Справа № 640/39442/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
27 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Судді-доповідача Кузьмишиної О.М.,
суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із вказаним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 07.12.2021 №315973, винесену Північним міжрегіональним управлінням Державної служби України з безпеки на транспорті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 не може бути суб'єктом перевірки та відповідальності, оскільки під час здійснення відповідного перевезення не виступав автомобільним перевізником, адже транспортний засіб переданий в оренду ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі № 640/39442/21, встановлено строк до 30 вересня 2022 року для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 30 вересня 2022 року.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає подальшому розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.10.2021 інспекторами Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки була проведена перевірка та габаритно-ваговий контроль транспортного засобу з напівпричепом марки MAN Fruehanf, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , за результатами якої було виявлено вантажне перевезення із перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% при перевезенні подільного вантажу.
В подальшому, з урахуванням наведених обставин, Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №315973 від 07.12.2021, якою до ОСОБА_1 на підставі абзацу 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано штрафні санкції у розмірі 8 500,00 грн.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в межах спірних правовідносин не виступав автомобільним перевізником, а відтак не є належною відповідальною особою.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду наступне.
Щодо тверджень позивача про те, що він не являється відповідальною особою, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства до відповідальності за порушення вимог законодавства щодо перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм притягається саме перевізник, а належний в даному випадку позивачу транспортний засіб був переданий на підставі договору оренду до іншої особи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 №1197 затверджено Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, відповідно до пункту 3 якого підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв'язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона.
Внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.
Відповідно до пункту 6.2 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 11 серпня 2010 року № 379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2011 року за № 123/18861 (надалі Інструкція) встановлено, що за письмовою заявою власника ТЗ - фізичної особи, зразок якої наведено в додатку 14 до цієї Інструкції, про надання права керування цим ТЗ іншій фізичній особі (за умови пред'явлення документів, що посвідчують особу власника та цю особу) працівниками Центру оформляється та видається тимчасовий реєстраційний талон на термін, зазначений у заяві.
Також, згідно з пунктом 6.3 Інструкції встановлено, що якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» чітко визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов'язковою згідно з вимогами статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Відповідно до приписів статті 800 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.
Наведені норми законодавства дають підстави вважати, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, на підставі договору оренди транспортного засобу, у межах господарських відносин, позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 804/8740/16, де у пункті 30, зокрема, вказано: «...Попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 та пункту 16 Порядку № 1388 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто як вважає позивач не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом № 2344-ІП. Тому, з огляду на наведене, правове регулювання та в аспекті спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність спірних постанов в цій частині.»
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей про передання позивачем належного останньому транспортного засобу, у користування іншій особі, зокрема третій особі або водію, який був присутній під час перевірки транспортного засобу.
Колегія суддів апеляційної інстанції також зауважує, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності відомостей про належного користувача транспортного засобу з напівпричепом марки MAN Fruehanf, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.
Крім того, з аналізу матеріалів справи колегією суддів встановлено, що під час проведення перевірки водій не повідомляв інспекторів про наявність договору оренди транспортного засобу або іншого договору, що встановлює правові підстави для користування і (або) розпорядження належним позивачу транспортним засобом.
З урахуванням зазначених обставин колегія суддів висновує, що в цій справі саме позивач виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення вантажу транспортним засобом.
Крім того, колегія суддів зауважує, що товарна-транспортна накладна, на підставі якої позивач обґрунтовує свою позицію, не є документом, що підтверджує право користування транспортним засобом на момент проведення рейдової перевірки з огляду на наступні обставини.
Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила).
Відповідно до пункту 11.1 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
В свою чергу, Розділом 1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
У відповідно до абзацу 2 пункту 11.1. Правил товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Слід зауважити, що дана норма є альтернативною, в якій зазначається, що обов'язковою інформацією в товарно-транспортній накладній має бути інформація про перевізника та/або експедитора.
Крім того, загальними нормами Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.
За визначенням пункту 1.6. статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961 встановлено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Отже, керуючись викладеними вище обставинами, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем під час розгляду судом цієї справи не підтверджено, що останній перебував у відповідних договірних правовідносинах з перевізником вантажу під час рейдової перевірки належного позивачу транспортного засобу.
З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів суд висновує, що у межах спірних правовідносин саме позивач виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення вантажу з перевищення габаритно-вагових норм, що свідчить про необґрунтованість посилань позивача на обставини, що він не був в даному випадку перевізником, а тому не може бути відповідальною особою.
Щодо посилань позивача про те, що слухання справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт проведено без участі останнього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із пунктом 25, 26, 27 Порядку №1567 встановлено, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 до Порядку № 1567.
В свою чергу, з аналізу наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що повідомленням від 17.11. 2021 № 97325/19.1/24-21 позивача було викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 07.12.2021. Вказане повідомлення надіслано рекомендованим листом зі штрих-кодовим ідентифікатором №0308301251569.
Вказане вище свідчить, що відповідачем дотримано вимоги законодавства в частині належного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи.
Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Отже, враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а у зв'язку із неявкою уповноваженої особи суб'єкта господарювання, службовими особами відповідача було правомірно розглянуто справу без участі уповноваженої особи позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/4624/17 від 11 лютого 2020 року.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2022 року - скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування рішення - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк