вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
29.07.10Справа №2а-7369/10/8/0170
(10:45) м. Сімферополь
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Гнатенко І.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим,
Державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Немцевої Н.І.
про визнання протиправними дій, скасування постанови та спонукання до виконання певних дій
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 04.06.10р.;
від відповідача 1: Буслаєва Тетяна Павлівна, довіреність № 11/1-7/3190 від 28.08.09, ;
від відповідача 2: не з'явився;
Суть спору: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Немцевої Н.І. зі складання постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25 травня 2010 року серія АВ № 240774; скасування постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25 травня 2010 року серія АВ № 240774; встановлення відсутності компетенції у відділу державної виконавчої служби Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим з примусового виконання виконавчого напису № 155, який вчинив 12 лютого 2010 року приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу, про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_5 суми у розмірі 704 323, 44 грн. за рахунок реалізації нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1.
Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.06.10 р. було відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 29.07.10 р. до набрання судовим рішенням по справі №2а-7369/10/8/0170 законної сили заборонено Відділу державної виконавчої служби Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим (м. Сімферополь, вул. К.Лібкнехта, 16, інші відомості не відомі) вчиняти будь-які дії з примусового виконання виконавчого напису № 155, який вчинив 12 лютого 2010 року приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Міхно М.С., про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_5 суми у розмірі 704 323, 44 грн. за рахунок реалізації нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на п.п. 1.7.3, 5.6.7 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 р. за № 865/4158, ст.ст.55, 20-1, 24, 27, 30 Закону України «Про виконавче провадження», а саме позивач вважає, що відповідачем 2 при складанні оскаржуваної постанови було в порушення вищенаведених норм вчинено наступні дії:
- на копії постанови не зазначено номер та серію першого примірника постанови,
- текст постанови повинен бути викладений українською мовою,
- у постанові не вказано ім'я та по батькові державного виконавця,
- не зазначено яким саме нотаріусом вчинено виконавчий напис.
Крім того позивач вважає, що ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК не наділений повноваженнями щодо здійснення примусового виконання вищенаведеного виконавчого документу та позивачем не було отримано копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець не перевіривши факт отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження продовжував вчиняти дії щодо примусового виконання, що є неправомірним.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні 29.07.10 р. заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів, викладених у запереченні до позову, а саме зазначив, що відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства винесено оскаржувану постанову, та передача виконавчого провадження з ВДВС Ялтинського МУЮ до ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК здійснена на підставі постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження від 26.03.10 р. начальника ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК Пархомчука В.М. та акту прийому-передачі.
Відповідача 2 у судове засідання 29.07.10 р. не з'явився, хоча про час, дату та місце судового розгляду був сповіщений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 1, суд
12.02.2010 р. приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу було видано виконавчий напис № 155 від 12.02.10 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 суми у розмірі 704323,44 грн. та запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.30).
10.03.10 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції Котовою І.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого документу - виконавчого напису приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу № 155 від 12.02.10 р. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 суми у розмірі 704323,44 грн., який набрав законної сили 12.02.10 р. (а.с.31).
Постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.03.10 р. було винесено на підставі заяви представника стягувача про примусове виконання виконавчого документа, яка надійшла до відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції 02.03.10 р. (а.с.78).
Листом від 17.03.10 р. начальник ВДВС Ялтинського МУЮ Щур Ю.А. звернувся до начальника ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК Пархомчука В.М. з проханням передати вищенаведене виконавче провадження до ППВР ГУЮ МЮУ в АРК (а.с.32).
26.03.10 р. начальником ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК Пархомчуком В.М. було винесено постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження, якою зобов'язано начальника ВДВС Ялтинського МУЮ передати, а начальника ППВР ГУЮ МЮУ в АРК прийняти виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу № 155 від 12.02.10 р. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 суми у розмірі 704323,44 грн., у строк до 06.04.10 р. (а.с.34).
26.03.10 р. начальником ВДВС Ялтинського МУЮ було передано, а начальником ППВР ГУЮ МЮУ в АРК прийнято виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу № 155 від 12.02.10 р. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 суми у розмірі 704323,44 грн., що підтверджується копією акту прийому-передачі від 26.03.10 р. (а.с.33).
06.04.10 р. заступником начальника ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК Немцевою Н.І. було винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого документу - виконавчого напису приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу № 155 від 12.02.10 р. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 суми у розмірі 704323,44 грн., який набрав законної сили 12.02.10 р. (а.с.36). Вищенаведену постанову було направлено боржнику поштовою кореспонденцією, але повернуто із зазначенням, що боржник не проживає за зазначеною адресою (а.с.37).
