28 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/2308/22 пров. № А/857/11354/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.;
суддів - Обрізка І.М., Шинкар Т.І.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі № 500/2308/22 (головуючий суддя Мартиць О.І., м. Тернопіль) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
07 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просила визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 04.04.2022 про відмову позивачці у зарахуванні до трудового стажу період роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 в Управлінні праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачці до стахового стажу період роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 в Управлінні праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації та провести перерахунок призначеної пенсії.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві вказує на те, що відповідач протиправно не зарахував до її трудового стажу період роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 у Відділі соціального забезпечення Теребовлянського райвиконкому на посаді соціального працівника відділення соціальної допомоги по обслуговуванню одиноких престарілих громадян. Позивач звертає увагу на те, що відповідно до наказу Відділу соціального забезпечення Теребовлянського райвиконкому №56 від 01.07.1991 року вона була прийнята на посаду соціального працівника відділення соціальної допомоги, а наказом Відділу соціального забезпечення Теребовлянського райвиконкому №49 від 27.03.1995 їй присвоєно І категорію соціального працівника, що підтверджується записами у трудовій книжці, тому ОСОБА_1 вважає, що відповідач протиправно відмовив їй у задоволенні заяви про зарахування періоду роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 до її трудового стажу. Позивачка, звертає увагу, що відповідачем було протиправно відмовлено у задоволенні її заяви про зарахування періоду роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 до трудового (страхового) стажу, тому вона звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 04.04.2022, оформлене листом №1290-1314/О-02/8-1900/22 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 в Управлінні праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 в Управлінні праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації та провести перерахунок пенсії.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві грн 40 коп).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
На обґрунтування апеляційних вимог відповідач покликається на те, що записи трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 не підтверджують страховий (трудовий) стаж позивачки у відділі соціального забезпечення Теребовлянського райвиконкому до 01.04.1995, оскільки трудова книжка ОСОБА_1 та архівні довідки №03-11/928, 03-11/986 та 03-11/927 не містять жодних відомостей про те, що Теребовлянський центр обслуговування пенсіонерів є правонаступником відділу соціального забезпечення Теребовлянського райвиконкому у якому позивач працювала з 01.07.1991 року та з 01.04.1995 року її призначено на посаду соціального працівника територіального центру управління соціального захисту в порядку переводу у зв'язку з утворенням установи. Таким чином, апелянт вважає, що підстав для задоволення даного адміністративного позову немає.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач звернулася із заявою до відповідача з проханням зарахувати до її трудового стажу період роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995 на посаді соціального працівника відділення соціальної допомоги по обслуговуванню одиноких престарілих громадян відділі соціального забезпечення Теребовлянського райвиконкому на посаді.
Відповідач, листом від 04.04.2022 № 1290-1314/О-02/8-1900/22 відмовив у зарахуванні трудового стажу роботи періоду роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995, оскільки відсутні відомості про переведення чи звільнення позивачки з роботи в Управлінні праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Страховий стаж - це період, протягом якого людина підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і за який щомісяця сплачено страхові внески.
Поняття “страховий стаж” запроваджено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, який набув чинності з 01.01.2004.
Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення”, а після 01.01.2004 - Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З матеріалів справи встановлено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 (серії НОМЕР_1 від 06.10.1981) містяться записи за спірний період, а саме:
запис №7 - 01.07.1991 прийнята на посаду соціального працівника відділення соціальної допомоги в Теребовлянський райсоцбез (наказ №56 від 01.07.1991);
запис №8 - 01.04.1995 присвоєна І категорію соціального працівника (наказ №49 від 27.03.1995).
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом 4.1 Інструкції №58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З вказаних норм законодавства суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
У трудовій книжці позивача у відомостях про роботу записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58. При цьому працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Вказана правова позиція узгоджується з викладеними висновками Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Також, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Враховуючи зазначені норми законодавства та правові позиції Верховного Суду, слід зазначити, що відповідач не надав суду апеляційної інстанції доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, також трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу і є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Крім того, згідно архівної довідки від 05.10.2021 №03-11/928, виданої Архівним відділом Тернопільської районної державної адміністрації у документах архівного фонду Управління праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації є відомості, що наказом №56 по відділу соціального забезпечення Теребовлянського райвиконкому від 01.07.1991 ОСОБА_1 з 01.07.1991 зараховано на посаду соціального працівника відділення соціальної допомоги по обслуговуванню одиноких перестарілих громадян з посадовим окладом 1.5 ставки згідно штатного розпису і закріплено за нею одиноких громадян села Лошнів.
Центр соціальних послуг Теребовлянської міської ради 09.03.2021 видав ОСОБА_1 довідку за №53/01-02 про те, що 01.04.1995 відповідно до наказу №49 від 27.03.1995 присвоєно І категорію соціального працівника. Аналогічного змісту довідку видано також 21.10.2021 за №236/01-02.
Відповідач помилково не врахував при розгляді заяви ОСОБА_1 про зарахування до її трудового стажу період роботи з 01.07.1991 по 01.04.1995, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
За таких встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що період роботи позивача з 01.07.1991 по 01.04.1995 в Управлінні праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації підлягає зарахуванню до трудового стажу, і, відповідно, слід провести перерахунок призначеної пенсії позивачу.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Відтак, враховуючи вказане вище, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року справі №127/9055/17.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов до вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі № 500/2308/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар