25 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/14561/21 пров. № А/857/9980/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Кушик Ю.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудторг» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
суддя у І інстанції Кухар Н.А.,
час ухвалення рішення 15 год 17 хв,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 26 травня 2022 року,
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбудторг» (далі - ТОВ «Трансбудторг») звернулося до адміністративного суду із позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДФС) від 19 серпня 2021 року №19671/13-01-07-04, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (далі - ПНП) у розмірі 315 028,98 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 380/14561/21 позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю. Посилання відповідача на невірне відображення спірних господарських операцій у бухгалтерському обліку, судом не взято до уваги, оскільки такі обставини не були встановлені під час перевірки та не є предметом розгляду у справі. Відповідач не вказує на неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Контрагенти позивача зареєстровані в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і у відповідача відсутні докази їх сумнівної податкової репутації. Тому висновки контролюючого органу, покладені у основу оспорюваного ППР, є необґрунтованими.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ДПС, яке просило вказане судове рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою встановлено відхилення адміністративних витрат ТОВ «Трансбудторг» за 2020 рік всього у сумі 1750161 грн.
Так, операції по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 згідно з даними бухгалтерського обліку підприємства безпідставно віднесено до адміністративних витрат. ТОВ «Трансбудторг» не спростовував віднесення по дебету бухгалтерського рахунку 92 «Адміністративні витрати» за 2020 рік, де на момент перевірки було відображено послуги оренди транспортних засобів від ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 .
Судом не взято до уваги і того, що договори оренди не відповідають актам прийому-передачі транспортних засобів.
Разом із тим, витрати, які формують собівартість реалізованих послуг, визнають витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. У випадку, якщо витрати по оренді транспортних засобів не формували собівартість реалізованих послуг, відсутні підстави для включення таких витрат до складу витрат підприємства.
На рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства.
На рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» ведеться облік виробничих витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації». Однак, у матеріалах справи первинні документи, які підтверджують списання визнаних витрат.
Окрім того, ГУ ДПС вважає, що заявлені витрати на професійну правничу не є співмірними по відношенню до складності справи та не відповідають обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), тобто розмір заявлених витрат не є обгрунтованим та пропорційним до предмету спору.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «Трансбудторг» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник ГУ ДПС у судовому засіданні апеляційного суду підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Надала суду усні та письмові пояснення, у яких просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ТОВ «Трансбудторг» відмовити.
Представник ТОВ «Трансбудторг» у ході апеляційного розгляду заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ГУ ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Трансбудторг» податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2021 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 24 травня 2016 року по 31 березня 2021 року, результати якої оформлено актом від 30 липня 2021 року №15466/13-01-07-04/40504235.
Під час перевірки контролюючий орган дійшов висновку про встановлення порушення ТОВ «Трансбудторг» податкового законодавства, а саме пункту 44.11 статті 44; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134; пункту 135.1 статті 135; пункту 137.1 статті 137.1 Податкового кодексу України (далі - ПК), що зумовило заниження позивачем у період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2021 року ПНП у сумі 315 028,98 грн.
На підставі висновків зазначеного акту перевірки ГУ ДПС було винесено оспорюване ППР від 19 серпня 2021 року №19671/13-01-07-04.
ТОВ «Трансбудторг» не погодилося із вказаним рішенням ГУ ДПС та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регламентовано приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Як передбачено у статті 1 Закону № 996-XIV, для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні:
активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому;
бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;
господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;
зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди;
економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів;
національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту;
первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію;
фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства;
витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками);
доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників);
чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - дохід, що визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (у тому числі платежів від оренди об'єктів інвестиційної нерухомості) наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.
Частиною 1 статті 2 Закону № 996-XIV встановлено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 3 статті 9 Закону № 996-XIV встановлено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.
Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Наказ № 88).
Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.1 Наказу № 88).
Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку (далі - НП(С)БО) 16 «Витрати» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248.
Пунктом 3 НП(С)БО 16 передбачено його застосування до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти».
Пунктом 6 НП(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (Пункт 7 НП(С)БО 16).
Як вказано у пункті 11 НП(С)БО 16, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
За правилами пункту 12 НП(С)БО 16 до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Національного положення (стандарту).
У відповідності до пункту 15 НП(С)БО 16 до складу загальновиробничих витрат включаються:
15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).
15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.
15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.
15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
15.5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).
15.6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.
15.7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).
15.8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.
15.9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Згідно із приписами пункту 17 НП(С)БО 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Пунктом 18 НП(С)БО 16 передбачено, що до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:
загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
витрати на врегулювання спорів у судових органах;
податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти;
інші витрати загальногосподарського призначення.
За правилами пункту 19 НП(С)БО 16 витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):
витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
витрати на ремонт тари;
оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
витрати на передпродажну підготовку товарів;
витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;
витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;
інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
Відповідно до пункту 20 НП(С)БО 16 до інших операційних витрат включаються:
витрати на дослідження та розробки відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» ;
собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;
сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
втрати від знецінення запасів;
нестачі й втрати від псування цінностей;
визнані штрафи, пеня, неустойка;
витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
інші витрати операційної діяльності.
У пункті 26 НП(С)БО 16 зазначено, що до складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп.22-25 цього Національного положення (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Як передбачено у пункті 29 НП(С)БО 16, до складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:
собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);
втрати від зменшення корисності необоротних активів;
втрати від безоплатної передачі необоротних активів;
втрати від неопераційних курсових різниць;
сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
інші витрати діяльності.
Згідно із пунктом 30 НП(С)БО 16 податки на прибуток визнаються витратами згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток».
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки правильності відображення ТОВ «Трансбудторг» своїх витрат у бухгалтерському та податковому обліку, що на думку контролюючого органу призвело до протиправного зменшення податкових зобов'язань товариства з ПНП у період, що підлягав перевірці.
Контролюючим органом у ході апеляційного розгляду не заперечувався реальний характер господарських операцій ТОВ «Трансбудторг» із своїми контрагентами ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 щодо оренди транспортних засобів на виконання своїх зобов'язань за договором від 02 грудня 2020 року з Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради щодо виконання будівельних робіт «Капітальний ремонт підпірної стінки для попередження зсуву ґрунту на вул. Березовій, 42, 44, АДРЕСА_1 » та за договором від 17 квітня 2020 року із Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради щодо виконання будівельних робіт «Капітальний ремонт і реставрація - капітальний ремонт доріг та тротуарів на вул. Зелена у м. Львові».
Разом із тим, ГУ ДПС під час проведеної перевірки встановлено, що вартість придбаних послуг з оренди транспортних засобів від ФОП ОСОБА_2 ТОВ «Трансбудторг» включено до складу витрат у 2020 році у сумі 1 493 286 грн, як і вартість придбаних послуг оренди транспортних засобів від ФОП ОСОБА_3 у 2020 році у сумі 256 875 грн.
У ході апеляційного розгляду було безспірно встановлено, що ТОВ «Трансбудторг» операції по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 згідно з даними бухгалтерського обліку підприємства відобразило проведеннями Дт 92 Кт 631 та віднесло до адміністративних витрат.
При цьому надані ТОВ «Трансбудторг» під час перевірки документи вказують на те, що такі витрати повинні обліковуватись позивачем на рахунку 91, однак товариством не надано документів на підтвердження списання визнаних витрат.
Відтак, апеляційний суд погоджується із твердженням контролюючого органу про те, що віднесення ТОВ «Трансбудторг» операцій по господарських операція із ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 до адміністративних витрат товариства було безпідставним та зменшило суми доходів звітного періоду, що призвело до зменшення суми ПНП, що підлягає сплаті товариством до бюджету.
При цьому апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що невірне відображення зазначених господарських операцій в ДТ 92 Кт 631 не було встановлено під час перевірки та не є предметом розгляду у справі, оскільки відповідні обставини були відображені у акті перевірки від 30 липня 2021 року №15466/13-01-07-04/ НОМЕР_1 та про вказані обставини ГУ ДПС зазначало у письмових поясненнях від 13 травня 2022 року (а.с.146-147 т.3).
З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов переконання про правомірність винесення ГУ ДПС оспорюваного позивачем у рамках цієї справи ППР від 19 серпня 2021 року №19671/13-01-07-04.
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ТОВ «Трансбудторг» відмовити.
Окрім того, оскільки у задоволенні вимог позивача відмовлено, на підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для стягнення на користь ТОВ «Трансбудторг» понесених судових витрат.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 380/14561/21 та у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудторг» відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 28 жовтня 2022 року.