31 жовтня 2022 року м.Київ № 320/15097/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16.02.2021 № 0028643-2403-1027.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 31.10.2022 було замінено відповідача у даній справі, а саме Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) на його правонаступника Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України (ідентифікаційний код 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а).
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що спірним податковим повідомленням - рішенням від 16.02.2021 № 0028643-2403-1027 було визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, однак на думку позивача вказане рішення є протиправним, у зв'язку з тим, що будинок, що належить йому на праві власності знаходиться в непридатному стані.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказав, що приймаючи оскаржуване рішення ГУ ДПС в Київській області діяло у межах та у спосіб визначений законом, оскільки будинок площею 637, 4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є базою оподаткування податком на нерухоме майно відповідно до положень ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1
ОСОБА_1 отримано податкове повідомлення-рішення від Головного управління ДПС у Київській області від 16.02.2021, із зобов'язанням зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 47578,30 грн.
Позивач вважаючи, що його житлова власність знаходиться в непридатному для житла стані, він звернувся 02.05.2018 до голови Білоцерківської міської ради, з проханням створити комісії і обстежити його приміщення на предмет непридатності до проживання.
Надаючи відповідь на заяву управління житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради від 23.06.2018, вказало, що органи місцевого самоврядування обстежують лише державний і громадський житловий фонд і запропонували звернутись до приватної організації, яка має відповідну ліцензію.
Позивач отримавши консультацію в органах ДФС, повторно звернувся 24.09.2018 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням провести обстеження на предмет непридатності житлового приміщення для проживання, на що була створена комісія, яка обстежила приміщення і склала акт про непридатність житлового приміщення до проживання від 28.09.2018.
ОСОБА_1 з актом звернувся 25.10.2018 до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з проханням перерахувати податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Податковий орган йому відповів листом від 05.11.2018, що податок буде перерахований після затвердження вказаного акту рішенням виконавчого комітет Білоцерківської міської ради.
21.11.2018 позивач втретє звернувся до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням затвердити акт і надати рішення.
У відповіді від 22.12.2018 виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, було зазначено, що органи місцевого самоврядування обстежують лише державний і громадський житловий фонд і запропонували звернутись до приватної організації, яка має відповідну ліцензію.
12.09.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі № 320/986/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, частково задовольнив апеляційну скаргу і зобов'язав Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на підставі акту огляду житлового будинку від 28.09.2018 прийняти відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того 17.04.2018 між позивачем та ОСОБА_2 був укладено договір дарування, згідно якого позивач передав ОСОБА_2 у власність Ѕ частку будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
16.02.2021 Головне управління ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0028643-2403-1027, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на суму 47 578,30 грн.
Вважаючи протиправним податкове повідомлення рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Відповідно до п.п. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України до об'єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
будівлі промислові та склади;
будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
інші будівлі.
Зокрема, п.п. "ґ" зазначеної норми ПК України, до таких об'єктів належить, житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положеннями п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" п.п. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" п.п. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до п.п. "в" п.п. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням п.п. "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Стаття 7 ЖК України передбачає, що квартири і будинки державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України - не менше одного разу на п'ять років.
Згідно з п.п. 5,10 п. б ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належать делеговані (державні) повноваження щодо обліку житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, а також щодо обліку об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради міністрів Української РСР від 26.04.1984 за № 189 (далі - Положення), яке є чинним на теперішній час, визначено процедуру визнання жилих приміщень непридатними для проживання та їх переведення в нежилі для використання в інших цілях.
За пунктами 1, 3, 5, 6, 7 Положення, жилі будинки державного і громадського житлового фонду підлягають плановому суцільному обстеженню з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам. Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. У такому разі, для обстеження стану жилих будинків виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів призначає комісію, яка при визнанні жилого будинку (жилого приміщення) непридатним для проживання вносить виконавчому комітету місцевої Ради пропозицію з проектом відповідного рішення.
Згідно п. 8 Положення рішення щодо придатності жилого будинку (жилого приміщення) для проживання приймає виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів.
Пунктом 10 Положення передбачено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів або утворювані ними органи управління, а також відповідні підприємства, установи, організації ведуть облік непридатних для проживання жилих будинків (жилих приміщень) та видають довідки (виписки з рішень виконавчого комітету місцевої Ради) про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам.
Якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.
Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є одним із видів податку на майно, особливістю якого, є встановлення його ставок та пільг на місцевостях відповідними повноважними органами місцевого самоврядування.
Із матеріалів справи вбачається, що 16.02.2021 Головне управління ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0028643-2403-1027, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на суму 47 578,30 грн.
Cуд зауважує, що об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням селищної ради.
Відтак, власник об'єкта житлової нерухомості може підтвердити, що житлова нерухомість непридатна для проживання на підставі рішення органу місцевого самоврядування про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.
Судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 (справа № 320/986/19), яка набрала законної сили 12.09.2019, зобов'язано виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на підставі акту огляду житлового будинку від 28.09.2018 прийняти відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Втім, як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на момент розгляду справи рішення суду не виконав, не провів обстеження житлового приміщення та не прийняв відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості, що належить позивачеві та за яким було визначено податкове зобов'язання останньому.
За наведеного, суд дійшов висновку, що підстави відмови Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради щодо прийняти відповідного рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості позивача є протиправними, що і призвело до прийняття протиправного податкового повідомлення-рішення відповідачем, які разом і порушили права позивача, оскільки без даного рішення, щодо непридатності житла для проживання було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд звертає увагу на те, що недотримання суб'єктом владних повноважень вимог закону при вчиненні дій та прийнятті рішення не повинне тягти за собою відповідальність та негативні наслідки для особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу. В даному випадку позивач мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Суд враховує рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, в пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини якого стверджується: "що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки".
Суд наголошує, що рішенням від 22.11.2007 р. у справі "Україна-Тюмень" проти України" у п. 49 Європейський суд з прав людини вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". У п. 55 зазначеного рішення надано тлумачення "пропорційності втручання" в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.
Отже, скориставшись правом на звернення до органу місцевого самоврядування щодо визнання житлової нерухомості непридатної для проживання, позивач міг розраховувати на прийняття вказаного рішення відповідно до норм чинного законодавства. Не прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення призвело до порушення прав позивача та як наслідок прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. За висновком суду, обмеження позивача в цьому праві, суперечить принципу юридичної визначеності.
Крім того, суд звертає увагу, що 17.04.2018 між позивачем та ОСОБА_2 був укладено договір дарування, згідно якого позивач передав ОСОБА_2 у власність Ѕ частку будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином на момент ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення позивач не був одноосібним власником будинку, оскільки половина цього будинку належала іншій особі.
Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0028643-2403-1027 від 16.02.2021 є обґрунтованим.
Суд враховує роз'яснення, що викладені у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 15.11.2021 № 22699.
Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 16.02.2021 № 0028643-2403-1027.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ;) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) судові витрати у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.