Донецький окружний адміністративний суд
22 липня 2010 р. Справа № 2а-15196/10/0570
приміщення суду за адресою:
м. Донецьк, вул. 50. Гвардійської дивізії, 17,
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Тарасенка І.М.,
суддів - Савченко С.В., Михайлик А.С.
при секретарі - Кушек Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Донецької області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов'язаної з утриманням податку,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Донецької області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов'язаної з утриманням податку.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що вона займає посаду судді Апеляційного суду Донецької області, особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України і іншими законами, зокрема Законом України «Про статус суддів», який виключає в процесі його конкретизації та розвитку обмеження законодавчо встановлених гарантій статусу судді або заниження їх рівня. Будь - яке заниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист та свобод незалежним судом. З прийняттям Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року передбачено, що оподаткування прибутковим податком доходів фізичних осіб. До складу загального місячного доходу з метою оподаткування податків з доходів фізичних осіб включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані платнику податку відповідно до умов трудового договору. Зазначений Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року, саме з цього часу з позивача утримується із заробітної плати податок з доходів фізичних осіб. За період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року з позивача утримано сума податку у розмірі 13935,57 грн..
В судове засідання позивач не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі у зв'язку з занятістю на роботі, позовні вимоги, викладені в адміністративному позові, а також у додатковій позовній заяві підтримала в повному обсязі. Правовими підставами для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 визначила норми Конституції України, Закону України «Про статус суддів», статтю 48 та пункт 44 статті 80 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», Указ Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці суддів» від 20 січня 2004 року № 22-р.
Представник відповідача - Державна судова адміністрація України в судове засідання не з'явилися, були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи є поштові повідомлення про вручення судових повісток. Заяв про відкладення розгляду справи не надходило. Оскільки, є відомості про те, що судові повістки належним чином вручені відповідачу, то неприбуття у судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача - Апеляційний суд Донецької області до судового засідання не з'явився, надіслав письмові заперечення до позову, в яких просив розглянути справу без участі їх представника.
Представник відповідача - Міністерство фінансів України до судового засідання не з'явився, надіслав письмові заперечення до позову, в яких просив розглянути справу без участі їх представника, а також зазначив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Деякі питання оплати праці суддів» передбачено порядок проведення компенсаційних виплат суддям втрати частини заробітку, пов'язаної із справлянням податку за Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб". Але відповідно до пункту 1 цього розпорядження компенсаційні виплати суддям дозволялось робити тільки в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Згідно із пунктом 2 зазначеного розпорядження такі компенсаційні виплати здійснювалися в межах видатків на оплату праці, які були передбачені у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Указом Президента України «Про визнання такими, що втрачають чинність, деяких указів Президента України» від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 абзац 4 статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 20.07.1995 року № 584/95, який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи на загальних підставах, встановлених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Утримання з позивача прибуткового податку в жодному разі не порушувало вимоги частини 1 статті 129, частини 1 статті 130 Конституції України, статті 11, 44 Закону України "Про статус суддів", а навпаки забезпечило виконання частини 1 статті 67 Конституції України, згідно з якою кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори. Просив відмовити в задоволені позову.
Представник відповідача - Державного казначейства України до судового засідання не з'явився, надіслав пояснення на позовну заяву. в яких зазначив, що Державне казначейство України не є головним розпорядником бюджетних коштів, не здійснює заходи щодо нарахування та перерахунку заробітної плати суддям, рахунків Апеляційного суду Донецької області, Державної судової адміністрації України не обслуговує. До того ж, вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Просив справу розглядати у його відсутність.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити, з огляду на наступне.
Проблемою даного спору є правомірність сплати позивачем податку з доходів фізичних осіб, можливість вважати зазначену сплату втратою частини заробітку, право на компенсацію зазначеної втрати за рахунок сплаченого податку, а також обов'язки відповідачів, виходячи з їх владних управлінських функцій відшкодувати зазначену компенсацію.
Таким чином, наявність спору, пов'язаного з проходженням публічної служби суб'єктів владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, обумовлюють розгляд даної справи в межах адміністративного судочинства і визначають три різновиди (напрями) дослідження спірних правовідносин, а саме податкових; правовідносин, пов'язаних з публічною службою та пов'язаних зі здійсненням суб'єктами владних повноважень владних управлінських функцій.
Щодо податкових відносин, то суд зазначає наступне.
Так, з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-4, яким запроваджений податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12 належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових) платежів.
Зазначений Закон, серед іншого, визначає: платників податку (стаття 2), об'єкт оподаткування (стаття 3), загальний оподатковуваний дохід, у тому числі місячний (пункт 4.2 статті 4,), доходи, які не включаються до складу загального оподатковуваного доходу (пункт 4.3 статті 4), податкові соціальні пільги (стаття 6), ставки податку (стаття 7), порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету (стаття 8), прикінцеві положення (стаття 22).
Відповідно до вимог зазначеного Закону Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області як податковим агентом утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачем як платником податку сплачений податок з доходів фізичних осіб.
Крім того, пунктом 22.2 статті 22 зазначеного Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Пунктом 22.7 статті 22 вищенаведеного Закону передбачено, що суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз норм наведеного підпункту посвідчує помилковість їх застосування до спірних відносин, оскільки вони жодним чином не торкаються оподаткування доходів суддів. Інших норм, які б звільняли суддів від сплати податку з доходів фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат доходів від сплати прибуткового податку нормами наведеного Закону, нормами інших законів з питань оподаткування не передбачено.
