27 вересня 2022 року місто Київ
справа № 758/42/21
апеляційне провадження № 22-ц/824/570/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Головачова Я.В.,
суддів: Вербової І.М., Поліщук Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Слободянюк А.В. від 8 червня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 29 березня 2019 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого останнім отримано кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
У подальшому відповідач, ознайомившись із умовами обслуговування кредитних карток та підписавши паспорт споживчого кредиту від 30 вересня 2019 року, отримав преміальну картку World Black Edition (кредитний ліміт до 200 000 грн.).
Відповідач використовував кредитні кошти, однак взяті на себе зобов'язання з їх повернення належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 15 листопада 2020 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням процентів за користування кредитом становить 255 379 грн. 76 коп.
Посилаючись на викладене, АТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 219 200 грн. 22 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 8 червня 2021 року позов АТ КБ "Приватбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за тілом кредиту відповідно до анкети-заяви б/н від 23 березня 2019 року в розмірі 219 000 грн. 22 коп. та судовий збір в розмірі 3 288 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, позичальник отримав кошти, не повернув кредит, тому з нього слід стягнути заборгованість за тілом кредиту.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник зазначає, що він не повідомлявся належним чином про розгляд справи, оскільки зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а вся судова кореспонденція направлялася за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади по даній справі замість відповідача викликалась невідома особа - ОСОБА_3 .
Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд посилається на підписану між сторонами анкету-заяву від 23 березня 2019 року, однак у матеріалах справи такий доказ відсутній. В анкеті-заяві від 29 березня 2019 року відсутні відомості про встановлення будь-яких кредитних лімітів, розміру процентів за користування кредитами, встановлення відповідальності за несвоєчасне повернення коштів тощо. Заявка на актуалізацію даних до преміальної картки, яка датована 30 вересня 2019 року викликає сумніви, оскільки підпис представника банку ОСОБА_4 не співпадає з її підписами в інших додатках, в той час як підпис ОСОБА_1 є ідентичним підпису у 2017 році, що є неможливим.
Поза увагою суду залишилась та обставина, що у виписці за договором б/н, станом на 6 листопада 2020 року, банком встановлено відповідачу кредитний ліміт в розмірі 100 000 грн., однак у відповідній довідці про зміну кредитного ліміту не зазначено. Кредитний ліміт був підвищений лише 30 вересня 2019 року до 200 000 грн., причому незрозумілим є висновок про стягнення тіла кредиту в розмірі 219 000 грн. У виписці вказані кредитні картки, які відповідачу ніколи не видавались. З виписки також слідує, що за період з 28 червня 2019 року по 6 листопада 2020 року списано відсотки по заборгованості в розмірі 108 077 грн. 89 коп., тобто в загальній сумі заборгованості уже нараховані проценти, розмір яких не узгоджено договором. Згідно цієї ж виписки, 30 вересня 2019 року рахунок був поповнений на суму 195 938 грн. 54 коп., після чого залишок на картці становив 6 026 грн.
84 коп., а на наступний день, при відсутності витрат, банком відображається заборгованість по кредиту в розмірі 197 998 грн. 54 коп.
Суд не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо обов'язку банку довести розмір та умови надання грошових коштів, згідно умов договору та неналежності як доказу розрахунку заборгованості. Не врахував відсутності первинних документів. Крім того, не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
АТ КБ "Приватбанк" не подало відзив на апеляційну скаргу.
Процесуальні дії, вчинені судом апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року витребувано з АТ КБ "Приватбанк" для огляду в судовому засіданні оригінали письмових доказів: анкету-заяву ОСОБА_1 від 29 березня 2019 року, заяву на актуалізацію даних до преміальної картки; паспорт споживчого кредиту.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні, яке відбулося в режимі відеоконференції, підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.
Представник АТ КБ "Приватбанк" - Гордієнко В.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 березня 2019 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанк (том І а.с 28-29, том ІІ а.с. 45).
Згідно довідки АТ КБ "Приватбанк" № б/н, 29 березня 2019 року ОСОБА_1 видано кредитну картку № НОМЕР_1 , термін дії до 03/22 (том І а.с. 27).
30 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав заявку на актуалізацію даних по преміальній картці, у якій зазначив розмір бажаного кредитного ліміту в сумі 200 000 грн. (том І а.с. 30). В цей же день підписано паспорт споживчого кредиту (том І а.с. 31-32).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 30 вересня 2019 року йому встановлено кредитний ліміт в сумі 200 000 грн. (том І а.с. 26).
