Справа № 522/4006/22
Провадження № 2/522/3432/22
26 жовтня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді - Шенцевої О.П.,
за участі секретаря судового засідання - Лукашкіна О.В.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із вимогами про визнання відповідачів такими, що втратили право користування приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яку він придбав відповідно до договору купівлі-продажу у ОСОБА_4 . В даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є членами родини колишньої власниці. Місцезнаходження відповідачів позивачу невідомо, у зв'язку з чим він змушений був вернутися до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою суду від 23.03.2022 року провадження у справі було відкрито.
У судове засідання 26.10.2022 року сторони не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Представник позивача надав до суду заяву, згідно якої просив справу розглядати за їх відсутності та не заперечував проти заочного розгляду справи.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України датою складення цього судового рішення є 26.10.2022 р.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яку він придбав відповідно до договору купівлі-продажу у ОСОБА_4 , який реєстровий за №405 від 06.03.2018 р., який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. (а.с.13-17).
Факт реєстрації за позивачем права власності на вказану квартиру підтверджується також інформаційною довідкою № 116350056 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 135,6 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2018 р. (а.с.18).
Також суд вбачає, що у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить відомості №П1-288577-ю/л Департаменту надання адміністративних послуг ОМР (а.с.19)
При цьому, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2021 р. виселено ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 (а.с.20-22).
Згідно даних позову, позивач вказує, що відповідачі є членами родини колишньої власниці квартири, проте відповідачі з моменту її придбання позивачем у вказаній квартирі не проживають, речей не мають та не приймають участі в утриманні майна.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно змісту ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із Постановою ВСУ від 16.11.2016 р у справі №6-709цс16, згідно з положеннями ст.391 ЦК України, лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до частини першої 383 ЦПК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до частини четвертої 156 ЖК України, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також 405 ЦК України, згідно якої, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Між тим судом встановлено, що відповідачі не є власниками спірної квартири та не є родичами позивача, будь-яких домовленостей між сторонами з приводу користування спірною квартирою судом не встановлено.
Із урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що реєстрація і відсутність відповідачів у квартирі позивача створює останньому перешкоди у здійсненні правомочностей власника майна. Відповідачі відсутні за даним місцем реєстрації з моменту придбання даної квартири позивачем. Зазначене нічим не спростоване.
Отже, враховуючи, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані, проте не проживають у даній квартирі з моменту придбання позивачем квартири 06.03.2018 р., тобто більше 4 років, речей відповідачів в квартирі не має, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Згідно п.26 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Оскільки питання щодо стягнення судових витрат позивачем не заявлялось, тому їх вирішення судом не здійснювалось.
Керуючись ст.ст.41, 55 Конституції України, ст.ст.1, 3, 15-16, 316, 317, 318, 319, 321, 328, 391,405 ЦК України, ст.ст.4, 12, 19, 76-81, 89, ч.2 ст. 247, ч.4 ст. 223, 258-259, 265, 268, 280, 282, 284, 353-354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Визнати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складений 31.10.2022 року.
Суддя
26.10.2022