ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 жовтня 2022 року Справа № 902/1178/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 р. у справі № 902/1178/21 (суддя Міліціанов Р.В., повний текст рішення складено 23.05.2022 р.)
за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго"
до Виробничо-комерційного підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД"
про стягнення 171 593, 10 грн
за участю представників:
позивача - Волянська О.О., Костюк П.В.;
відповідача - Студеннікова О.Є.;
Комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Виробничо-комерційного підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення 160 011, 09 грн - боргу за надані послуги з теплопостачання, 8 656, 28 грн - інфляційних втрат та 2 925, 73 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про купівлю-продаж теплової енергії № 98 від 01.10.2010 р. в частині повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 р. у справі № 902/1178/21 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 114 432, 53 грн - заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р., 2071 грн - 3 % річних, 6 326, 96 грн - інфляційних втрат та 1 842, 40 грн - судових витрат зі сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 45 578, 56 грн - заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 854, 73 грн - 3 % річних та 2 329, 32 грн - інфляційних втрат.
За результатами розгляду спору та з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Виробничо-комерційне підприємство-товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- жодної сукупності доказів (за відсутності самих доказів) судом першої інстанції не оцінено, дублікати актів здачі-прийняття виконаних робіт відхилені (справедливо) судом, натомість розмір заборгованості відповідача взято виключно з розрахунку, зробленого позивачем. В матеріалах справи відсутні не тільки жодні первинні документи, які б підтверджували наведені ним цифри та правильність проведених розрахунків, а і вихідні дані, за якими зроблені останні;
- відсутність заперечень з боку відповідача стосовно самого лише факту поставки не свідчить про визнання відповідачем стверджуваних позивачем обсягів поставки і, відповідно, не звільняє позивача від обов'язку довести ці обсяги поставки;
- із наявних матеріалів справи межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін визначена лише за адресою: вул. М. Оводова (Козицького) 15 у м. Вінниці, за двома іншими адресами межа балансової належності не визначена, відповідно, не визначена і межа продажу;
- не містять матеріали справи і акти про прийняття в експлуатацію вузлів обліку за адресами: вул. Стеценка 57, вул. Ватутіна 33 у м. Вінниці, відсутні акти прийняття на комерційний облік приладів обліку позивачем, журнал обліку споживання теплової енергії, дані про занесення приладів комерційного обліку до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, акти зняття показів приладів обліку за цими адресами. Відсутні взагалі самі покази приладів обліку;
- в нарахуваннях по нежитловим приміщенням за адресою: вул. Ватутіна 33 та вул. Стеценко 57 у м. Вінниці, виведений відсоток від загального споживання по будинкам, проте взагалі відсутні жодні вихідні дані для його виведення, а саме: опалювальна площа будинку та опалювальна площа приміщень, що повністю унеможливлює його перевірку на предмет відповідності. Більше того, в нарахуваннях по нежитловому приміщенню за адресою: вул. Стеценко 57, відсоток взагалі змінюється невідомо за яких обставин, причому протягом опалювального періоду;
- позивачем та судом першої інстанції навіть не наведені нормативні акти, якими були затверджені тарифи, використані в розрахунку. В той же час за жовтень 2021 р. по нежитловому приміщенню по вул. Стеценко 57 у м. Вінниці зазначений дивний тариф - 26098,91/4172,57;
- нарахування позивача містять арифметичні помилки, відповідно і підсумок арифметично невірний;
- з огляду на наявні матеріали справи, норми чинного законодавства та договору, приміщення по вул. Ватутіна 33 та вул. Стеценка 57 у м. Вінниці, не можуть вважатись такими, що оснащені вузлами обліку;
- в розрахунку позивача відсутня така складова як "середньомісячна фактична температура теплоносія", тобто розрахунок відповідача не відповідає порядку розрахунку, визначеному Правилами користування теплової енергії та погодженому сторонами в договорі. Водночас саме від фактичної температури теплоносія залежить фактична температура внутрішнього повітря опалювального приміщення, саме фактична, а не розрахункова, яку наводить позивач. В наведеному ж позивачеві розрахунку внутрішня температура опалювального приміщення залишається константою, єдине, що змінюється - це середня фактична зовнішня температура;
- наведена в розрахунку кількість спожитої теплової енергії є розрахунковою, а не реально спожитою відповідачем кількістю тепла, що є прямим порушенням приписів ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", п. п. 20, 23 Правил користування тепловою енергією та порядку визначення реальної кількості спожитої енергії, погодженому сторонами в договорі. В той же час відомості про середньомісячну фактичну температуру теплоносія в матеріалах справи відсутні, а тому встановити фактично спожиту кількість теплової енергії в спірному періоді за наявними матеріалами справи не є можливим;
- спірні правовідносини сторін у справі виникли саме з договору купівлі-продажу, а не договору про надання житлово-комунальних послуг. Судом першої інстанції застосовано норми законодавства, які не підлягали до застосування у спірних правовідносинах, що безпосередньо потягло за собою хибний висновок суду;
- у справі відсутні жодні належним чином оформлені первинні документи, а визначення суми заборгованості ґрунтується навіть не на дублікатах актів, які не відображають реальний обсяг господарської операції, а виключно на розрахунках суду, зроблених за розрахунками позивача;
- суд не конкретизує те, яким чином відповідач самостійно міг встановити обсяг фактично наданих послуг, оскільки позивач проігнорував не тільки численні прохання відповідача надати відповідні вихідні дані, а і вимогу суду;
- сторони у договорі визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин. В даному випадку має місце саме зустрічне зобов'язання, а можливість надати обґрунтовані заперечення, передбачені договором - втіленням права на зупинення виконання обов'язку по оплаті, прострочення ж кредитора полягає у невчиненні дій, що встановлені договором - складання актів прийому-передачі, які відображають фактичний, а не фіктивний, обсяг господарської операції. Відповідач діяв правомірно - в рамках прав, наданих йому пунктом 6.6. договору, поведінка ж позивача - навпаки, є неправомірною - поза межами договору та норм чинного законодавства;
- невиконання позивачем покладеного на нього приписами ст. ст. 13, 74 ГПК України процесуального обов'язку є причиною прогнозованого процесуального наслідку у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності;
- покладений судом в основу рішення розрахунок умовно-змінної частини та умовно постійної частини тарифу до очевидної невідповідності порядку визначенню кількості теплової енергії, передбаченої пунктами 20, 23 Порядку користування тепловою енергією та узгодженому сторонами в пункті 3.1.8 договору, ще і є недопустимим доказом наявності заборгованості як в спеціальному, так і в загальному сенсі з огляду на порушення порядку його подання.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/1178/21 у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б.
Листом від 20.06.2022 р. матеріали справи № 902/1178/21 витребувано з Господарського суду Вінницької області.
13.07.2022 р. до суду надійшли матеріали справи № 902/1178/21.
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Грязнова В.В. у період з 04.07.2022 р. по 31.07.2022 р. включно, було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2022 р. визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/1178/21 у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б, суддя Розізнана І.В.
Розпорядженням керівника апарату суду від 18.07.2022 р. № 01-05/226 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі - Розізнаної І.В., відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2022 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б., суддя Гудак А.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2022 р. клопотання скаржника про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи - задоволено. Відкрито провадження за апеляційною скаргою Виробничо-комерційного підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 р. у справі № 902/1178/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 22.09.2022 р. об 14:30 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 13.10.2022 р. об 16:00 год. В ухвалі вказано, що судове засідання у справі буде продовжено в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2022 р. розгляд справи відкладено на 20.10.2022 р. об 16:30 год.
Комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач зазначає, що факт наявності у відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 98 від 01.10.2010 р. підтверджується матеріалами справи, а саме: випискою з журналу нарахувань і оплати за період з 12.2020 р. по 10.2021 р. по особовому рахунку № 98, актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг дублікати за грудень 2020 р. та за січень жовтень 2021 р. ,реєстрами отриманих рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт за грудень 2020 р. та за січень-жовтень 2021 р. При цьому зазначає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити суму боргу за спожиту теплову енергію. Відповідачем не спростовано обставин надання таких послуг, їх споживання у спірному періоді, чи оформлення у встановленому порядку відмови від їх отримання, не надано доказів здійснення повного розрахунку, що підтверджує правомірність вимог позивача, щодо покладення на відповідача обов'язку зі сплати вартості фактично спожитих послуг. Позивач особливо звертає увагу, що відповідачем систематично порушуються зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 98 від 01.10.2010 р.
Позивач терпить матеріальні збитки у зв'язку з відмовою відповідача розрахуватись за спожиту теплову енергію. Разом з тим, в умовах воєнного стану можливість позивача здійснювати постійний моніторинг технічного стану теплових мереж, забезпечувати їх належну експлуатацію, здійснювати локалізацію аварійних ситуацій прямо впливає на стан обороноздатності міста. Перешкоджання підприємству у здійснені ліцензованої діяльності призводить до ослаблення можливостей населення, органів влади, військових об'єктів протидіяти ворогу та захищатись в умовах воєнного стану. Своєчасні розрахунки є вкрай важливими. Відсутність фінансування підприємства вплине на здатність функціонувати аварійних служб підприємства, забезпечення їх матеріалами. Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Пункт 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМ України від 03.10.2007 р. № 1198, передбачає, що споживач зобов'язаний дотримуватися вимог договору, а саме вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію. Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання шкоди та її розмір. До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 р. у справі № 6-183ис14.
Враховуючи вище зазначене вбачається, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є не обґрунтованими та спростовуються вище встановленими обставинами справи. Доводи апелянта були оцінені та розглянуті судом та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Виробничо-комерційне підприємство-товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД" надіслало до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що відзив позивача не містить жодного контраргументу на жодний довід відповідача, викладений в апеляційній скарзі, натомість майже весь відзив складають не поєднані між собою цитати з рішення, більшість з яких стосується "зміненого опитувальним листом теплового навантаження", тобто якраз тієї частини рішення, якою відмовлено в задоволенні частини позовних вимог, та яка не є предметом оскарження. Позивач же, не помічаючи жодної суперечності, одночасно і продовжує стверджувати про правомірність власних дій, і просить залишити рішення без змін.
Господарській суд Вінницької області в рішенні по цій справі, яке просить залишити в силі позивач, дійшов до висновку (абсолютно вірного) про відсутність підстав для застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України. Позивач не роз'яснює, яким чином факт наявності заборгованості в періоді, що не є спірним (02.2019 р. - 11.2020 р.), може мати преюдиційне значення для встановлення факту наявності заборгованості в спірному періоді (12.2020 р. - 10.2021 р.). Вочевидь позивач вважає, що преюдиційне значення має сам факт задоволення позовних вимог до відповідача в минулому, довічно звільняючи позивача від обов'язку доводити будь-які вимоги до цього ж відповідача на майбутнє.
Позивач також не роз'яснює, яким чином правова позиція Верховного суду України в спорі, що виник із позадоговірних відносин - про відшкодування шкоди, стосується спору, що виник із договірних відносин, вириваючи із контексту окрему цитату із постанови Верховного суду України від 03.12.2014 р. у справі № 6-183цс14.
Позивач стверджує, що він терпить матеріальні збитки у зв'язку із відмовою відповідача розрахуватись за спожиту теплову енергію. Однак, відповідач не відмовляється розраховуватись за спожиту теплову енергію, він відмовляється розраховуватись за неспожиту теплову енергію. Позивачем не заявлено вимог про відшкодування завданих матеріальних збитків.
Позивач натомість посилається на воєнний стан, обороноздатність та протидію ворогу. Однак, спірним періодом є грудень 2020 р. - жовтень 2021 р., в той час як воєнний стан введений із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р.
В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить суд задоволити її вимоги, скасувати рішення суду, прийняти нове, яким позов відмовити в позові.
Представники позивача в судових засіданнях заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним судом, 01.10.2010 р. між КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (постачальник, позивач) та Виробничо-комерційним підприємством - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" (споживач, відповідач) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 98 (а. с. 11- 14, т. 1).
Відповідно до п. 1 договору, постачальник бере на себе зобов'язання продавати та постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в договірних обсягах та за параметрами теплоносія на вході мереж споживача, які відповідають температурному графіку теплової мережі, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Згідно п. 5.1. договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку теплової енергії.
У випадку відсутності або несправності приладу комерційного обліку кількість спожитої теплової енергії визначається, як виняток, розрахунковим шляхом згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді.
На підставі п. 6.2. договору споживач щомісячно, протягом року, вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене в додатку № 1 до договору, та окремо сплачує за спожиту теплову енергію на підставі приладів обліку, або за їх відсутності, розрахунково відповідно до теплового навантаження.
У разі зміни тарифів та порядку розрахунків нові тарифи і порядок розрахунків є обов'язковим для сторін з моменту введення їх в дію.
Згідно з п.п.. 7.3.4, 7.3. договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 1 % від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачене законодавством. У випадку прострочення платежу менш ніж на 1 календарний місяць, постачальник може не застосовувати цю санкцію при наявності гарантійного листа споживача з зазначенням дати проведення розрахунку.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2011 р., в частині розрахунків - діє до їх повного проведення.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 10.1., 10.4. договору).
На виконання умов даного договору та додатків до нього, за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р. відповідачу у приміщення, що знаходяться за адресами: вул. Стеценко 57, м. Вінниці; вул. Ватутіна 33, м. Вінниця, вул. Миколи Оводова 15 (раніше вул. Козацького 15,) у м. Вінниці, здійснювалось постачання теплової енергії на загальну суму 160 011,09 грн, що підтверджується актами (дублікатами) здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), а саме: за грудень 2020 р. - акт від 31.12.2020 р. на суму 32 817,62 грн; за січень 2021 р. - акт від 31.01.2021 р. на суму 35 592,31 грн; за лютий 2021 р. - акт від 28.02.2021 р. на суму 35 925,59 грн; за березень 2021 р. - акт від 31.03.2021 р. на суму 18 984,36 грн; за квітень 2021 р. - акт від 30.04.2021 р. на суму 5 877, 20 грн; за травень 2021 р. - акт від 31.05.2021 р. на суму 4 295,32 грн; за червень 2021 р. - акт від 30.06.2021 р. на суму 4 234,99 грн; за липень 2021 р. - акт від 31.07.2021 р. на суму 4 234, 99 грн; за серпень 2021 р. - акт від 31.08.2021 р. на суму 4 234, 99 грн; за вересень 2021 р. - акт від 30.09.2021 р. на суму 4 234,99 грн; за жовтень 2021 р. - акт від 31.09.2021 р. на суму 9 578,75 грн (т. 1 а. с. 23-33).
