19 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/5857/21 пров. № А/857/9651/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Святецького В.В.
за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області,
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року (суддя - Андрусенко О.О., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Луцьк, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №140/5857/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України,
про стягнення коштів,
встановив:
У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ДПС у Волинській області, в якому просив: 1) стягнути з ГУ ДПС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 ненараховану та неотриману різницю заробітної плати, незаконно звільненого працівника, у зв'язку зі зростанням посадового окладу, за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року в розмірі 353627,90 грн.; 2) стягнути з ГУ ДПС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 оплату вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року у справі №803/806/15-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 22.12.2020 року по 05.04.2021 року в сумі 40075,24 грн., по 564,44 грн. за кожен робочий день затримки виконання рішення суду; 3) стягнути з ГУ ДПС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у зв'язку із розглядом справи в сумі 10000 грн..
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом.
Ухвалою цього ж суду від 13.09.2021 залучено до участі у справі як другого відповідача Державну податкову службу України.
Відповідачі позовних вимог не визнали, кожен з яких в суді першої інстанції подали відзиви на позовну заяву. Просили відмовити в задоволені позовних вимог.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення з ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача ненарахованої та неотриманої різниці заробітної плати незаконно звільненого працівника у зв'язку зі зростанням посадового окладу за період з 17.03.2015 по 21.12.2020 в розмірі 353627,90 грн. - закрито.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі №803/806/15-а, за період з 22.12.2020 по 04.04.2021 в сумі 10398,50 грн..
Однак, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 про закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог було оскаржено позивачем в апеляційному порядку. За наслідками перегляду в апеляційному порядку постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021 скасовано ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 у справі №140/5857/21. Адміністративну справу №140/5857/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про стягнення коштів, в частині позовних вимог щодо стягнення з Головного управління Державної податкової служби України у Волинській області на користь позивача ненараховану та неотриману різницю заробітної плати незаконно звільненого працівника у зв'язку зі зростанням посадового окладу за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року в розмірі 353627,90 грн. - направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 прийнято до провадження дану адміністративну справу в частині позовних вимог про стягнення ненарахованої та неотриманої різниці втраченого заробітку.
Відповідач ГУ ДПС у Волинській області не погодився з позовними вимогами щодо стягнення з ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача ненарахованої та неотриманої різниці заробітної плати та подав до суду першої інстанції відзив, просив відмовити в задоволені цих вимог.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2022 позов задоволено. Стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 ненараховану та неотриману різницю заробітної плати, незаконно звільненого працівника, у зв'язку зі зростанням посадового окладу за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року у розмірі 356156,52 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції від 19.05.2022 не погодився відповідач ГУ ДПС у Волинській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України, та оскільки відсутнє клопотання про поновлення строків звернення до суду, даний позов необхідно було залишити без розгляду. Також вказує апелянт по суті спору, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, тобто оплатою праці, та не є виплатою, яка була нарахована, але не сплачена, а тому індексації не підлягає. Виплата позивачу середньою заробітку з урахуванням індексації суперечить чинному порядку проведення вказаних виплат, оскільки така проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені як об'єкти виплат, що підлягають індексації. Коефіцієнт підвищення заробітної плати, який врахував суд при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не може бути застосований з наведених обґрунтувань, а також з врахуванням того, що даний коефіцієнт не поширювався на виплати, з яких обрахована сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача. Окрім того, постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення. Наголошує апелянт і на те, що пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який передбачав необхідність проведення коригування виплат при підвищенні посадових окладів, постановою КМУ від 09.12.2020 №1213 виключений. Апелянт також вказує на те, що норма ч.2 ст.235 КЗпП України передбачає, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З цього приводу щодо можливості заявлення вимог про стягнення середнього заробітку окремо від поновлення на роботі звертає увагу на те, що у даних правовідносинах Волинським окружним адміністративним судом рішенням від 21.12.2020 року уже здійснювалося нарахування середнього заробітку у справі №803/806/15-а та після перегляду Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення набрало законної сили. Незгода з таким рішенням не може бути підставою для нового позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з тих же мотивів та підстав.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 19.05.2022 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Позивач на апеляційну скаргу відповідача подав відзив, у якому висловив незгоду з доводами апелянта, вважаючи їх безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене відповідачем рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі №803/806/15-а визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 №188-о “Про звільнення ОСОБА_2 ” з посади першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області з 17.03.2015. Стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 508735,64 грн.. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 2642,34 грн. звернуто до негайного виконання (а.с. 244 т.1).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 в адміністративній справі №803/806/15-а - змінено, замінивши в абзаці четвертому резолютивної частини рішення цифри “508735,64 грн (п'ятсот вісім тисяч сімсот тридцять п'ять гривень 64 копійки)” цифрами “214506,20 грн (двісті чотирнадцять тисяч п'ятсот шість гривень 20 копійок)”. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 254 т.1).
На підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 наказом ДПС України від 05.04.2021 року №695-0 “Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_2 ” позивача поновлено на посаді першого заступника начальника Головного управління ДПС у Волинській області з 17.03.2015 (а.с. 57 т.1).
Позивач ОСОБА_1 вважаючи, що його права порушені невиплатою відкорегованої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року з врахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу (заробітної плати), тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Водночас позивач вважає, що суть позовних вимог у цій справі зводиться до вирішення правовідносин, що виникли після виконання судових рішень у справі №803/806/15-а. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції при винесенні рішень у справі №803/806/15-а не вирішувалось питання коригування оплати праці за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2015 по 21.12.2020 на коефіцієнт підвищення посадового окладу. Тому із відповідача позивач просить стягнути ненараховану та неотриману різницю заробітної плати, незаконно звільненого працівника, у зв'язку зі зростанням посадового окладу, за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки права позивача порушені невиплатою йому відкорегованої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року з врахуванням коригування на коефіцієнти підвищення посадового окладу, тому з метою ефективного захисту прав позивача, слід стягнути із відповідача ГУ ДПС у Волинській області ненараховану та неотриману різницю заробітної плати, незаконно звільненого працівника, у зв'язку зі зростанням посадового окладу за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року у розмірі 356156,52 грн..
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.08.2019 (справа №1340/4630/18), що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Як видно із заявленого позову у цій справі, позивач вважає, що його права порушені невиплатою відкоригованої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2015 по 21.12.2020, з врахуванням коригування на коефіцієнти її підвищення. Позивач доводить, що суть позовних вимог у даній справі зводиться до вирішення правовідносин, що виникли після виконання судового рішення, ухваленого у справі №803/806/15-а, яке фактично виконане, та полягає у неврахуванні відповідачем коефіцієнту підвищення посадового окладу при здійсненні виплати позивачу його грошового забезпечення у зв'язку з незаконним звільненням. При цьому, позивач покликається на пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100, у редакції до 12.12.2020), як на правову підставу своїх позовних вимог.
Апеляційний суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Пунктом 1 Порядку №100 встановлено застосування цього Порядку для обчислення середньої заробітної плати, зокрема, за період вимушеного прогулу.
Так, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (п.2 Порядку №100).
Згідно з пунктом 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
За змістом пункту 10 Порядку №100 (чинного до 12.12.2020р.), обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Отже, пунктом 10 Порядку №100 було передбачено коригування заробітку на коефіцієнт підвищення при підвищенні посадових окладів як у розрахуноковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток.
Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100», яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, у Порядку №100 виключено пункт 10.
Судом встановлено і уже зазначено вище, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі №803/806/15-а визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 №188-о “Про звільнення ОСОБА_2 ” з посади першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області з 17.03.2015. Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 508735,64 грн.. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 2642,34 грн звернено до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 в адміністративній справі №803/806/15-а змінено, замінивши в абзаці четвертому резолютивної частини рішення цифри “508735,64 грн (п'ятсот вісім тисяч сімсот тридцять п'ять гривень 64 копійки)” цифрами “214506,20 грн (двісті чотирнадцять тисяч п'ятсот шість гривень 20 копійок)”.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Як установлено частинами 2, 3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч.2 ст.372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначається Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII “Про виконавче провадження”.
За приписами частини 1 статті 1 вказаного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Механізм примусового виконання рішень судів визначений Законом України “Про виконавче провадження”.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розмір середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2015 по 21.12.2020 уже визначено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі №803/806/15-а, зокрема - у розмірі 214506,20 грн..
Такий розмір середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу визначено судом відповідно до приписів статті 235 КЗпП України, де передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, при виконанні судових рішень у справі №803/806/15-а відповідач Головне управління Державної податкової служби у Волинській області зобов'язане виплатити на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 214506,20 грн..
Водночас, колегія суддів зазначає, що у відповідача Головного управління ДПС у Волинській області при виконанні судових рішень в справі №803/806/15-а щодо виплати позивачу ОСОБА_1 визначеного судом розміру середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 214506,20 грн. не було обов'язку проводити коригування цієї суми на коефіцієнти підвищення посадового окладу (заробітної плати) у зв'язку зі зростанням посадового окладу за цей же період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року, оскільки вказані вище судові рішення в справі №803/806/15-а не містили обов'язку такого коригування, а правових (нормативних) підстав такого коригування також не було.
Як уже було вказано апеляційним судом вище, застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затв. постановою КМ України від 08.02.1995 №100, зокрема і пункту 10 цього Порядку, здійснюється при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема, за період вимушеного прогулу.
Тобто, цей Порядок застосовується органом, який проводить розрахунок середньої заробітної плати працівника за період вимушеного прогулу. Після визначення судом конкретного грошового розміру такої середньої заробітної плати працівника за період вимушеного прогулу, в інших (не судових органів) немає підстав для повторного чи додаткового розрахунку такого ж середнього заробітку за цей же період вимушеного прогулу.
Тому, являються безпідставними доводи позивача про те, що відповідач ГУ ДПС у Волинській області при виконанні судових рішень в справі №803/806/15-а щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 214506,20 грн. повинен був проводити інший розрахунок для виплати такого середнього заробітку за цей же період вимушеного прогулу із використанням пункту 10 Порядку №100 в частині коригування на коефіцієнти підвищення посадового окладу (заробітної плати).
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з ГУ ДПС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 ненарахованої та неотриманої різниці заробітної плати, незаконно звільненого працівника, у зв'язку зі зростанням посадового окладу, за період з 17.03.2015 по 21.12.2020 в розмірі 353627,90 грн., не грунтується на нормах законодавства.
Судова практика Верховного Суду, на яку покликається позивач та суд першої інстанції, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №813/5855/15, від 03.10.2019 у справі №804/8042/17, від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 15.10.2020 у справі №826/17601/14, від 11.02.2021 у справі №814/197/15, від 25.02.2021 у справі №816/4583/14, від 02.11.2021 у справі № 813/7713/14, стосується правовідносин, які не є тотожними із цим спором, оскільки там вирішувались, зокрема, питання щодо розрахунку середнього заробітку за період вимушеного прогулу, який здійснює орган, що розглядає трудовий спір, тобто суд, і не містить висновків щодо питання нарахування і виплати різниці заробітної плати у зв'язку із зростанням заробітної плати (грошового забезпечення) після того, як судом уже визначено розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що станом на час виконання рішення суду від 21.12.2020 і постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі №803/806/15-а пункт 10 Порядку №100 не був чинним, оскільки виключений постановою КМУ від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100» із 12.12.2020 року, а тому є безпідставними доводи позивача про те, що у нових правовідносинах, які виникли між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ГУ ДПС у Волинській області в процесі виконання чи після виконання судових рішень у справі №803/806/15-а відповідач мав обов'язок проводити коригування заробітної плати позивача за період вимушеного прогулу з врахуванням коефіцієнта підвищення.
За наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ГУ ДПС у Волинській області підлягає задоволенню.
У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення суду з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з недотриманням норм матеріального права, що у свою чергу стало підставою для помилкового вирішення справи та задоволення позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області - задоволити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року в адміністративній справі №140/5857/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про стягнення коштів - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про стягнення коштів - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Святецький
Повний текст постанови суду складено 27.10.2022 року