішення суду у цій частині необхідно змінити, визначивши вказану суму у розмірі 65 206,02 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року змінити в частині належної до стягнення з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021, визначивши таку суму у розмірі 65 206,02 грн.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.