11.02.2021 р. позивач звернувся до відповідача із попередженням № 22/2/-422 виконати взяті на себе договірні зобов'язання за договором № 98 та сплатити заборгованість за отриману теплову енергію.
Позивачем на виконання умов договору оформлено акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р. на загальну суму 160 011,09 грн.
Спір у справі стосується питання наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 98 від 01.10.2010 р.
Укладений правочин щодо купівлі - продажу теплової енергії за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
В силу приписів ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Приписами ч. 6 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, у тому числі умови та порядок обліку відпуску споживання теплової енергії, врегульовані нормами Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМ України від 03.10.2007 р. № 1198 (далі - Правила).
Згідно п. 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд звертає увагу на те, що для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає зокрема, факт поставки/споживання такої теплової енергії, кількість спожитої теплової енергії та обумовлена сторонами вартість.
На підставі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У господарський процес введено стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 906/1222/19).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на виконання умов договору № 98 від 01.10.2010 р. за період грудень 2020 р. - жовтень 2021 р., надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії до трьох об'єктів нерухомого майна по вул. Стеценко 57, вул. Ватутіна 33, вул. Миколи Оводова 15 (раніше вул. Козацького 15) у м. Вінниці.
На підтвердження надання відповідачу вказаних послуг, позивачем долучено до матеріалів справи, зокрема, акти здачі-прийняття виконаних робіт за вказаний період в дублікаті, а також реєстри отриманих рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт (т. 1, а. с. 23-44), виписку з журналу нарахувань і оплат за період з 12.2020 р. по 10.2021 р. по особовому рахунку відповідача № 98.
В реєстрах отриманих рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт (у переважній більшості примірників) містяться відомості про отримання уповноваженою особою відповідача рахунків на оплату послуг та актів виконаних робіт (т. 1, а. с. 34-44).
Разом з тим, суд приймає до уваги, що за умовами пунктів 6.5., 6.6. договору № 98 від 01.10.2010 р., сторонами було передбачено, що по закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане теплове навантаження, акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акту повернути постачальнику у 5-ти денний термін. Неотримання споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому договору.
У разі не підписання акту здачі-прийняття виконаних робіт споживачем, без надання постачальнику викладених в письмовій формі обґрунтованих заперечень по акту або неповернення споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаним споживачем та є доказом кількості спожитої споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості.
Тобто, із аналізу положень договору № 98 від 01.10.2010 р. можна дійти висновку, що обов'язок із отримання рахунків та актів здачі-прийняття виконаних робіт покладено саме на відповідача.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем були надані заперечення щодо актів здачі-прийняття виконаних робіт (т. 1, а. с. 97, 103, 106, 108, 109, 111-114), що підтверджує факт їх отримання відповідачем та спростовує його доводи про їх невручення, як підставу для звільнення відповідача від обов'язку оплатити надані послуги.
При цьому заперечення відповідача щодо актів здачі-прийняття виконаних робіт зводяться до його незгоди із алгоритмом проведених позивачем розрахунків, застосованими величинами при визначенні суми наданих послуг та направлені на приведення розрахунків із умовами договору.
Суд апеляційної інстанції враховує те, що незважаючи на здійснення позивачем теплопостачання до 3-х об'єктів нерухомого майна: по вул. Стеценко 57, вул. Ватутіна 33, вул. Миколи Оводова 15 (раніше вул. Козацького 15) у м. Вінниці, надані до матеріалів справи акти здачі-прийняття виконаних робіт в дублікаті не містять розмежування вартості та обсягу поставленої теплової енергії по кожному об'єкту, що є істотним недоліком в організаційній діяльності позивача та значно ускладнює встановлення обставин у справі.
Однак, виконуючи завдання господарського судочинства (ст. 2 ГПК України), судом було надано оцінку виписці нарахувань за спожиту теплову енергію за період із 12.2020 р. по 10.2021 р. (т. 1, а. с. 160).
Так, із урахуванням вказаного нарахування за спожиту теплову енергію, судом було встановлено, що по приміщенню за адресою: м. Вінниця вул. Ватутіна 33, нараховано 12 825, 37 грн, з яких: 10 895,11 грн - споживання теплової енергії, 1 930, 25 грн - приєднане теплове навантаження. Нарахування припинено 06.05.2021 р. у зв'язку із відчуженням приміщення відповідачем.
Щодо приміщення за адресою: м. Вінниця вул. Стеценка 57, судом було встановлено, що нараховано 16 283,14 грн, з яких: 12 219, 75 грн - споживання теплової енергії, 4 063, 39 грн - приєднане теплове навантаження.
