вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
31.10.2022 Справа № 904/548/22
За позовом: Акціонерного товариства «Укртранснафта» , м. Київ
До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайфу-Метеор», м. Дніпро
Про: стягнення 179 218, 09 грн.
Суддя Васильєв О.Ю.
ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися
АТ «Укртранснафта» (позивач) звернувся з позоом до ТОВ «Тайфу-Метеор» (відповідач) про стягнення 179 218, 09 грн. ( в т.ч.: 82 690, 05 грн. - пеня; 96 528, 04 грн. - штраф) штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за договором поставки №23-02/33-20 від 09.11.20р. (укладеним між сторонами).
Ухвалою суду від 21.02.22р. було відкрито провадження у справі №904/548/22, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
ТОВ «Тайфу - Метеор» (відповідач) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористався, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомлення про направлення ухвали суду на адресу відповідача засобами електронної пошти. 17.08.22 р. від ТОВ «Тайфу - Метеор» надійшла заява , в якій відповідач не заперечував проти порушення строків поставки товару ,але посилаючись на військовий стан, який призвів до втрати частини доходів, просив зменшити розмір неустойки, заявленої позивачем , на 50% ; відстрочити виконання рішення суду до закінчення строку дії воєнного стану та розстрочити виконання рішення на 5 місяців після закінчення строку дії воєнного стану.
Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Указом Президента України № 259/2022 від 22.04.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» , у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладненою.
Рада суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, вказала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Одночасно, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд ,-
09.11.20р. між ТОВ «Тайфу - Метеор» (постачальник) та АТ «Укртранснафта» (покупець) укладено договір поставки № 23-02/33-20 , відповідно до умов якого та за результатами проведеної процедури закупівлі (згідно з протоколом Тендерного комітету АТ «Укртранснафта» у місті Києві від 21.10.2020 №22ТКз/4), постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (код 44160000-9 за ДК 021:2015) (ІІА-2020-08-26-003533-а) (труби сталеві в асортименті для реконструкції магістральної насосної 1-ої черги ЛВДС «Сколе» (лот 1), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар (п. 1.1 .). Загальна сума договору становить 3 052 077,98 грн., у тому числі ПДВ (20%): 508 679,66 грн. та не може бути змінена (п. 3.2 .)Умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2010», місце, умови та строки поставки визначаються в специфікації (додаток №1 до договору) (п. 5.1.). Відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору) строк поставки товару - протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати зарахування авансового платежу на поточний рахунок постачальника. Приймання кожної частини/партії товару покупцем підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідного акта приймання - передачі товару на підставі підписаної видаткової накладної (п. 5.3.). Датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідного акта приймання- передачі товару (п. 5.5.). При недотриманні постачальником строків поставки він сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0 % від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару (п. 6.1. ) (а. с. 12-31).
18.12.20 р. АТ «Укртранснафта» здійснило авансовий платіж за товар у розмірі 915 623,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0000076819 (а. с. 35).
Постачання товару з боку відповідача та його отримання позивачем підтверджується актами приймання - передачі №1 від 25.03.21 р., №2 від 31.03.21 р., №3 від 22.04.21 р., №4 від 22.04.21 р., №5 від 21.05.21 р. (а. с. 36 - 42)
Листом від 28.05.21 р. за вих. № 354 відповідач повідомив позивача про виконання поставки труб сталевих на загальну суму 2 977 304, 83 грн. та про відмову в односторонньому порядку від подальшого постачання труб по пунктам специфікації договору №23-02/33-21 від 09.11.20 р. (а. с. 43).
У своїй відповіді позивач повідомив відповідача, що в зв'язку з його відмовою від подальшого виконання договору, укладеного між сторонами, відповідно до п. 6.5. договору позивач вважає договір поставки №23-02/33-20 від 09.11.20 р. розірваним з 31.05.21 р. (а. с. 44-45)
З метою врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію №04-03/11/3602-21 від 13.08.21 р. з вимогою добровільно сплатити кошти, нараховані відповідачу за неналежне виконання умов договору (а. с. 46-49).
Станом на час звернення до суду відповідач добровільно штрафні санкції на користь позивача не сплатив. У зв'язку з чим (згідно наданого позивачем розрахунку) відповідачу нараховані штрафні санкції за неналежне виконання умов договору: 82 690, 05 грн. - пеня; 96 528, 04 грн. - штраф.
Не заперечуючи проти порушення умов договору, відповідач стверджував, що розмір штрафних санкцій в сумі 179 218, 09 грн. є завищеним, оскільки перевищує суму не поставленого фактично товару, яка складає 74 773, 15 грн. Також відповідач зазначає, що позивач фактично не поніс збитків, в зв'язку із чим заявлена вимога про стягнення неустойки безпідставна . Просив розглянути питання про зменшення неустойки, заявленої позивачем на 50% ,відстрочення та розстрочення виконання судового рішення.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 08.09.2021р. у справі 915/107/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19).
За приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Слід також зауважити, що в постанові від 18.10.2019 року по справі № 910/1526/19, Верховний Суд погодився із зменшенням на підставі ст.233 Господарського кодексу України штрафу.
Суд, також враховує правову позицію викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, згідно із якою, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Системний аналіз наведених приписів законодавства дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання , господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (ст. 22, глава 82 ЦК України).
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача штрафу в заявленому розмірі - 96 6528, 04 грн., та про часткове задоволення заяви відповідача про зменшення пені, заявленої в позові.
Враховуючи, що зменшення пені в даному випадку розраховується судом з власних міркувань, з урахуванням обставин справи, суд приходить до висновку про зменшення пені на 30%, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 57 883, 05 грн. ( 82 690, 05 - (82690, 05 / 100 * 30) = 57 883, 05 грн.).
У статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується, зокрема, про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Отже, процесуальним законом передбачена можливість надання відстрочки або розстрочки виконання рішення в момент його прийняття, при цьому, підстави для такої відстрочки або розстрочки містяться у статті 331 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду такої заяви на стадії виконання рішення, а саме: підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 4 та 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Таким чином, обов'язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Суд відзначає, що питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
В даному випадку суд вважає за доцільне відмовити відповідачу у відстроченні та розстроченні виконання рішення суду, з огляду на таке.
Відповідачем не надані докази на підтвердження можливості виконати боргові зобов'язання на умовах відстрочки та неможливості їх одночасної сплати. З приводу посилання відповідача щодо загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки впливають на обидві сторони у процесі їх підприємницької діяльності.
Крім того, слід наголосити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається відповідач в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Тому в задоволенні заяви відповідача в частині відстрочення виконання рішення та розстрочення виконання рішення слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайфу-Метеор» (49008, м. Дніпро, вул. Макарова, б. 12-Б, код ЄДРПОУ 32255159) на користь позивача - Акціонерного товариства «Укртранснафта» (01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2, код ЄДРПОУ 31570412): 57 883, 05 грн. - пені, 96 528, 04 - штрафу та 2 688, 27 грн. - витрат на сплату судового збору. Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 31.10.22р.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Васильєв О.Ю.