14.05.10 р. державним виконавцем ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК було складено акт опису та арешту майна боржника ОСОБА_1, а саме квартири АДРЕСА_1, загальною жилою площею 43,7 кв.м., який було складено у присутності двох понятих. Зі змісту акту вбачається, що позивач була присутня при складанні акту опису та арешту, але від його підписання та отримання відмовилась. Крім того зі змісту акту вбачається, що цим актом встановлено обмеження права користування майном , а саме розтрата, руйнування, відчуження майна, та позивач прийняла на відповідне зберігання вищенаведене майно (а.с.38-39).
21.05.10 р. заступником начальника ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК Н.І.Немцевою було винесено постанову про залучення експерта для участі у виконавчому провадженні, якою було призначено експертизу квартири АДРЕСА_1, проведення експертизи доручено ОСОБА_11 та перед експертом поставлено питання стосовно встановлення ринкової вартості описаного майна (а.с.41).
Крім того заступником начальника ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК Н.І.Немцевою в ході примусового виконання вищенаведеного виконавчого документу було запропоновано стягувачу ОСОБА_5 авансувати витрати на проведення виконавчих дій (а.с.42), направлено запит до КП «Бюро реєстрації технічної інвентаризації» м. Ялти стосовно надання інформаційної довідки на описаний об'єкт нерухомості (а.с.44).
25.05.10 р. заступником начальника ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК ОСОБА_2 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме на квартиру АДРЕСА_1, що належить позивачу на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.02.2003 р. (а.с.17), та згідно витягу КП «Ялтинське БТІ» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.11.08 р. № 21073130 зареєстроване за позивачем (а.с.18), інформаційною довідкою КП Гурзуфської селищної ради «Гурзуфське БТІ» № 26422171 від 15.06.10 р. (а.с.50-52).
Вищенаведена постанова була отримана позивачем поштовою кореспонденцією 01.06.10 р. (а.с.48).
Не погодившись із вищенаведеними діями відповідачів у вигляді накладення арешту на майно боржника та складення відповідної постанови позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті З КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оцінюючи правомірність дій та оскаржуваної постанови державного виконавця, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
"У спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Оцінюючи законність дій відповідачів щодо накладення арешту на майно позивача та оскаржуваної постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, суд вважає необхідним перевірити законність дій відповідачів та обсяг їх повноважень.
Проаналізувавши матеріали справи, пояснення представників позивача та відповідача 1, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч. 1 ст.2).
Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці)( ч.2 ст.2).
За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції( ч.3 ст.2).
Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено перелік виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, до числа яких входять виконавчі написи нотаріусів.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні в ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК знаходиться виконавчий напис приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу № 155 від 12.02.10 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 суми у розмірі 704323,44 грн., який є виконавчим документом відповідно до ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" та в якому нотаріус визначив спосіб та порядок виконання вищенаведеного виконавчого напису шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.30).
Відповідно до ч.3 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання; залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інші права передбачені цим Законом.
У цій нормі окреслено адміністративний процесу ально-правовий статус державного виконавця, його повноваження, обов'язки і права, які реалізуються ним у процесі виконавчого про вадження по застосуванню окремих засобів примусового виконання до боржників - громадян і юридичних осіб - на виконання рішень судових та інших органів (посадових осіб), передбачених цим Зако ном, про майнові стягнення, а також рішень у немайнових спорах.
Обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання полягає у тому, що він мусить застосовувати тільки заходи, встановлені у ст. 4 цього Закону.
Повнота вчинення процесуальних дій полягає у їх відповідності заходам примусового виконання, визначеним у документі на приму сове виконання.
Суд вважає необхідним встановити чи було державним виконавцем при виконанні вищенаведеного виконавчого напису вчинено виконавчі дії повно, у спосіб та порядок, визначений виконавчим документом, тобто у відповідності із заходами примусового виконання, визначеними у документі про примусове виконання.
Державний виконавець для здійснення своєчасного і повного при мусового виконання наділений широкими правами, які визначені Законом України “Про виконавче провадження” і не є вичерпними.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Статтею 50 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, де зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Суд зазначає, що звернення стягнення допускається виключно на майно, що нале жить боржнику на праві приватної власності, в тому числі, що нале жить йому на праві спільної та спільної часткової власності. Майном боржника з позицій виконавчого провадження можна вважа ти предмети матеріального світу, що належать йому на праві приват ної власності або майнові права та обов'язки. Таким майном можуть бути нерухомі речі.
Звернення стягнення на майно боржника передбачає проведення виконавчих дій щодо виявлення майна, його арешту (опису), вилу чення та примусової реалізації.
