Справа № 120/3044/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
26 жовтня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Немирівської міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Немирівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Немирівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
30 вересня 2022 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 серпня 2022 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було подано до Немирівської міської ради клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га., яка розташована на території Медвежанської сільської ради Немирівського району Вінницької області в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523085400:01:001:1989.
До вказаного клопотання було додано завірену копію паспорта та ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 ; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з кадастрової карти) та нотаріальну засвідчену згоду землекористувача ФГ «Доладу» на вилучення земельної ділянки.
Вказане клопотання Немирівської міською радою було отримано 11.10.2021, про що свідчить відмітка на клопотанні про його отримання.
В подальшому, за відсутності будь-якого рішення, представником позивача було подано до Немирівської міської ради адвокатський запит №13/02-22 від 17.02.2022 року про надання відповідної інформації та її документального підтвердження.
У відповідь на зазначений запит, відповідачем засобами електронного зв'язку було надано супровідний лист із відповідними додатками, що стосуються розгляду поданого клопотання.
Так, 27.01.2022 року Немирівською міською радою було прийнято рішення за №864 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 .
Розпорядженням міського голови В. Качура №29-р від 31.01.2022 року, на підставі п. 20 ч. 4 ст. 42 та ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» було зупинено дію рішення 26 сесії Немирівської міської ради 8 скликання від 27.01.2022 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " №864.
07.02.2022 розпорядженням міського голови за №34-р було скликано 27 (позачергову) сесію Немирівської міської ради 8 скликання на 11 лютого 2022 року о 10:00 год. в залі засідань Немирівської міської ради за адресою вул. Соборна, 26 м. Немирів та винесено на порядок денний повторно рішення із зауваженнями.
11.02.2022 за результатами поіменного голосування депутатів Немирівської міської ради на 27 (позачерговій) сесії 8 скликання - за підтвердження попереднього рішення №864 від 27.01.2022 року із присутніх 19, із яких 18 депутатів та міський голова, проголосувало: 8 депутатів "за"; "проти" - "0", "утримались" - "10". Рішення не прийнято.
Підсумки голосування відображено у відомості про поіменне голосування від 11.02.2022 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду її клопотання від 11.10.2021 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин).
Так, положеннями статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У той же час, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Так, частинами 6, 7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Отже, громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Таким чином, процедура одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки розпочинається із подання громадянами відповідного клопотання, до якого додаються графічні матеріали і лише після отримання клопотання разом із необхідними документами таке клопотання розглядається відповідним органом, який дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Повноваження ради щодо питань, які виникають з приводу земельних відносин визначено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", в частині першій статті 26 якої передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Отже, аналіз наведених правових положень свідчить про те, що вирішення заяви (клопотання) громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинно відбуватись на пленарному засіданні ради із прийняттям відповідного рішення.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17, від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17, від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19, від 09 жовтня 2020 року у справі №1840/3664/18, від 23.01.2020 по справі №826/926/15.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на пленарних засіданнях після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Аналізуючи у комплексі норми ч. 6 ст. 118 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" суд зазначає, що при вирішенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою у Ради виникає обов'язок, по - перше розглянути клопотання у місячний строк і по - друге - прийняти одне із двох рішень, а саме: 1) про надання дозволу на розробку документації із землеустрою або 2) про відмову у його наданні.
Конституційний Суд України в рішенні від 01.04.2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.
З матеріалів справи встановлено, що позивач 11.10.2021 подала до Немирівської міської ради клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га., яка розташована на території Медвежанської сільської ради Немирівського району Вінницької області в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523085400:01:001:1989.
27.01.2022 року Немирівською міською радою було прийнято рішення за №864 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 .
Розпорядженням міського голови №29-р від 31.01.2022 року було зупинено дію рішення 26 сесії Немирівської міської ради 8 скликання від 27.01.2022 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " №864.
11 лютого 2022 року на позачерговій 27 сесії 8 скликання щодо питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 за результатами поставленого на розгляд повторно із зауваженнями, рішення не було прийнято через не набрання необхідної кількості голосів.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта з приводу того, що чинним законодавством не передбачено можливості по одному й тому самому питанню, а в даному випадку по клопотанню позивача від 11.10.2021, двічі приймати рішення на відповідній сесії, оскільки матеріалами справи підтверджено, що рішення по питанню надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою радою не прийнято. Результати 27 (позачерговій) сесії 8 скликання з поіменним голосуванням не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке мало бути прийняте за результатом розгляду заяви позивача.
У даній справі, за наслідками розгляду повторного розгляду рішення, в силу вимог ЗК України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", рада може відхилити зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердити попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, відповідно рішення набирає чинності, або ж прийняти відповідні зауваження та прийняти нове рішення, але, у даному випадку, відповідач не прийняв жодного рішення.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дані обставини підтверджують протиправну бездіяльність відповідача.
За позицією Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021 року, які полягають у тому, що результати голосування не відображують мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження та не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
На переконання колегії суддів, не вирішення відповідачем заяви позивача про надання дозволу; не голосування частини депутатів попри їх присутність за будь-який із можливих варіантів (за, проти, утримався); не прийняття відповідного рішення відповідачем "за" чи "проти" по заяві позивача у визначений законом строк, свідчить про протиправну бездіяльність.
Відповідно до постанови від 09 липня 2021 року по справі № 454/160/17 Верховний Суд вважає, що з боку відповідача мала місце бездіяльність, у разі, якщо відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб'єкта земельних правовідносин, у формі рішення, за наслідками розгляду заяви позивача.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 23.11.2021 року по праві №580/704/21 зазначено, що неприйняття рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не може підміняти рішення про відмову у наданні такого дозволу.
Земельний кодекс України не передбачає випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатами заяви може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення.
Таким чином, Верховний Суд у постанові №580/704/21 від 23 листопада 2021 року дійшов висновку, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування за клопотанням, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.
При прийнятті рішення у даній частині позовних вимог, суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові № 800/304/17 від 27 лютого 2020 року, які полягають у тому, що під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
З огляду на вищевказане, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися відмовою у наданні дозволу.
Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Колегія суддів наголошує, що неприйняття міською радою будь-якого рішення за клопотанням позивача від 11.10.2021 ставить його у правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує конституційні права позивача щодо розгляду її звернення органом місцевого самоврядування.
На підставі встановлених вище обставин, колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 11.10.2021 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га., яка розташована на території Медвежанської сільської ради Немирівського району Вінницької області в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523085400:01:001:1989.
З приводу вимог про зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд
Слід зауважити, що захист прав та інтересів позивача повинен відбуватись не формально, а ефективно, відповідно, прийняте судове рішення повинно забезпечити реальне відновлення порушених прав та інтересів позивача.
Суд враховує, що у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, а дії відповідача, в даному випадку, розцінюються судом як створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов'язати надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки це забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивача та призведе до реального їх відновлення.
Водночас, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивача та не виключається повторність звернень позивача за захистом до суду з питань реалізації права на землю.
При цьому, варто звернути увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у користування (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду №32/563 від 04.12.2018 року).
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №1140/2698/18 від 29 грудня 2020 року, № 820/2018/18 від 15 січня 2021 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №120/8920/21-а від 17 березня 2022 року.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року продовжено строком на 90 днів.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідно до частини 3 статті 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Немирівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.