Щодо приміщення за адресою: м. Вінниця вул. М. Оводова 15, судом було встановлено, що нараховано 130 902, 31 грн, з яких: 85 883, 81 грн - споживання теплової енергії, 45 018, 50 грн - приєднане теплове навантаження.
Також судом встановлено, що 04.03.2018 р. між ВКП ТОВ "Альянс-ЛТД" та ПП "Приватне виробничо-комерційне підприємство "Богдан" укладено договір оренди № 1/18 нежитлових приміщень у м. Вінниця вул. М. Оводова, 15 № № 2-5, площею 44 кв. м. та частини приміщення №35, площею 3 кв. м. (т. 1, а. с. 203-206). Укладення даного договору, а також зміна співвласників суміжних приміщень стало підставою для коригування приєднаного теплового навантаження щодо відповідача.
Навантаження зазначене по об'єкту теплопостачання по вул. Оводова, 15 у м. Вінниця в договорі № 98 від 01.10.2010 р. було змінено з листопада 2019 р., що зазначено в опитувальному листі, який засвідчений підписом керівника ВКП ТОВ "Альянс" (т. 1, а. с. 16).
Окремо розташована адміністративна будівля по вул. Оводова, 15 не оснащена вузлом обліку теплової енергії, тому нарахування позивачем проводилися розрахунково відповідно до приєднаного теплового навантаження в залежності від температури зовнішнього повітря (п. 6.2 договору № 98 від 01.10.2010 р).
Крім того, судом встановлено, що 12.03.2021 р. КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" направило відповідачу повідомлення щодо припинення постачання теплової енергії на адміністративну будівлю ВКП ТОВ "Альянс-ЛТД" по вул. М. Оводова, 15 у м. Вінниці.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право: обмежувати або припиняти постачання теплової енергії споживачам після письмового попередження, надісланого не пізніше ніж за три робочі дні, в разі заборгованості за спожиту теплову енергію в порядку, встановленому законодавством. Дана норма також кореспондує з положеннями ч. 4 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Так, 16.03.2021 р. працівниками КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" було припинено постачання теплової енергії на адміністративну будівлю ВКП ТОВ "Альянс-ЛТД" по вул. М. Оводова, 15 у м. Вінниці, враховуючи наявність заборгованості, станом на 01.03.2021 р. Зазначені обставини судом встановлено з процесуальних заяв по суті спору, а також листування сторін (т. 1, а. с. 98-102, 137-144).
Тому нарахування вартості спожитої теплової енергії припинено відповідачу за даним приміщенням у березні 2021 р., нарахування здійснювалося лише за приєднане теплове навантаження.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі дії позивача правомірні з огляду на норми законодавства, яке регулює порядок надання комунальних послуг та теплопостачання, встановлену заборгованість з оплати наданих послуг рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.04.2021 р. у справі № 902/20/21 (т. 1, а. с. 45-64), яке на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України враховано судом в аспекті встановлених фактичних обставин щодо наявності заборгованості ВКП ТОВ "Альянс-ЛТД".
З приводу відсутності підстав для нарахування оплати послуг по приміщенню за адресою: вул. М.Оводова 15 у м. Вінниці внаслідок припинення теплопостачання, то суд зазначив наступне.
Самовільне відключення споживачів від мережі централізованого опалення з порушенням установленого законодавством порядку не звільняє споживача від обов'язку щодо оплати відповідних послуг (постанови Верховного Суду від 16.10.2019 р. у справі № 703/69/16-ц; від 11.09.2019 р. у справі № 456/2222/16-ц; від 19.09.2019 р. у справі № 629/367/17; від 25.09.2019 р. у справі № 522/401/15-ц).
Відповідно до п. п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що припинення теплопостачання споживача поза межами дозвільної процедури, не припиняє нарахування оплати спожитих послуг, абонентної плати або інших послуг, надання яких пов'язане з функціонування системи теплопостачання та опосередковано впливає на процес надання послуг з теплопостачання окремому споживачу.
В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача із заявою до позивача про від'єднання від мережі теплопостачання, акт про таке від'єднання, дотримання дозвільних процедур на вчинення відповідних дій. А тому, суд погоджується із доводами позивача, що припинення теплопостачання внаслідок заборгованості з оплати за спожиті послуги не обмежує нарахування плати за приєднане теплове навантаження.
Щодо заперечень відповідача стосовно задоволення позовних вимог у даній справі із посиланням на зміст договірних відносин сторін зокрема, ставки приєднаного теплового навантаження на опалення по приміщенню у м. Вінниця вул. М. Оводова, 15 (Козицького), розмір якої погоджено на рівні 0,0366 Гкал/год сторонами у додатку № 1 до договору № 98 від 01.10.2010 р. (лист 2 - т. 1, а. с. 16), то суд зазначає наступне.
Відповідно до Правил надання і погодження технічних умов на підключення до теплових мереж, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.10.2009 р. № 3341, приєднане теплове навантаження споживача - навантаження, яке відповідає сумі максимальних теплових потоків на опалення, вентиляцію, кондиціювання, на технологічні потреби та середньогодинних теплових потоків гарячого водопостачання, визначене проектом.
Приєднане теплове навантаження зазначається у технічних умовах на приєднання споживача та обумовлюється договором між теплопостачальною організацією та споживачем про приєднання до теплових мереж. Величина приєднаного теплового навантаження залежить від двох обов'язкових умов: технічних характеристик нерухомого майна, а також положень договору.
Обґрунтовуючи свої дії відносно застосування збільшеного тарифу приєднаного теплового навантаження, позивач посилався на підписання у квітні 2019 р. відповідачем Опитувального листа теплопостачання за договором, отриманого 26.11.2019 р., який визначає розмір навантаження на опалення для товариства на рівні 0,54502 Гкал/год (т. 1, а. с. 19).
Так, згідно частин 3, 4 статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Положеннями частин 1, 2, 3 статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
На підставі ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що при укладенні договору № 98 від 01.10.2010 р. сторонами досягнуто згоди щодо розміру теплового навантаження по приміщенню у м. Вінниці вул. М. Оводова, 15 у розмірі 0,0366 Гкал/год шляхом укладення додатку № 1, а також узгоджено форму визначення оплати за надані послуги шляхом підписання додатків до договору (п. п. 6.2., 6.4. договору).
На підставі п. 6.2. договору споживач щомісячно, протягом року, вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене саме у додатку № 1 до договору. Тобто, сторонами погоджено необхідність визначення ставки приєднаного теплового навантаження шляхом його відображення у додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору № 98 від 01.10.2010 р.
Зі змісту п. 6.6. договору не підписання акту здачі-прийняття виконаних робіт споживачем, без надання обґрунтованих заперечень є доказом лише кількості спожитої споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості. Таким чином, обставини не підписання актів відповідачем лише вказують на відсутність заперечень щодо обсягів поставленої теплової енергії, однак не надають позивачу право в односторонньому порядку визначати розмір приєднаного теплового навантаження, як основи для визначення вартості наданих послуг.
На підставі ст. ст. 651-653 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
В силу ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підписання представником відповідача опитувального листа у квітні 2019 р. підтверджує лише отримання пропозиції позивача щодо зміни умов договору в частині збільшення величини теплового навантаження. Зазначений лист не може вважатись додатковою угодою до договору, оскільки не містить умов про його зміну. А відтак, правове регулювання відносин зі складення та підписання опитувального листа є відмінним від порядку внесення змін до договору, тому суд вважає помилковим ототожнення позивачем опитувального листа з додатковою угодою до договору.
За відсутності погоджених сторонами змін до договору відсутні правові підстави для визначення оплати із застосуванням збільшеної величини приєднаного теплового навантаження. Такий висновок суду узгоджується із позиціями КГС ВС при вирішенні подібних спорів відносно відсутності підстав для оплати наданих послуг до моменту внесення змін у договір (постанови від 08.12.2021 р. у справі № 902/968/19, від 27.05.2021 р. у справі № 904/5807/19, від 08.06.2021 р. у справі № 904/5147/19, від 15.06.2011 р. у справі № 915/2360/19, від 17.06.2021 р. у справі №924/1153/19, від 22.06.2021 р. у справі № 908/3104/19).
У даному випадку сторонами самостійно погоджено спосіб внесення змін до договору та порядок визначення розміру теплового навантаження у спосіб підписання додатків до договору №98 від 01.10.2010 р. Позивачем дійсно вчинялись дії з підписання договору у новій редакції (т. 1, а. с. 134-143), однак сторонами не досягнуто згоди з даного питання.
Із приводу оцінки рішення Господарського суду Вінницької області від 12.04.2021 р. у справі №902/20/21, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.202 р. (т. 1, а. с. 45-64), як підстави для застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, суд враховує наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 р. у справі № 917/1345/14, зазначила, що преюдиційне обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 2а-161/11 не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір.
Однак, вищенаведені судові рішення, не містять оцінки опитувального листа, підписаного сторонами у квітні 2019 р. та його впливу на зміст договірних відносин сторін, не визначають підстав його ототожнення з додатковою угодою до договору № 98 від 01.10.2010 р. Також у межах справи № 902/20/21 не наведено мотивів щодо величини приєднаного теплового навантаження, яку слід застосовувати при обчислення вартості послуг щодо приміщення у м. Вінниці по вул. М. Оводова, 15, а тому відсутні підстави для застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Також із матеріалів справи судом встановлено, що застосування навантаження на опалення у розмірі 0,54502 Гкал/год розпочато позивачем з листопада 2019 року (після 26.11.2019 р.). Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р. На початок звітного періоду сальдо становило 101 113, 88 грн, що підтверджено випискою із журналу нарахувань і оплати (т. 1, а. с. 21).