До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку
ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , станом на 15 листопада 2020 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 255 379 грн. 76 коп., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 219 200 грн. 22 коп., заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 36 179 грн. 54 коп. (том І а.с.6-9).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин 1, 2 статі 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статі 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статі 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України).
Частиною 2 статі 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статі 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статі 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статі 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами, станом на час розгляду справи в суді, зобов'язання за кредитним договором відповідачем належним чином не виконані.
Відповідно до наданого банком розрахунку та виписки про рух коштів, станом на 15 листопада 2020 року, заборгованість позичальника за тілом кредиту № б/н від 19 березня 2019 року становила 219 200 грн. 22 коп.
Під час розгляду справи відповідач фактично не заперечував факт використання кредитних коштів і як наслідок виникнення боргу за кредитним договором, не надав доказів на спростування її розміру.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1 статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (статті 77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі (встановив кредитний ліміт), що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту.
Доводи апеляційної скарги про те, що задовольняючи позовні вимоги, суд посилається на підписану між сторонами анкету-заяву від 23 березня 2019 року, яка відсутня в матеріалах справи, є необґрунтованими, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення є зрозумілим, що у даному випадку мова йде про анкету-заяву від 29 березня 2019 року. У даному випадку судом допущена описка, яка може бути виправлена у визначеному процесуальним законом спосіб.
Посилання у апеляційній скарзі на відсутність у анкеті-заяві від 29 березня 2019 року відомостей про встановлення будь-яких кредитних лімітів, розміру процентів за користування кредитом, встановлення відповідальності за несвоєчасне повернення коштів, не спростовують факт отримання відповідачем кредиту, а тому відхиляються колегією суддів.
Крім того, волевиявлення щодо встановлення кредитного ліміту на картку зафіксовано у заявці на актуалізацію даних до преміальної картки від 30 вересня 2019 року, яка підписана ОСОБА_1 .
Підпис ОСОБА_1 візуально збігається з іншими зразками його підпису (у копії паспорта, анкеті-заяві, паспорті споживчого кредиту), а тому не викликає сумнівів щодо його автентичності. Клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи відповідачем не подавалось.
Посилання скаржника на невідповідність виписки про рух коштів дійсним обставинам справи є необґрунтованими.
Так, у апеляційній скарзі зазначається, що 30 вересня 2019 року рахунок відповідача був поповнений на суму 195 938 грн. 54 коп., після чого залишок на картці становив 6 026 грн. 84 коп., а на наступний день, при відсутності витрат, банком відображається заборгованість по кредиту в розмірі 197 998 грн. 54 коп.
Разом з тим, з виписки про рух коштів ОСОБА_1 убачається, що вказані транзакції проводились по картам № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , в той час як заборгованість у даній справі виникла по картці № НОМЕР_1 .
Доводи апеляційної скарги про неузгодженість сторонами розміру процентів, які нараховувалися банком, неврахування судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 відхиляються колегією суддів,
оскільки предметом позовних вимог у даній справі є стягнення лише тіла кредиту без врахування процентів за використання кредитних коштів.
Колегія суддів також визнає безпідставними доводи скаржника про те, що він не повідомлявся належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції з огляду на таке.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, наданої Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської РДА, ОСОБА_1 з 22 серпня 2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том І а.с. 98).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (том І а.с. 108).
Вказана ухвала суду направлялася за адресою реєстрації відповідача ( АДРЕСА_1 ), однак поштове відправлення не було доставлене по причині відсутності адресата (том І а.с. 110, 111).
В подальшому поштові відправлення повторно були направлені відповідачу за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 (адреса, яка зазначалась банком в позовній заяві), однак також не були доставлені у зв'язку з відсутністю адресата (том І а.с. 116, 117).
В матеріалах справи міститься оголошення на офіційному веб-сайті судової влади про повідомлення відповідача, однак на підтвердження долучено копію оголошення, що стосується іншої судової справи (том ІІ а.с. 114, 115). Таке повідомлення вважати належним не можна.
Разом з тим, суд першої інстанції вживав достатніх заходів для вручення відповідачу процесуальних документів, а саме двічі надсилав засобами поштового зв'язку на адресу останнього.
Враховуючи те, що суд першої інстанції призначив розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, то відсутні підстави вважати, що судом було порушено порядок розгляду даної категорії справ.
Крім того, судом апеляційної інстанції дана справа розглянута в загальному порядку, що зумовило вислуховування позиції відповідача з приводу пред'явлених до нього позовних вимог, і як наслідок, дотримано баланс інтересів сторін.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті вирішення спору, яким правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим,
різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 8 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: