Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 жовтня 2022 року Справа№200/2339/22
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації, яка виразилася у не призначенні ОСОБА_1 подовженої 29 травня 2021 року щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг,
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Слов'янської військово - цивільної адміністрації здійснити перерахунок подовженої з 29 травня 2021 року на сім'ю щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та здійснити відповідну виплату на рахунок уповноваженого члена родини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Слов'янської міської ради як внутрішньо переміщена особа та отримувач адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. На підставі її заяви від 25.11.2019 року, у зв'язку з проведенням обмежувальних заходів на запобігання виникнення і поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідач 29.05.2021 року продовжив виплату грошової допомоги. Проте, допомога була призначена лише її донці, а їй було відмовлено. За результатом її звернення до відповідача, стало відомо, що відповідач відмовив на підставі п.п.7.3 «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права, надані Конституцією України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/2339/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали суду від 15 лютого 2022 року направлена відповідачу засобами електронного зв'язку, однак, станом на 28 жовтня 2022 року відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Оскільки відповідач правом на подання відзиву не скористався, то відповідно до вимог частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України (унікальний номер запису в Реєстрі 19730104-04449), РНОКПП НОМЕР_1 , внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.05.2018 року №0000537888 з визначеною адресою місця проживання: АДРЕСА_1 .
Листом Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 19.08.2021 №05-23/4294 за результатом розгляду звернення позивача щодо виплати щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг повідомлено, що вона перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з 17.11.2014 року. ЇЇ родина отримує допомогу з листопада 2014 року.
Згідно особистої заяви від 25.11.2019 року призначено грошову допомогу з 29.11.2019 по 28.05.2020 у сумі 1 442,00 грн. на сім'ю з розрахунку на чоловіка ( ОСОБА_2 ) та доньку ( ОСОБА_3 ).
Оскільки вона не працевлаштувалася протягом періоду з 18.11.2016 по 20.05.2017 призначати їй допомогу немає підстав.
На підставі особистої заяви від 16.07.2020, в якій повідомлено про закінчення підприємницької діяльності чоловіка, управлінням здійснено перерахунок грошової допомоги.
Згідно особистої заяви від 17.09.2020, її родині здійснено перерахунок грошової допомоги та продовжено допомогу по 28.11.2020 у розрахунку 1000 грн щомісяця на доньку.
На період карантину з 29.11.2020, її родині продовжено виплату грошової допомоги, без особистого звернення на ОСОБА_3 у розрахунку 1000 грн. на місяць.
Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.12.2018 року, зобов'язано Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради здійснити перерахунок призначеної на сім'ю щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви уповноваженого члена родини ОСОБА_1 від 29.05.2018 року з урахуванням призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та здійснити відповідну виплату на рахунок уповноваженого члена родини.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року у справі № 200/2110/20-а, зобов'язано Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради здійснити перерахунок призначеної на сім'ю щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг на підставі заяви уповноваженого члена родини від 25.11.2019 року з урахуванням призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг та здійснити відповідну виплату на рахунок уповноваженого члена родини.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року по справі № 200/9490/20-а, зобов'язано Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради здійснити перерахунок подовженої з 25 травня 2020 року на сім'ю щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви уповноваженого члена родини ОСОБА_1 від 21.11.2019 року з урахуванням призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та здійснити відповідну виплати на рахунок уповноваженого члена родини.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021року по справі №200/6638/21, зобов'язано управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради здійснити перерахунок продовженої з 25 листопада 2020 року на сім'ю щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг на підставі заяви уповноваженого члена родини ОСОБА_1 від 25.11.2019 року, з урахуванням призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг та здійснити відповідну виплату на рахунок уповноваженого члена родини.
Як вбачається з довідки від 8 лютого 2022 року вих.IEV/2022/02/1173, ОСОБА_1 працює в Представництві Датської Ради у справах біженців в Україні з 02.05.2018 року по теперішній час.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у призначенні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі також Закон №1706).
Частиною першої статті 1 Закону №1706, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті 1 Закону №1706).
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 4 Закону №1706).
Відповідно до частин другої, третьої статті 7 Закону №1706, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
За приписами частини першої статті 9 Закону №1706, внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.
Разом з тим, механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога), визначає Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 (далі - Порядок №505 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №505, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Відповідно до абзацу першого та шостого пункту 3 Порядку №505, грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах: для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).
Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім'ї або інформацією, поданою компетентним органом.
Згідно з абзацом десятим пункту 3 Порядку №505, особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність.
Відповідно до пункту 6 Порядку №505, грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення / частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану; будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Положення абзацу другого пункту 6 не поширюється на сім'ї, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації (крім осіб, які набули право власності на зазначене житлове приміщення, придбане за рахунок державних коштів, після початку проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях).
Грошова допомога не призначається на члена сім'ї: який перебуває на повному державному утриманні в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, психоневрологічному інтернаті, будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, спеціальному будинку-інтернаті системи соціального захисту населення; який перебуває на повному державному утриманні в школі-інтернаті, закладі спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю; який відбуває покарання в місцях позбавлення волі.
Пунктом 7 Порядку №505 визначено, що якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
Згідно з абзацом восьмим пункту 12 Порядку №505, виплата грошової допомоги може бути поновлена, якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.
З вищенаведених норм Порядку №505 в сукупності випливає, що щомісячна адресна допомога призначається внутрішньо переміщеним особам на сім'ю для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою уповноваженого представника сім'ї з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців, та може бути призначена за заявою уповноваженого представника сім'ї на наступний шестимісячний строк. Порядком №505 визначений вичерпний перелік підстав, з яких щомісячна адресна допомога не призначається або її виплата припиняється.
Також комплексний аналіз положень Порядку №505 дає суду підстави дійти висновку, що абзацом десятим пункту 3 Порядку №505 визначена заборона у призначенні допомоги саме працездатній особі, яка не працевлаштована (безробітна).
Отже, грошова допомога не призначається тільки тим особам, які продовжують перебувати у статусі не працевлаштованої (безробітної) особи. Водночас, у разі, якщо така особа працевлаштувалася і її статус не суперечить пунктам 2-7, 12 Порядку №505, то вона знову набуває право на призначення щомісячної адресної допомоги, яке реалізується шляхом звернення до уповноваженого органу із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги та необхідними документами.
Зазначений підхід відповідає нормам Порядку №505, також відповідає меті надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, яка полягає в тому, що така допомога протягом послідових шестимісячних періодів надається всім внутрішньо переміщеним особам або сім'ям внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштувалися на новому місці проживання та не є власниками житлового приміщення/частини житлового приміщення, розташованих в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану, та у будь-кого з членів сім'ї не має на депозитному банківському рахунку (рахунках) коштів у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Таким чином, Порядком №505 не встановлено жодного обмеження права особи звернутись після працевлаштування з заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. У випадку такого звернення працевлаштованої особи органи соціального захисту населення повинні розглянути заяву і призначити грошову допомогу, якщо відсутні обставини, що виключають таке призначення, передбачені пунктом 6 Порядку №505.
Окрім того, Порядок №505 не містить правових обмежень для повторного, через певний проміжок часу, звернення за допомогою внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №333/3750/17.
Судом встановлено, що позивач з 02.05.2018 року офіційно працевлаштована.
Враховуючи те, що позивач працевлаштована з травня 2018 року, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Поряд з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IXстаттю 15 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 35, ст. 290; 2011 р., № 25, ст. 189) доповнено пунктом 1-2 такого змісту: "Установити, що визначений частиною першою статті 6 цього Закону строк виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, яким вона була призначена раніше, продовжується без подання необхідних документів на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої державної соціальної допомоги на підставі заяви та необхідних документів, поданих після закінчення терміну дії зазначених заходів".
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Таким чином, суд приходить до висновку, що не призначаючи адресну грошову допомогу позивачу, відповідач допустив протиправну бездіяльність відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи.
При цьому, що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд зазначає наступне.
У розумінні статті 2 та частини четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, а також шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої, пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікована 17.07.1997, набрала чинності для України11.09.1997) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №П/811/1015/16, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016№1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPine v. theCzechRepublic), пункт 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від 11.06.2009). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPine v. theCzechRepublic), пункт 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), пункт 38).
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, з урахування вищезазначеного у сукупності, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не призначенні позивачу продовженої 29 травня 2021 року щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок продовженої з 29 травня 2021 року на сім'ю щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та здійснити відповідну виплату на рахунок уповноваженого члена родини.
При цьому, визначений судом спосіб захисту порушеного права є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивача до суду за їх захистом. Водночас суд вважає, що таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування. Натомість, позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправну бездіяльність Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації, яка полягає у не призначенні ОСОБА_1 продовженої 29 травня 2021 року щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації (ЄДРПОУ 44522551, юридична адреса: 84122, Донецька область, Краматорський район, м.Слов'янськ, вул.Василівська, буд.11) здійснити перерахунок продовженої з 29 травня 2021 року на сім'ю щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням призначення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та здійснити відповідну виплату на рахунок уповноваженого члена родини.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Слов'янської військово-цивільної адміністрації (ЄДРПОУ 44522551, юридична адреса: 84122, Донецька область, Краматорський район, м.Слов'янськ, вул.Василівська, буд.11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні) 40 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 28 жовтня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.В. Кочанова