ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 жовтня 2022 року м. Київ № 640/9268/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
30.03.2021 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної місті Києві державної адміністрації (далі - Управління соцзахисту) про:
- визнання дій Управління соцзахисту щодо відмови йому у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни неправомірними;
- зобов'язання Управління соцзахисту надати йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив про протиправність відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки він перебував у зоні відчуження та здійснював роботи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та виконував роботи по захороненню автомобілів у період з 14.10.1986 по 20.10.1986 у складі невоєнізованого формування цивільної оборони, для чого був відкомандирований з автотранспортного підприємства 11469 «Донецькавтотранс».
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М. від 08.10.2021 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
04.11.2021 від відповідача до Окружного адміністративного суду надійшов відзив на зазначену позовну заяву, який мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову, оскільки статус інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) встановлюється на підставі документів, що містять інформацію про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення осіб до складу вказаного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) про групу інвалідності та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, дія цього Закону не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій. Умови визначення правового статусу та соціального захисту цих категорій осіб визначаються Законом України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № № 796-XII). Крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь працівники, які залучались від інших підприємств та відомств. На громадян, які були у складі цих формувань, дія пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ не поширюється. Позивачем не надано розпорядчого документа (наказу чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчого документа підприємства про залучення його особисто до складу такого формування, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення від 24.05.2019 серії НОМЕР_1 , має ІІІ групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС що підтверджується довідкою до акта МСЕК серії 10 ААБ № 386403 від 21.02.2013.
Згідно із витягом з наказу по Єнакіївському АТП 11469 АОА «Донецькавтотранс» від 11.10.1986 № 274 ОСОБА_1 був командирований з 13.10.1986 по 23.10.1986 в м. Іллінці Київської області для підготовки та повернення цементовозів з Чорнобильської АЕС.
Згідно із довідкою від 15.07.1997 № 25/5-168, виданої Державним департаментом Автомобільного транспорту України, ОСОБА_1 брав участь по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС та виконував роботи по захороненню автомобілів з 14.10.1986 по 20.10.1986.
15.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Відповідач листом від 16.03.2021 № 100/06-100/06к-49-49 повідомив позивача про те, що немає підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни, оскільки в наданих ним документах відсутнє документальне підтвердження про залучення особисто позивача до формувань Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується наказом чи розпорядженням.
Не погоджуючись із такою відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом №796-ХІІ та Законом № 3551-XII.
Так, у відповідності до статті 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
У даному випадку на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.
Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3551-XII містить також умову щодо залучення особи до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 27.02.2019 у справі № 818/26/18.
Слід додати, що вищезгадана частина друга статті 7 Закону №3552-ХІІ, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, пунктом 9 доповнена Законом України від 15.06.2004 № 1770-IV «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» (далі - Закон № 1770-IV).
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що для правильного розуміння та застосування цієї норми визначальне значення має намір законодавця, законодавча історія вказаної норми, сутність і призначення Закону.
Як зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону від 06.02.2003 № 3078 про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (щодо осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони), який був прийнятий як Закон № 1770-IV і набув чинності 08.07.2004, та яким, власне, і було доповнено частину другу статті 7 Закону № 3551-ХІІ пунктом 9, - з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Перелік робіт, як зазначено у пояснювальній записці, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна лише тим, зазначається законодавцем, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
У пояснювальній записці також зазначено, що за час, який пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Пояснювальна записка розміщена у вільному доступі на сайті Верховної Ради України.
З наведеного вбачається чіткий, недвозначний і зрозумілий намір законодавця щодо надання статусу інвалідів війни конкретній незначній групі осіб, а не широкому колу осіб з числа осіб з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
У даному випадку, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів його залучення до безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
У той же час, в межах спірних правовідносин, має бути підтверджено належними та допустимими доказами залучення саме позивача до ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.
Дана обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 (справа №377/797/17) та від 10.05.2018 (справа №279/12162/15-а) та в ухвалі Верховного Суду України від 07.07.2017 (справа №676/4127/16-а).
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для висновку про протиправність дій Управління в контексті заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами обставин, з якими положення пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ пов'язують можливість встановлення позивачу статусу інваліда війни.
Таких доказів, як вже зазначалося, не надано і під час розгляду справи. Жоден із додатків до позовної заяви не містить документально підтверджених відомостей щодо особи позивача в контексті її залучення саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відтак, судом не встановлено обставин, які б зумовлювали висновок про наявність підстав для надання позивачу статусу інваліда війни та не порушень з боку відповідача прав чи інтересів позивача, який у даному випадку діяв правомірно, відмовляючи у наданні статусу інваліда війни та видачі посвідчення, а відтак відсутні підстави для задоволення позову у повному обсязі, тобто і у частині зобов'язати вчинити певні дії, що зумовлює висновок суду про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Доводи позивача та надані ним матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного. У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даному випадку у зв'язку з розглядом даної справи.
Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем витрат суду не надано.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Чудак