Пунктом 22.12.1 пункту 22.12 статті 22 зазначеного Закону, у зв'язку з набранням чинності цим Законом, рекомендовано Президенту України скасувати укази Президента України, які стосуються оподаткування доходів фізичних осіб (прибуткового податку з доходів громадян).
Указом Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 визнані такими, що втратили чинність з 01 січня 2004 року, у тому числі абзац четвертий статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем правомірно сплачений податок з доходів фізичних осіб у відповідних звітних періодах, а саме: з 01 січня 2004 року по 30 листопада 2009 року як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом (абзац 1.13 статті 1).
Зазначений податок сплачений в межах податкових відносин, на користь Державного бюджету України, і може бути повернутий (стягнений) з Державного бюджету у разі помилкової та/або надмірної сплати, за правилами бюджетного та податкового законодавства, відповідно стаття 50 Бюджетного кодексу України та стаття 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає перерахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, частина четверта статті 50 якого передбачає зарахування податків безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України. Зазначений рахунок є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за № 594/6882).
Щодо публічної служби.
В розумінні пункту 15 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України професійна діяльність суддів є публічною службою.
Відповідно до частини першої статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Конституційні засади правосуддя закріплені розділом 8 Конституції України. Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності судів та регулювання інших питань судоустрою визначається Законом України «Про судоустрій України».
Закон України «Про статус суддів» визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Стаття 11 Закону України «Про статус суддів» передбачає забезпечення незалежності суддів, яка, серед іншого, забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає склад заробітної плати.
Жодна з наведених норм не визначає компенсацію від втрати заробітної плати, пов'язаної із справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Частина 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Частина 3 статті 11 Закону України «Про статус суддів» передбачає, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Оскільки нормами зазначених законів як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми відсутні.
Крім того, слід зазначити, що стаття 48 наведеного Закону передбачає в 2004 році повну компенсацію витрат, пов'язаних із справлянням податку з доходів фізичних осіб відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) органів внутрішніх справ, органів та установ виконання покарань, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, здійснюється за рахунок бюджетних призначень на оплату праці загального та спеціального фондів державного бюджету на утримання Міністерства оборони України, інших військових формувань та правоохоронних органів, створених відповідно до законів України, а також органів виконавчої влади та цивільних установ, до яких відряджені в установленому порядку військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
З метою покриття ризиків бюджету, пов'язаних з проведенням податкової реформи, та досягнення реальності і збалансованості державного та місцевого бюджету пунктом 44 статті 80 Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік» зупинені на 2004 рік статті 64 і 65 Бюджетного кодексу України, статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині закріплення та застосування нормативів відрахувань податку з доходів фізичних осіб за бюджетами місцевого самоврядування, який справляється з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Деякі питання оплати праці суддів» дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов'язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктом 2 зазначеного розпорядження передбачено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Аналіз вищезазначених норм доводить безпідставність їх застосування до спірних відносин, що підтверджує правову позицію відповідачів та посвідчує, що даний спір хоча і пов'язаний з проходженням публічної служби, але зведений до повернення сплаченого податку позивачем і повинен бути розглянутий з урахуванням податкових відносин. Отримання компенсації у вигляді втрати заробітку не передбачене у Законі України „Про статус суддів”, а також в інших законах України.
Щодо виконання відповідачами владних управлінських функцій.
Відповідачами у справі є центральні органи виконавчої влади, зокрема, Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України, діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99. Міністерство фінансів України відповідно до статті 35 Бюджетного кодексу України при отриманні від головних розпорядників бюджетних коштів бюджетних запитів проводить аналіз бюджетного запиту з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів (стаття 36 Бюджетного кодексу України). На підставі аналізу бюджетних запитів Міністерство готує проект закону про Державний бюджет України.
З письмових заперечень Міністерства фінансів України вбачається, що у 2004-2006 роках взагалі не передбачались суми на виплату компенсації.
Положення про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232. Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується. Зазначеним положенням встановлені основні завдання, функції як засіб здійснення повноважень до покладених на нього завдань, та права. У межах спірних відносин відсутні будь-які неправомірні дії з боку Державного казначейства України щодо позивача. Оскільки підстави для стягнення заявлених сум з Державного бюджету України відсутні, стосовно зазначеного відповідача слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 року №182/2003. Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших завдань, покладених на Державну судову адміністрацію України, підпунктом 13 пункту 4 передбачене виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України, а підпункт 14 даного пункту передбачає здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України „Про статус суддів” та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів здійснює самостійно.
Зазначений Закон та інші нормативно-правові акти не передбачають право суддів на заявлену компенсацію, що обумовлює неможливість включення її сум до бюджетного запиту.
Таким чином, жодний із відповідачів при здійсненні своїх владних управлінських функцій не порушив права позивача.
Суд вважає, що надання судді за рахунок Держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94) 12 (994 323) зазначається, «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе». Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Апеляційного суду Донецької області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов'язаної з утриманням податку - відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 липня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 23 липня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя Тарасенко І.М.
Судді Савченко С.В.
Михайлик А.С.