24 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/1786/21 пров. № А/857/7988/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Глушка І.В., Кузьмича С.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі №460/1786/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) про визнання протиправними дій (головуючий суддя першої інстанції - Комшелюк Т.О., місце ухвалення - м. Рівне, дата складання повного тексту - 28.01.2022),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем у день звільнення позивача зі служби не проведено з ним остаточного розрахунку, що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/4580/20. У зв'язку з цим позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за увесь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2018 по 25.02.2021. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2018 по 25.02.2021 в сумі 98972 (дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот сімдесят дві) гривні 65 копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що вина відповідача в несвоєчасному нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу при звільненні відсутня, а тому норми Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього розміру грошового забезпечення не підлягають застосуванню. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 01.03.2016.
Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 02.11.2018 №256 полковника ОСОБА_1 , начальника організаційно-штатного відділу-заступника начальника організаційно-мобілізаційного управління штабу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », звільненого з військової служби наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.10.2018 №542 відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення з 02.11.2018 (а.с.13).
Згідно з даними комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», що функціонує в судах загальної юрисдикції відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2020 №30 (далі - КП «ДСС»), рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 у справі №460/4580/20, яке набрало законної сили 13.01.2021, позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2014 по 02.11.2018 індексації грошового забезпечення з встановленням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.11.2018 індексації грошового забезпечення з встановленням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року.
На виконання вказаного судового рішення, відповідачем 26.02.2021 перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 101096,72грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1
01.03.2021 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 по 26.02.2021.
Листом від 05.03.2021 №501/25/249 відповідач повідомив позивача про те, що підстави для виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відсутні.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що позивач має право на перерахунок пенсії з 01.12.2019 і до моменту отримання належної довідки від відповідача у Головного управління ПФУ в Рівненській області не виникає обов'язку з перерахунку пенсії.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №825/694/17 та від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім того суд зазначає, що за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всіх належних йому на день виключення зі списків особового складу військової частини виплат.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати всіх належних на день виключення особи зі списків особового складу військової частини виплат.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду наведена в постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі з №810/451/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Судом встановлено, що позивача з 02.11.2018 виключено зі списків особового складу частини. Однак при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усіх належних йому сум.
Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у день звільнення зі служби (02.11.2018), проте виконав свій обов'язок лише 26.02.2021.
З огляду на те, що працівникові не виплачена належна йому індексація грошового забезпечення у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Згідно довідкою-розрахунком від 03.03.2021 №182 грошове забезпечення позивача за два місяці служби перед звільненням складало: 37604,00грн (вересень 2018року - 18802,00грн., жовтень 2018 року - 18802,00грн).
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 616,46грн (з розрахунку: 37604,00грн/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить з 03.11.2018 по 25.02.2021- 845 днів.
Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає: 616,46грн*845 = 520908,70грн.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 28.01.2021 у справі №580/2427/19.
За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при цьому враховуючи наведені вище умови.
Суд ураховує, що виплачена сума заборгованості з індексації грошового забезпечення позивача становить 101096,72грн.
Тобто, частка такої заборгованості у сумах, які визначені відповідно до ст.117 КЗпП України, становить 0,19 (з розрахунку: 101096,72/520908,70).
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги апелянта не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі №460/1786/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді І. В. Глушко
С. М. Кузьмич