Кошти, які перераховано відповідачем у жовтні-грудні 2020 р. було зараховано за попередні періоди, починаючи з лютого 2019 р. та не охоплюють період після листопада 2019 р. Дані обставини підтверджуються розрахунком суми боргу за період з 02.2019 р. по 11.2020 р. та висновками у справі № 902/20/21.
Із наданих позивачем банківських виписок (т. 2, а. с. 34-78), апеляційним судом встановлено перерахування відповідачем із 30.06.2020 р. по 09.11.2020 р. - 47 254, 93 грн з призначенням платежу "за січень 2020 р."; із 13.11.2020 р. по 17.12.2020 р. - 84 000 грн з призначенням платежу "за лютий 2020 р."; 33 000 грн - з призначенням платежу "за опалення 2020 р.".
Суд вказує, що перераховані суми не відповідають та значно перевищують обсяг нарахованих оплат позивачем у січні-лютому 2020 р., а також не встанолюють оплати послуг саме по приміщенню у м. Вінниці по вул. М. Оводова, 15.
Також проведені оплати не зараховувалась позивачем у погашення зобов'язань спірного періоду (з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р.), що підтверджено розрахунком заборгованості (т. 1, а. с. 22).
Враховуючи те, що відповідач в порушення умов договору № 98 від 01.10.2010 р. не проводив своєчасно оплату за отримані послуги теплопостачання, починаючи з лютого 2019 р., здійснені ним платежі відповідно до п. 6.7. договору повинні зараховуватись на погашення заборгованості за попередні періоди на підставі п. 6.7. договору, що також підтверджено рішеннями суду у справі № 902/20/21.
Суду не доведено вчинення відповідачем свідомих дій (правочинів), у розумінні ч. 2 ст. 241, ч. 2 ст. 642 ЦК України, котрі підтверджували б погодження пропозиції відповідача щодо зміни тарифу теплового навантаження.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заперечення відповідача відносно застосуванням величини приєднаного теплового навантаження по приміщенню у м. Вінниці вул. М. Оводова, 15 є обґрунтованими. Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем неправомірно здійснено нарахування вартості наданих послуг згідно опитувального листа у розмірі 0,54502 Гкал/год. Допустимим є нарахування вартості послуг із застосуванням величини приєднаного теплового навантаження по приміщенню у м. Вінниці вул. М. Оводова, 15 згідно підписаного сторонами додатку № 1 (лист 2) у розмірі 0,0366 Гкал/год.
На виконання вимог суду першої інстанції, позивачем було здійснено розрахунок за спірний період із урахуванням теплового навантаження по приміщенню у м. Вінниці вул. М. Оводова, 15 у розмірі 0,0366 Гкал/год (т. 2, а. с. 20, 21) та визначено суму нарахувань в розмірі 85 324, 02 грн.
Таким чином, суд першої інстанції, проаналізувавши надані позивачем розрахунки, із іншими доказами у справі, які підтверджують виникнення у відповідача заборгованості та її розмір, заперечення відповідача в частині проведених позивачем розрахунків, застосованих величин при визначенні сум наданих послуг, дійшов висновку, що загальний розмір заборгованості відповідача за надані послуги з теплової енергії за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р. становить 114 432, 53 грн, зокрема, по приміщенню за адресою: м. Вінниця вул. Ватутіна 33, в сумі 12 825, 37 грн, по приміщенню за адресою: м. Вінниця, вул. Стеценка 57, в сумі 16 283, 14 грн та по приміщенню за адресою: м. Вінниця вул. Оводова 15, в сумі 85 324, 02 грн.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки позивачем доведено суду, як сам факт поставки теплової енергії відповідачу у спірний період та їх обсяг (із врахуванням при обчисленні періодів нарахування послуг обставин відчуження об'єктів нерухомого майна та передачу майна в оренду), а також кількість спожитої теплової енергії та вартість таких послуг.
Також суд приймає до уваги те, що отримання та споживання у спірному періоді послуг з теплової енергії в гарячій воді у приміщення по вул. Стеценко 57, вул. Ватутіна 33, вул. Миколи Оводова 15 (раніше вул. Козацького 15) у м. Вінниці, відповідач під час судового розгляду не заперечував. У спірному періоді споживання наданих позивачем послуг з теплової енергії відповідач не звертався до позивача із зауваженнями щодо наданих послуг, зокрема, щодо їх кількості. Доказів, які б підтверджували здійснення відповідачем оплат за спожиті у грудні 2020 р. по жовтень 2021 р. послуги з теплової енергії, до суду надані не були.
В свою чергу, розрахунки вартості наданих послуг з теплової енергії за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р., які надані позивачем не спростовані відповідачем, зокрема, шляхом надання обґрунтованого контррозрахунку вартості таких послуг за спірний період. Судом першої інстанції були вчинені необхідні дії із перевірки розрахунків суми боргу за надані послуги з теплової енергії за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р. та визнано їх обґрунтованими і такими, що підтверджуються документально на суму 114 432, 53 грн.
