Справа № 620/19149/21 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.
27 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності,-
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, яким просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо відмови в наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради надати ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення на підтвердження цього статусу.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно положень пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він належить до інвалідів війни та відповідно до пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни відповідач має надати йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як працівника органів Міністерства внутрішніх справ, яка стала особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а отже позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач скористався своїм правом на подачу відзиву, в якому заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії та особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання якої пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 83-84).
Згідно архівної довідки Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області від 27.08.2019 № 15-01/4332 ОСОБА_1 в період з 03.05.1986 по 10.05.1986 у складі протипожежної служби Чернігівської області виконував службові обов'язки з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 75).
13.10.2021 (вх. № 20/13892) позивач звернувся з заявою до відповідача про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 70-71).
Відповідач листом від 21.10.2021 № 20/16583 повідомив позивачу про відсутність підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки згідно з довідкою МСЕК серії МСЕ-ЧНВ № 059795 позивачу встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 86).
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон № 796).
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 796 цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до ст. 13 Закону № 796 держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за: пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою; матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.
На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Як свідчать матеріали справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії та особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання якої пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Частиною 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать: військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами (п. 1); особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами (п. 2); особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (п. 9).
Так, частиною 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особа начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, яка стала особою з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, належить до числа осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі Положення), визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з п. 7 Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті за місцем реєстрації громадянина.
В силу п. 10 Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Матеріалами справи встановлено, що внаслідок радіаційного опромінення під час ліквідації наслідків аварії га Чорнобильській АЕС ОСОБА_1 є особою з 2 групою інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням службових обов'язків пожежного по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК сер. МСЕ-ЧНВ № 059795 та є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 .
У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2020 у справі № 620/3079/19 встановлено, що із наданої до справи ксерокопії трудової книжки на ім'я позивача вбачається, що позивач з 05.11.1984 року по 22.09.1986 року працював на посаді пожежника в пожежній частині №40 ВПО Управління внутрішніх справ Чернігівської області. Отже, позивач проходив службу в Органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Разом з тим, цим рішенням було встановлено факт інвалідності ОСОБА_1 , причинний зв'язок якого пов'язаний з захворюванням, одержаним під час виконання службових обов'язків з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, надані позивачем документи підтверджують його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як працівника органів Міністерства внутрішніх справ, яка стала особою з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 р. - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Кузьменко