Арешт - це судова заборона вільно розпоряджатися власним май ном. У виконав чому провадженні в примусовому порядку виконуються не тільки су дові рішення, а й цілий ряд рішень інших органів (посадових осіб) ( ст. 3 цього Закону), тому арешт є процесуальною дією у виконавчому провадженні, якою забороняється вільне розпо рядження майном.
Арешт відбувається шляхом опису майна боржника, забороною розпоряджатися цим майном, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України “Про виконавче провадження” арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
-винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
-винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
-винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
-проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Отже державними виконавцями при примусовому виконанні виконавчого документу, яким встановлений спосіб та порядок примусового виконання шляхом звернення стягнення на майно боржника, а саме квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу на праві власності, яке підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи, 14.05.10 р. складено акт опису та арешту майна боржника, зазначеного у виконавчому документі, а саме квартири АДРЕСА_1 та 25.05.10 р. винесено постанову про арешт вищезазначеного майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Тобто державними виконавцями було здійснено першу та другу стадії звернення стягнення на майно боржника, що передбачає проведення виконавчих дій щодо виявлення майна та його арешту (опису).
У виконавчому провадженні арешт на майно боржника включає в себе комплекс процесуальних виконавчих дій щодо заборони вільного розпорядження та користування таким майном. За загальним правилом арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам.
Крім того арешт майна є одним із складових звернення стягнення на майно боржника, яке, крім того полягає також у вилученні та примусовій реалізації цього майна.
Метою застосування арешту є забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації.
Суд зазначає, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження також є заходом арешту майна боржника та забезпечення реального стягнення боргу з боржника, а отже - реальним виконанням виконавчого докумету.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідачами у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» здійснено дії щодо складання та затвердження постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, адже ці дії виконані при примусовому виконанні виконавчого напису, в якому визначений спосіб та порядок здійснення примусового виконання, визначено майно, за рахунок якого необхідно здійснити стягнення суми боргу та державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, керувався наданими йому правами та обов'язками, не перевищуючі їх та не виходячи за їх межі.
Що стосується посилання позивача на порушення з боку державного виконавця порядку складання оскаржуваної постанови, а саме не зазначено на копії оскаржуваної постанови номер та серію першого примірника постанови, викладення тексту постанови російською мовою, у постанові не вказано ім'я та по батькові державного виконавця, не зазначено яким саме нотаріусом вчинено нотаріальний запис, суд зазначає наступне.
Пунктом 5.6.7. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України N 74/5 від 15.12.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.12.99 р. під № 865/4158 встановлено, перший примірник постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (додаток 26) складається з використанням бланків документів виконавчого провадження, для інших примірників (додаток 26-1) використовуються бланки для копій документів виконавчого провадження. На першому примірнику постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження зазначаються серії та номери бланків для копій документів виконавчого провадження, що були використані для складання копій цієї постанови. На копіях постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження зазначаються серія та номер першого примірника постанови.
Суд зазначає, що оригінал постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.05.10 р. та його копії були складені державним виконавцем на бланках, встановлених у додатку 26-1 Інструкції, що дійсно є порушенням вищенаведеного пункту Інструкції, але судом було встановлено, що вищенаведене порушення п. 5.6.7. Інструкції вчинено державним виконавцем не з його вини, у зв'язку із тим, що в ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК взагалі відсутні бланки додатку|застосування| № 26, у зв'язку із чим постанови |постанови| про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виносяться державним виконавцями на бланках суворої|суворої| звітності згідно додатку|застосування| 26-1 Інструкції. Однак дана обставина не може бути визнана судом достатньою та законною підставою для скасування постанови про накладення арешту.
Відповідно до п. 1.6. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 2274/5 від 25.12.2008, діловодство в органах державної виконавчої служби та документування управлінської діяльності здійснюється державною мовою.
Конституцією України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова (ст.10 Конституції). Статтями 3,11 Закону України «Про мови» та Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» встановлено право державних органів, організацій, підприємств та ін. використовувати поряд з українською мовою і інші мови, національностей, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, а саме російську мову.
Отже законодавством України передбачена можливість складання документів у тому числі відділами ДВС МЮУ російською мовою.
Крім того суд вважає, що не зазначення державним виконавцем в оскаржуваній постанові повного ім'я та по батькові державного виконавця, що склав оскаржувану постанову та прізвища, ім'я по батькові приватного нотаріуса, який видав виконавчий напис не є порушенням прав та інтересів позивача, суд вважає, що державний виконавець у оскаржуваній постанові зазначив всі необхідні відомості, які повинні бути зазначені у відповідності до вимог чинного законодавства України та вважає достатнім, що державний виконавець при складанні оскаржуваної постанови зазначив прізвища та ініціали свого ім'я та по батькові та місце складання виконавчого напису, його номер, серію та інше, що є достатньою ідентифікацією із виконавчим написом від 12.02.10 р. № 155, який вчинив приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу.
Суд також вважає неспроможними посилання позивача на те, що позивачем не було отримано копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець, не перевіривши факт отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження продовжував вчиняти дії щодо примусового виконання, що є на думку позивача неправомірним.
З цього приводу суд зазначає, що державним виконавцем було направлено на адресу боржника (позивача) копії постанови про відкриття виконавчого провадження, яку було повернуто у зв'язку із незнаходженням боржника за вказаною адресою, постанови про прийняття до виконавчого провадження, яку було опущено у поштовий ящик позивача.
Відповідно до ст.27 Закону України “Про виконавче провадження” копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Матеріалами справи підтверджується, що державними виконавцями направлялись на адресу позивача (боржника) всі копії постанов та інші документи виконавчого провадження, з якими повинен був бути ознайомлений позивач (боржник) без порушень норм Закону України “Про виконавче провадження”.
Крім того суд зазначає, що відповідно до ст.32 Закону України “Про виконавче провадження” за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій або несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм цим Законом права, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ. Суду не надано доказів звернення позивача до державного виконавця із відповідною заявою та доказів добровільного виконання виконавчого напису позивачем (боржником) з моменту, коли позивач дізнався про знаходження на примусовому виконанні виконавчого напису.
Що стосується вимоги позивача щодо встановлення відсутності компетенції у ППВР ВДВС ГУЮ МУЮ в АРК з примусового виконання виконавчого напису № 155, який вчинив 12 лютого 2010 року приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу, про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_5 суми у розмірі 704 323, 44 грн. за рахунок реалізації нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, то суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 20-1 Закону України “Про виконавче провадження” на підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень:
1) за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади;
2) за якими підлягає стягненню сума боргу від п'яти до десяти мільйонів гривень або еквівалентна сума в іноземній валюті.
В установленому Міністерством юстиції України порядку на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції можуть передаватися інші виконавчі провадження, що знаходяться на виконанні в органах державної виконавчої служби. Про прийняття до виконання виконавчого провадження або передачу виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого виноситься вмотивована постанова, з якою ознайомлюються сторони виконавчого провадження.
У відповідності з п.2.1. Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 38/5, 17.05.2004, передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися до підрозділу примусового виконання рішень, територіальних органів ДВС та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням начальника регіонального органу ДВС щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС.
Посадова особа про передачу матеріалів виконавчого провадження виносить вмотивовану постанову (п.2.2. Порядку № 38/5).
Державний виконавець зобов'язаний прийняти (передати) матеріали виконавчого провадження у спосіб та строки, зазначені в постанові чи письмовому дорученні начальника органу ДВС (керівника виконавчої групи) (п.2.3. Порядку № 38/5).
Відповідно до п. 2.5. Порядку № 38/5 про передачу матеріалів виконавчого провадження складається акт приймання-передачі, який підписується державним виконавцем, що передає, і державним виконавцем, що приймає провадження. У разі відсутності державного виконавця, на виконанні в якого перебувало виконавче провадження, акт підписується іншою посадовою особою, уповноваженою керівником відповідного органу ДВС.
Відповідно до п. 2.7. Порядку № 38/5 одночасно з підписанням акта приймання-передачі державний виконавець виносить постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження. Постанова про прийняття до виконання виконавчого провадження виноситься лише в разі передачі виконавчого провадження з одного органу ДВС до іншого.
Відповідно до п. 2.8. Порядку № 38/5 постанова про прийняття до виконання виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження.
Відповідно до п. 2.9. Порядку № 38/5 акт приймання-передачі затверджується начальником органу ДВС чи виконавчої групи, якому безпосередньо підпорядковується державний виконавець.
Матеріалами справи підтверджується, що передача виконавчого провадження з ВДВС Ялтинського МУЮ до ППВР ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК була здійснена відповідно до вимог ст. 20-1 Закону України “Про виконавче провадження” та Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, а саме із винесенням вмотивованої постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження від 26.03.10 р. начальником ВДВС ГУЮ МЮУ в АРК, складанням акту прийому-передачі 26.03.10 р., винесенням ППВР постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження та інше.
Суд підкреслює, що стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд встановив, що відповідачі діяли обґрунтовано та відповідно до норм чинного законодавства України, не обмежуючи та не порушуючи права позивача, неупереджено, з ретельним дослідженням фактів та обставин справи, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотриманням розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, здійснювали покладені на них повноваження та обов'язки, а отже позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 29.07.10 р. Постанову в повному обсязі складено 03.08.10 р.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кушнова А.О.