А відтак, безпідставними є посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що здійснені позивачем розрахунки помилкові, арифметично невірні, не відповідають порядку розрахунку (проведені без врахування певних складових, які є обов'язковими при таких нарахуваннях), проведені без зазначення нормативних актів, якими були затверджені тарифи, використані в розрахунку, тощо. Оскаржуючи рішення суду у даній справі та викладаючи свої заперечення в апеляційній скарзі, відповідачем не надано власного контррозрахунку суми боргу за надані послуги з теплової енергії в гарячій воді за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р.
Окрім того, суд приймає до уваги те, що розрахунок умовно-змінної частини та умовно постійної частини тарифу (т. 2, а. с. 20, 21), був поданий позивачем на вимогу суду з метою об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а тому доводи апелянта, що даний розрахунок поданий з порушення порядку його подання, суд оцінює критично.
Твердження апелянта, що надані позивачем розрахунки не є підтвердженням боргу, оскільки не є первинними документами, є необґрунтованими, оскільки належним чином дослідити поданий стороною доказ (в цьому випадку - розрахунок заборгованості за договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. На підтвердження заборгованості позивач надав розрахунки заборгованості за договором, які разом із іншими доказами у справі підтверджують виникнення у відповідача заборгованості та її розмір, отже, є належними доказами на підтвердження наявності заборгованості; відповідач вказаних розрахунків не спростував та власного не надав.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що оскільки матеріали справи містять акти здачі-прийняття виконаних робіт за договором № 98 від 01.10.2010 р. в дублікаті, що не містять підписів зі сторони відповідача, а відтак передання і прийняття послуг на підставі підписаних в односторонньому порядку актів і виникнення за такими актами прав та обов'язків можливе лише за наявності реального надання таких послуг за договором.
З огляду на зазначені вище обставини, судом апеляційної інстанцій, за результатами оцінки поданих сторонами доказів у відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, встановлено як факт реального надання послуг позивачем за договором та їх обсяг, так і отримання відповідачем актів, що вбачається із реєстрів (т. 1, а. с. 34-44). В той же час, суд приймає до уваги те, що умовами договору № 98 від 01.10.2010 р. обов'язок щодо отримання рахунків та актів здачі-прийняття виконаних робіт покладено саме на відповідача.
Таким чином, враховуючи зміст укладеного між сторонами договору, встановлення судом факту реального надання позивачем послуг за договором та їх обсяг, відсутність у матеріалах справи документів, які б свідчили про неналежність надання таких послуг позивачем, надавши оцінку запереченням відповідача в частині проведених позивачем розрахунків, застосованих величин при визначенні суми наданих послуг, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача наявний обов'язок із оплати послуг, наданих відповідно до актів за договором № 98 від 01.10.2010 р. за період з грудня 2020 р. по жовтень 2021 р. у сумі 114 432, 53 грн, оскільки такий розмір є належно обґрунтованим, доведеним матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно із вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, взявши до уваги викладені обставини, та те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором № 98 від 01.10.2010 р., апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 114 432, 53 грн заборгованості за договором.
Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача 8 656, 28 грн інфляційних втрат та 2 925,73 грн 3% річних, то суд зазначає наступне.
Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат із урахуванням положень п. 6.4. договору № 98 від 01.10.2010 р., слід обчислювати відносно кожного окремого місяця платежу, починаючи з 11 числа наступного місяця, з урахування вихідних та святкових днів (ч. 5 ст. 254 ЦК України), а також у межах періоду нарахування (т. 1, а. с. 224), визначеного позивачем у предметі позову (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
В матеріалах справи містяться деталізований розрахунок заборгованості (т. 1, а. с. 190) та розрахунок умовно-змінної частини тарифу з урахуванням теплового навантаження на опалення 0,0366 Гкал/год (т. 2, а. с. 21). В свою чергу, розрахунок, який долучено до позову не містить граничного терміну нарахування заходів відповідальності (т. 1, а. с. 22), у розрахунках, наданих на вимогу суду, позивачем обмежено термін нарахування - 09.11.2021 р. Однак, початком нарахування санкцій за жовтень 2021 р. є 11.11.2021 р., тому 3 % річних та інфляційні втрати за цей період не нараховуються.
Таким чином, здійснивши перерахунок проведених позивачем нарахувань, судом першої інстанції правомірно встановлено, що обґрунтованим є розмір 3 % річних в сумі 2 071 грн та інфляційних втрат в сумі 6 326, 96 грн, які підлягають стягненню з відповідача. В задоволенні вимог щодо стягнення 854, 73 грн 3 % річних та 2 329, 32 грн інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено.
В порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України відповідач висновків суду першої інстанції не спростував, доказів в підтвердження своїх доводів суду не надав. Посилання відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов'язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 р. у справі № 902/1178/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД" - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ЛТД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 р. у справі № 902/1178/21 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2022
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Гудак А.В.