25 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 338/344/22 пров. № А/857/12409/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Кушик Ю.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування постанови у справі про порушення митних правил,
суддя у І інстанції Шишко О.А.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення смт. Богородчани,
дата складення повного тексту рішення 10 серпня 2022 року,
09 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив поновити строк звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Львівської митниці (далі - Митниця) № 0196/20900/22 від 01 березня 2022 року у справі про порушення митних правил, передбачених частиною 5 статті 481 Митного кодексу України (далі - МК), якою на нього було накладено штраф у розмірі 85000 грн.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2022 року у справі № 338/344/22 позов було задоволено частково. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем у ході розгляду справи не представлено достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, доводи позивача не спростовано, а відтак прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності суд вважав необґрунтованим.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що при вирішенні спору суд першої інстанції допустив невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Митниці у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
ОСОБА_1 у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином-резидентом, який перебуває на тимчасовому консульському обліку в Консульстві України в Гданську (Республіка Польща) з 21 жовтня 2021 року до 21 жовтня 2022 року.
За позивачем зареєстрований в Республіці Польща автомобіль CHRYSLER, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується реєстраційним документом № 3694344.
28 листопада 2021 року ОСОБА_1 ввіз на митну територію України у митному режимі «тимчасове ввезення» транспортний засіб марки CHRYSLER, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , надавши письмове зобов'язання про зворотне вивезення автомобіля в строк до 03 січня 2022 року.
29 січня 2022 року в зону митного контролю пункту пропуску «Краковець-Корчова» митного поста «Яворів» Львівської митниці в'їхав автомобіль марки CHRYSLER, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивача і під час митного контролю працівниками Митниці констатовано порушення зобов'язання про зворотне вивезення позивачем його автомобіля.
Вбачаючи ознаки порушення митних правил, відповідальність за яке передбачена частиною 5 статті 481 МК, 30 січня 2022 року головним державним інспектором відділу митного оформлення № 4 Митниці Сабат Ю.О. складено відносно позивача протокол про порушення митних правил № 0196/20900/22.
Постановою в.о. заступника начальника Митниці Приходька Ю.Б. від 01 березня 2022 року №0196/20900/22 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною 5 статті 481 МК, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн, якою позивача визнано винним у порушенні строку тимчасового ввезення переміщеного 28 листопада 2021 року транспортного засобу марки CHRYSLER, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , під письмове зобов'язання про зворотне вивезення на строк до 03 січня 2022 року.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності за правилами адміністративного судочинства регламентовані приписами статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини 2 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Як зазначено у поданій ОСОБА_1 позовній заяві, про оскаржувану постанову він дізнався лише 29 квітня 2022 року, отримавши поштовим зв'язком копію постанови головного державного виконавця Богородчанського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про відкриття виконавчого провадження №68792249 з примусового виконання вказаної постанови у справі про порушення митних правил. До суду з позовом звернувся 09 травня 2022 року.
Ухвалою від 09 травня 2022 року суддя Богородчанського районного суду Івано-Франківської області поновив позивачу строк звернення до суду, вважаючи зазначені обставини пропуску строку поважними.
Разом з тим, відповідно до протоколу про порушення митних правил № 0196/20900/22 позивача було повідомлено про розгляд справи 01 березня 2022 року о 10 год 00 хв, про що ОСОБА_1 власноруч підписався.
Будь-яких клопотань про перенесення розгляду справи про порушення митних правил позивачем не заявлялось.
Копію оскаржуваної постанови відповідача від 01 березня 2022 року було скеровано на адресу ОСОБА_1 . Проте згідно поштового повідомлення лист позивачу не був вручений через «відсутність адресата».
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду зазначені у статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому апеляційний суд наголошує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Правові висновки, аналогічні за змістом, були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011).
Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).
Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
За правилами частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що оскільки позивач знав про місце та час розгляду справи про порушення митних правил, а отже мав можливість надати свої пояснення, отримати копію відповідної постанови та у разі незгоди вчасно оскаржити у встановлений строк, то підстав для висновку про наявність поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду немає, а отже рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов без розгляду.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 268, 272, 286, 308, 310, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Львівської митниці задовольнити частково.
Скасувати рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2022 року у справі № 338/344/22 та позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 28 жовтня 2022 року.
Дата