Справа № 320/11127/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
28 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити позивачу з 06.07.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції чинній до 01.01.2015), у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в с. Синява Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, з 06.07.2021 має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог відповідач зазначає, що підвищення до пенсії здійснювалося у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахування постанови Кабінету Міністрів України, та в межах бюджетних асигнувань за відповідним цільовим призначенням. Крім того, відповідач наполягає на пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву.
Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3).
У відповідності до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.07.2021, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
Судом установлено, що позивач з 03.12.1988 зареєстрований та проживає в с. Синява колишнього Рокитнянського, наразі Білоцерківського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Позивач є непрацюючим пенсіонером, про що свідчить копія трудової книжки НОМЕР_3 , відповідно до останнього запису (№ 30 від 07.07.2021) якої позивача звільнено із займаної посади відповідно до наказу № 165 о/с від 06.07.2021, а також відсутність в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстрацію позивачки (РНОКПП: НОМЕР_4 ) як фізичної особи-підприємця.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 29.07.2021, в якій просив проводити доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам з липня місяця 2021 року.
У відповідь на заяву позивача відповідач листом від 17.08.2021 за № 9031-14184/П-02/8-1000/21 повідомив про відсутність підстав для проведення нарахування та виплати доплати до пенсії у відповідності до вимог статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З огляду на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався або повинен був дізнатися у липні 2021 року, а звернувся до суду з позовом у вересні 2021 року, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем дотримано процесуальний строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Щодо позовних вимог, підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі ст. 39 Закону №796-ХІІ (у редакції чинній до 1 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, пп. 7 п. 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення ст.ст. 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ ст. 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 7 п. 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення пп. 7 п. 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція ст. 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням ст. 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція ст. 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено, крім іншого, право непрацюючих пенсіонерів на отримання підвищення до пенсії, як осіб, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону № 796-ХІІ.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18.
Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон № 79-VIII), п. 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким установлено, що норми і положення ст.ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ.
Постановою № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок) та доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до п. 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене ст. 39 Закону № 796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 13,2 гривні; тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону № 79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови № 1210 є також чинними.
При цьому, колегія суддів зауважує, що однією із ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повно важності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно із ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Рада України, прийнятими відповідно до Конституції України та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону № 796-ХІІ встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 крім іншого, вирішив: в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст. 96, п.п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст. 95, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України та п. 2 ч. 1 ст. 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Разом з тим, рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а лише вказує, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині покладення на відповідача обов'язку здійснити відповідне підвищення до пенсії, виходячи із розміру 2 мінімальних заробітних плат, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Розглядаючи подання про розгляд Верховним Судом як зразкової справи №240/42082/21, колегія суддів в ухвалі від 24.05.2022 зазначила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, висловлена правова позиція, згідно з якою позивач має право за рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст. 39 Закону України №796-ХІІ.
Також колегія суддів звернула увагу, що відступу від вищенаведеної правової позиції суду не відбувалось, а процесуальний закон не наділяє такими повноваженнями суд першої інстанції, у тому числі й Верховний Суд, при розгляді ним справи як зразкової.
Наявність неоднакового застосування судами першої та/або апеляційної інстанцій норм матеріального права, ухвалення цими судами різних і суперечливих судових рішень у спорах окремої категорії, без врахування уже сформованої правової позиції Верховного Суду, не зумовлюють автоматичного і безумовного прийняття Верховним Судом справи до провадження як зразкової, і не визначені процесуальним законом як обов'язкові підстави для відкриття провадження у зразковій справі. Навпаки, такі обставини сприятимуть дублюванню вже сформованих правових позицій.
Як убачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, ухваленої за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, надаючи правову оцінку висновку суду першої інстанції про розмір підвищення, передбаченого ст. 39 Закону України №796-ХІІ, Суд зазначив про помилковість делегування права визначення такого Кабінету Міністрів України. Наведений висновок Суду обумовлений тим, що норма закону має вищий пріоритет над нормою підзаконного нормативно-правового акта.
Водночас, у цій справі, виходячи з доводів позивача, а також аргументів, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини потребують оцінки судом застосування норм законів України № 796-ХІІ та №1774-VІІІ, зокрема, визначення розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
Так, розглядаючи зразкову справу №240/4946/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо обчислення розміру щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст. 37 Закону України №796-ХІІ у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати з наступних підстав.
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ (далі Закон - № 1774-VІІІ).
За змістом п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
За результатами аналізу наведених положень Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення ст. 37 Закону України № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Наведений висновок обумовив зміну рішення Верховного Суду в частині слів «мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік» на слова та цифри «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року».
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена ст. 39 Закону України №796-ХІІ, підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання нарахувати і виплатити таку доплату в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.
Такий висновок суду не протирічить положенням ст. 71 Закону України №796-ХІІ.
Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Однак, положення п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень ст. 39 Закону №796-ХІІ, що не має своїм правовим наслідком призупинення дії такої.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду.
Так, у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду названої справи зазначено, що Законом 1774-VІІІ змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, проте порушено норми матеріального права.
Зі змісту ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 289, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 р.- задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 06.07.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції чинній до 01.01.2015), що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.»
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Кузьменко